
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Квакає на мене,
Ніби я прийшов до нього в дім, –
Витріщило очі
І злякати хоче
Войовничим виглядом своїм.
Жабці не збагнути,
Що земні маршрути
Спека, коли розплавляються мислі.
Вітер жагучий любов принесе,
А на тополях печалі повисли.
Спека, немов на Голгофі, стоїть,
Все спопеляє в тобі до основи.
В магмі такій розтопилася мить.
Якої долі хто зазнав, еге
Хай радше пишуть про сумне
Посміювався часом я
Була ще фотографія
Не зваживши на світлофор
В авті розстався із душею джент
Юрма людей дивилася
і бджіл рої заплутались у цвіті.
Ти ніжність заплітав у коси, світе,
між листям білосніжні візерунки.
Пахучий аромат бентежив мило,
Неначе юність уквітчала душу.
У тій красі літала птахом думка,
і нам тоді казково по
В глибоких роздумах лежу:
Чому сусід протизаконно
Знов переорює межу?
Здійняв шалену колотнечу,
Приніс страждання, смуток, біль, -
Вчиняє він недобрі речі
І не збирається звідтіль.
На сонці ніжиться рясна черешня.
На безіменний палець, до ладу
Ти одягнув рубінового персня.
Подарував закохано мені,
Щоб я була, заручена, красива.
Мій чуйний принц, на білому коні,
З тобою неймовірно я щаслива.
творчу енергію, але й потік
інформаційного сміття,
яке утворює
енергетичне звалище.
Скільки сміття в ноосфері!
Як розчистити джерела
від намулу? Як повернутися
Їй, невагомій, як же вітру проти?
І повівом несе на вістряки,
Немов на шпильку хоче наколоти
Обставина вразливу позолоту.
Нагріта сонцем, випурхнула вмить,
Сухий притулок полишИвши наспіх.
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти
Саме там відступатимуть помисли давнього
Теплого сонця, чим далі – навкруж
Ковтатимеш сонячний попіл щоденного
Болю загубл
Що вуста мої, мов мед,
Мають запах трав зів’ялих
І пахтять, як ожеред.
Наче ласий плід, манливі,
Хоч гіркі, як згуслий дим, –
Викликають тільки диво,
Невтоленні вік нічим.
Це мовчазний пророк,
Що кидає землю гостинну
І мандрує на досвітку
У пошуках свідків
Вічного існування
Бородатого музики Часу:
Він теж грає на струнах
Скільки людей
залишаться непоміченими,
як ці плоди.
Вони впадуть у землю,
як сухе гілля,
стануть гумусом
для майбутніх поколінь.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Зібралися всі охочі дниною ясною
Й подалися в Дике поле звіра полювати.
Хутро можна тим же ляхам вигідно продати.
А ще в річках повноводих риби наловити,
Насолити, закоптити, тарань насушити.
Зазвичай восени пі
Вітер валить з ніг, –
І гуде протяжно, й гулко
Вітровію сміх.
Рух прискорюючи лунко,
Сипле в очі пил, –
І немає порятунку
Від пилюки хвиль.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Три обличчя Батьківщини (триптих)
Укотре вже - з відразою
Дивився я увечері новини...
І раптом, ніби стразами
Перлини
Ввісні постали дивнії картини.
І сам, не знаючи ні ямбу, ні хорею,
Та маючи натомість що сказати,
Про теє що вночі осяяло зорею
Я вирішив докладно описати.
Обличчя перше: Лірика
Так що ж такеє Україна?
І що під нею розуміти?
Чим є вся наша Батьківщина?
І чи її ми таки діти?
Оскільки деякі ще сподівання покладаю
Вас пробудити із міцного сну
Тож гострої питання оминаю.
Найперше я із лірики почну:
Річок сині нитки й зелені луки,
Улітку запах скошеного сіна,
Птахів різноманітних звуки,
Ось що таке є Україна!
Спів жайвора на степовому сході
Ліси та гори (в них я не бував)
Світанків рінь - найкраща акварель природи
Горить над хмарами величне полум'я заграв.
Хто рано-вранці по росі гуляв
І бачив як єднаються долина й полонина
Хто в передгір'ї сонце зустрічав;
Той знає що таке є Україна!
А полудений вітер, крізь Закарпаття й полонини,
Погоджує столітні чернівецькі буки,
Летить на північ, шле вітання лесиній Волині,
Нагадуючи давню королівства злуку.
Там у дзеркалах Шацьких (та на Синевіру)
Серед зеленої гущавини лісів,
Гойдає вітер наче струни ліри
І тужать сосни за неверненням часів,
Коли вони тут безроздільно панували.
Тоді волинськії й поліської ліси
По справедливості ще нетрями прозвали.
Були для них то золоті часи,
А в надвечір'я Луцький замок вгору лине,
Встромляючи зубці в червоно-помаранчевеє небо
Надається тоді, що окрім України
Нам іншої країни і не треба.
А ніч над Подніпров'ям горобина
Палахкотить вогонь і грім, неначе із гармати
І злива над рікою з хмари плине
Говорить, що її ніхто не візьме в ґрати.
Минає лиш гроза і знов синіє небо.
На нім біжить одвік коловорот зірок
Чумацький Шлях нагадує про себе
(Якщо не спиш то вийди, зроби під небо крок...)
Тече все час за часом
Доба йде раз по раз
Ізнов світанок над Донбасом
Уже вітає нас.
Ізнову промінь сонця осяває
Степи, вокзали, терикони...
З вершин яких угору дим шугає
(Неначе там живуть дракони).
Містечка, виноградники, канали.
Свистить овлур над ковилою,
Де Ігореві вої торували
Дорогу з долею лихою.
І лине пісня солов'їна,
Летить повсюди не минає
Про те що і Донбас є також Україна,
Що хай про теє кожен знає.
Посеред літнього розмаю
Цвітуть волошки, бузина, червоні маки
А Таврія, Поділля, Крим і Слобожанщина вітають
З соборності великим знаком.
Так що ж таке є Україна?
Це села і лани, козацькі чати...
І моря синього перлини
І найвродливіші дівчата.
Свою країну обираючи із ста
(Бо ти сам також є один),
Вернись у білокам'яній міста
І мовою здійсни геройський чин.
А лиш як вчиниш ти отак
То кине вслід тобі мудрак:
"Авжеж, авжеж
Так от куди ведеш
Навіщо справи нам державні?
Коли миліший хутір славний,.
де вздовж дороги йдуть корови
І сонце зачіпляється за кущ
І тут (так само-неодмінно) над вишнями
десь має прогудіти й хрущ?"*
Обличчя друге: Сатира
Епіграф: Народжена для справ великих
Процвітай же націє!
Хай і далі не тривожить
Нас цивілізація!
Шандор Петефі "Окатоотайя"
Присвячується "принциповим" українолюбам штибу Ганни Герман і Лариси Скорик.
Подивишся - земля - краса природи!
Небесна синь і далечінь степів
І думаєш собі: Яке то щастя, яка це нагорода,
Для тих хто тут живе і з давніх - давен жив
Та щастя чи?!
Тут все несправжнє, все так зване,
Усе лиш марево, неначе "Матриця", омана!
Сказати б лиш: "Прокинься Нео!
Та Нео не прокинеться однак!
У цьому ренегатсько-свинському родео
А ні Морфей, ані Мойсей все ж не мастак.
Це все так наче й сам не знаєш,
Що ти приречений знайти...
Було з проспекту набік повертаєш
Щоб тихим десь провулочком пройти.
І бачиш, що неначе і не люди,
Неначе напрямок - не шлях,
Все потопає в багнищі та бруді,
Потворна темінь - повний швах!
Та так було раніше - нині гірше стало
Тепер й проспекти не рятують нас
Із камуфльований трущоб до центру все прорвало
І залило ущент - ураз і без образ.
А ми все гартували гніву грона,
А ми волали:"Заходів ужити!"
А ми чекали з Півночі і Заходу Спасителя - Нерона
Який би зміг за нас усе розборонити...
Які ж ми всі такі юродиві, побожні
(Хоча з дитинства - атеїсти)
Ніяк не впетраєм: "свавілля" і "порядок" -
речі зовсім не тотожні
Нас цьому не навчили ні царі, ні комуністи.
Де ж їм, сердешним, нас навчати
Бо ж малорос єси душею слаб.
Хоч і каміння за наказом ладен ковтати
Він же найкращий в світі раб!
На глум і насміх всього світу
Ми не дійшли до суті й дотепер
Чому уся оця наша "еліта"
Так і не виросла із меж (уже змарнілої) УРСР.
Недавно, правда, був один*,
Шлях йому п'ятнадцять мільйонів торували
Бо він затявся на високий чин
Надії ж марно геть пропали.
По правді слід-таки сказати,
Що то не лише його вина
Ми самі час цей добре змарнували
Упали знов - та не сягнули дна.
І через те, хоч і минув уже той час
Та все ж ми достеменно не пізнали:
"Веселий цвинтар"* - то про нас, і довго буде ще про нас
Як би себе самих не малювали
А рік за роком знов пройшов
Вода укотре вже змінилась знов
І він пішов ще тихше ніж прийшов
А кров вже зовсім застоялась -
наша кров!
Та бач! На його убогий спадок
(Приходить давня та розплата)
З'явивсь достойний Брюховецького нащадок
І заходився швидко керувати
Він Штатам здав збагачений уран,
Росії здав він Севастополь*,
А завтра що утне?! (Новий Афган?!
Новий терор?! Новий Чорнобиль?!)
Він затулив собою весь екран
Перед лицем мужів Європи,
І на одну з незгоюваних ран
Розсол пекучий вилив із окропом!*
І поруч нього примостились недалеко,
Неначе яблука від яблуні основ,
Гламурний франт, який очолив держбезпеку,
Жандармівський нащадок і співець про жовтеньку любов*
Недавно було ще чи вчора, а чи позавчора
Із свитою подався він, туди де не ступав роками
Поперлися гуртом аж на Тарасовую гору
Щось мимрячи: "Шевченко, певно, з нами!"
На щастя ваше він не встав,
Піднятий гнівом із своєї домовини.
Та, схопивши вас за барки, не спитав:
"Куди поділи, сучі діти, давніх святині -
Козацьке місто Трахтемирів та Межигірський монастир?
Розкраяні новітніми панами?!
І цим мене ганьбите на весь мир,
Гундосячи, що, я, буцімто, з вами!"
Та знак не подала природа
І фарс триває ще й тому:
"З народом, за народ і для народу"
Та дали б спокій ви йому.
Так ні ж. Орудують відмінками моральної уроди,
Годуючи салатом-сурогатом есдеківських ідей.
Наївний же гадає - будуть якісь сходи
Із того що назвали "Україна для людей!"*
Нічого, поки ще не настала зовсім зона
Хто має вуха - хай іще почує!
Покликали вони на поміч дядечка Дімона
Качиним супчиком* він вас ще добре нагодує.
Обділеним нікого не залишить,
Заходиться дітей "правдивої історії" навчати
В якій чорним по білому напишуть:
"Хвойда ваша мати!"
Щоб діточки до глибини душі спізнали
Усі чесноти лицеміра
І гуманізм канібала.
Щоби поляками не стали ми
(Їх цього року дві трагедії з'єднало*),
І щоб 95-ми кварталами
Себе ми глибше й глибше опускали.
Яке мистецтво вихолощування мас!
Якби ви знали тільки люде!
Раніше при нагоді тут траплявся Маркс,
Тепер напевно... Тойнбі буде!*
Вже піднялися сходи,
Засіяні, щоправда, не цими ще роками,
Тупі Івани без племені і роду,
Дівки із цигарками
(Нічого, це ще тільки сходить,
А от за роком - рік, за кроком - крок...
Побачите, коли народять
Вам "здоровеньких" діточок)
На землю, батька й матір привчені плювати
Як їх прозвати-величати
Чи не кастрати?
Воістину кастрати!
Тут мову можна вести далі й далі...
Та більш не буду я однак
Образиться комісія із захисту моралі
Ще більше ніж на "Жінку..." й "Саваофа знак"*
Бо я "звожу наклепи"
На "прогресивний" єдино вірний лад
Де вирішив би всі свої потреби
Покійний вже Маркіз де Сад!
Та ось розвіялися хмари:
На пагорбах, неначе Божа ласка,
Посеред ночі, мороку й примари
Відкрилось місто ніби з казки.
Просвітлений, яскравий світ -
Усміхнені, веселі люди,
Приємний спогад із давно минулих літ
Про те що уже втрачено повсюди.
Недугою ще не потрощене, здорове,
Це площа Ринок у вранішній осанні
Ще бастіон шляхетності ти, Львове,
На жаль лише що бастіон останній.
Хоча й тримаєш оборону колом
Здіймаєшся, мов твоя Ратуша, у небо
Але все хамство що панує в нас довкола
Урешті-решт заллє і тебе!
А поки що радіємо усі!
Нехай про теє кожен знає!
Кучмізм знов повернувсь у всій "красі"
Тому і "криза" в нас уже "минає"...
І заживемо тихо по старому.
Лишиться тільки трошки зачекати
І мотлох весь собі додому
Ми будем знов з усіх-усюд імпортувати
Які ж високі в нас державні чола!
Не те що у тій Грузії малій!..
Ми імпортуємо усе довкола,
А імпортуємо брухт, півфабрикати і повій.
Та знов не зґартувалась криця
І говорить про це укотре ще не час
(То є така велика таємниця
Яку ретельно бережем від самих нас).
Ми не шукаєм корені хвороби
Тому й не знайдем, скільки не мудри,
От тільки гімн нам щось не до вподоби,
І прапор кольором не тим щось догори!
Розводим популізм в стилі Барака Обами*
(Далися вже мені оці рядки!)
І через це ізнову хтось поїде на Багами,
А хтось піде збирать пляшки.
Та справа навіть не у цьому:
В нас завжди хтось отримує відкати
Чи може так - не лише в цьому,
Бо хтось не має чим дожити до зарплати.
Але вони стабільність заходились будувати
Без всяких революцій, Майданів і Відлиг
Та як її тут називати?
Стабільність бидла і бариг!
А інше все - до беніної мами!
Най Дон-Кіхоти знов ґартують лати
Таки бордель.* Його улаштували собі самі
І це гірка є істина, дівчата.
Не тратьте зайвих ви зусиль
Коли по абрису аристократи*
(Барометр же, гад, ізнов показує на штиль)
Командують парадом.
Та обірву ваш творчий злет
Шановна пані Скорик!
Бо перше - я поет
По друге - ще й історик!
Коли ріка в полоні у загат, -
Застій то не початок руху...
Й по абрису аристократ
Іще не значить що по духу!
Торкнемось ліпше тих імен,
Що визволити можуть з бруду
Одне із них то Юрій Клен*
Згадайте його люди!
Обличчя третє: Пробудження
І чую вже що безупинно
Вам завдаю я лише шкоди,
Та що поробиш: не до душі мені країна
Що постає на ґрунті несвободи.
Не лиш злиденність, а й мовчання
Для всіх нас виявиться горем,
Немов для риб вмираючих смеркання
У висохлій пустелі, що недавно була морем.
Не йде із пам'яті Майдан
Що впав Дев'ятим Термідора*
І чим засієм знову лан:
"Світом Полудня"*, а чи Утопією Мора*?
Як нам самим навести лад у домі
Коли всі двадцять літ
В країні рулять несвідомі?
І впродовж оцих всіх літ вони шлють нам свій "привіт"...
А ми й того не знаєм
(І не хочемо - таки!),
Що нації і мови нашої немає -
Слухаємо їх казки.
Та й тут ви можете сказати
Нащо це лихо нам усім?
Без того можем жити - проживати
А це тому... тому... Тому що врешті вдарить грім!
Буває так: живеш собі
І ніби не бажаєш зла усім
Не віддаєшся боротьбі...
Але ударить грім!
Буває й так (бува авжеж)
Що не рахуєш літ і зим
Не знаєш сам чому живеш
Однак вдаряє грім!
Бува і так: давно уже не Грей*
(Хоч тобі літ не десять ще по сім)
Турбуєшся лиш про дружину і дітей
І тут вдаряє грім!
В той день коли ударить грім
Тоді розкриються стихії
Здригнуться і Палеологи, і Цимисхії
В той день коли ударить грім!
В той день коли ударить грім
Тоді порвуться всі заплати.
Тож не кричи що ти не винуватий
В той день коли ударить грім!
В той день коли ударить грім
Розіб'ються і найтривкіші кайдани
І як рожевий сон комусь згадаються Майдани...
В той день коли ударить грім!
В той день коли ударить грім
Побачать всі, що не лишилося нічого
Тоді багато хто згадає Бога
Це буде день коли ударить грім!
Однак цього боятися не треба
Не перша буде це руїна
Одна земля у нас, одні слова і небо
Була і буде Україна!
Коли безодня задивляється у тебе
То забуваєш небеса
Коли ж ти сам шукаєш себе
То дивна відкривається краса
У прагненні високих змін
Ти йдеш нагору, відчуваєш,
Що ти у цьому не один
І щось таке ще ти пізнаєш.
Покинь все те що відмирає
(Його однак не воскресиш),
Нехай в огні і забутті згорає
Старий залишений фетиш.
Поволі розбивай кайдани
Що міцно твій скували дух
Слідкуй за тим що далі стане:
В душі своїй відчуєш рух
До світла, праведності, вгору
Його нічим вже не спинить
Відчуєш - шелестять вранішні зорі
На знак що вже настала мить.
То буде він! Одвічний простір волі,
Де у безмежні тисячі доріг.
І вже шукайте вітра в полі:
Назад не вернеться ніколи хто увійти у нього зміг.
І роздивившись все довкола,
Побачиш ніби інший світ.
Його залишив як пішов до школи
У глибині дитячих літ.
Тепер однак вернувся знову
Щоб більше звідси не піти.
Тут з серцем розпочнеш розмову
Про шлях напевний до мети.
А поки що веселка грає,
Зоря вечірня догора
І все єство твоє співає:
"Життя - любов, життя - це гра".
Бо все то те що було досі
Лише тщета, лише обман.
Зустрінеш інших, що в дорозі
Ідуть на Світла Океан.
І ви вже є. І ви є Сила.
І вся та сила є у вас
Бо ви покинули віджиле
Щоб увійти у новий час.
Колись ви знали та забули
Відкиньте теє забуття
Коли осягнете минуле:
То легше йти у майбуття.
Бо наші предки - не погани
Не жили вони в темноті
Вас ошукали юдо-християни*
Вони ж бо перші не святі.
Стара доволодимирова Русь
Ще досі у серця тихенько лине
Як би в чужеє не горнувсь,
Цим не відродиш України...
Бо що велике та пусте
Те не врятує ані розум, ані вміння
І дерево усохне все
Коли відрубано коріння.
Отож і ви в Великий Чин
Беріть на знам'я Колесо Сварога*
То наше Руське Ім'я Бога
Котрий для всіх народів є Один.
В добу ж Христа у нашім краї
Був орден Воанергес* - Синів Грому
Вони такі були: вогонь сердець палає
Не знали ані страху, ні утоми.
Їх характерниками звали
Ім'я було їх - Жах для ворогів
Коли вони до боротьби ставали
То кожен знав і все умів.
На ворогів вели тумани,
Робили міцнії загати,
Землею лікували рани,
Було їх просто не здолати.
Не жили вкупі із жінками
Однак любили землю свою
І ви, пішовши їх стежками,
З тріумфом вернетесь із бою.
Всі ті що ВІРЯТЬ - переможуть
Із пустки стане Україна!
У цьому мертві допоможуть
До Бога їх молитва зрине.
Отож в цю мить і через віча
Крокуй юначе до мети
Пізнай що в Бога три обличчя
Ну а четверте, то є Ти!
Темніє овид, крешуть блискавиці,
От-от почнеться буревій ...
Та в серці вигартуй ти крицю
Щоб тучі протиставитись лихій.
Ізнову йде Армагеддон:
Сірчаний дощ, кривавий град...
Та впаде струхлявілий Вавилон
Постане Третій Гетьманат!
25 квітня 2010 - 27 травня 2014.
Думаєш, друже, завтра ще у дорозі,
а воно вже стоїть на порозі.
* Перефраз "вірша" Степана Демидовича Бовкала:
Вздовж дороги
Йшли корови
Сонце зачепилося за кущ
Над вишнями прогудів хрущ.
*Віктор Ющенко - президент України у 2005 - 2010 роках.
* "Веселий цвинтар" - збірка віршів Василя Стуса про занепад українського народу під впливом колонізаторської системи.
* Одними з перших кроків Віктора Януковича були відмова від виробництва збагаченого урану та кабальні Харківські угоди з Росією.
* Мова йде про заяву Януковича в Парламентській Асамблеї Ради Європи про те що "неправильно вважати Голодомор 1932-1933 років геноцидом проти українців".
* Призначення Януковича Голова СБУ - Валерій Хорошковський, Голова Комітету Телерадіомовлення - Єгор Бєнкєндорф, його заступник - Валід Арфуш, власник жовтого журналу "Папарацці ".
* "Україна для людей" - назва передвиборної програми Віктора Януковича.
* "Утинный суп по-украински" - скандальна українофобська книжка Дмитра Табачника.
* Мова йде про катастрофу літака урядової делегації Польщі на чолі з президентом Лехом Качинським на Смоленщині. Вони летіли на вшанування пам'яті розстріляних в 1940 році в лісі польських солдатів.
* Стаття Ганни Герман "Осягаючи Тойнбі", що обґрунтовувала подальшу русифікацію України при Януковичі.
* "Жінка його мрії" та "Знак Саваофа" - скандальні романи Юрія Покальчука, визнані "аморальними" комісією із захисту моралі.
* Барак Обама - президент США у 2008 - 2016 роках, перший афроамериканець на цьому посту. Лівацький популістичний стиль його команди називають "Обама-мірок".
* Перефраз акції протесту жіночого руху "Фемен" "Україна не бордель!"
*З інтерв'ю екс-нардепа України Лариси Скорик "Газеті 2000" де вона говорила, що як архітектор бачить в абрисі Януковича аристократа.
* Юрій Клен (Освальд Бурдгардт) - український поет німецького походження, один з неокласиків 1920 - 1930-х років. Його поема "Прокляті роки" оповідає про терор Сталінської епохи і автор наводить паралелі між епохами Януковича і Сталіна, якому в 2010 році комуністи поставили пам'ятник у Запоріжжі.
* Дев'яте темідора (27/28 липня 1794) - цього дня відбувся переворот, що призвів до падіння Якобинської диктатури у Франції і встановлення Директорії. "Дев'ятим Термідора" Помаранчевої революції став вересень 2005 року, коли президент Віктор Ющенко відправив у відставку перший кабінет Юлії Тимошенко.
* "Світ Полудня" - концепція комуністичного суспільства майбутнього описана в низці романів братів Стругацьких.
* "Утопія" - книга англійського канцлера Томаса Мора (XVI століття) про вигадану країну, де панував лад схожий на комуністичний.
* Грей - головний герой роману Олександра Гріна "Червоні вітрила". Тут згаданий в контексті що чоловік покинув юнацьку романтику, увійшовши в доросле життя.
* Юдо-християни або єбіоніти - одна з перших єресей раннього християнства. Характерна риса фарисейська нетерпимість до інакодумства. По юдохристиянському вчинив патріарх Кирило коли порівняв русичів що жили до 988 року з тваринами.
* Колесо Сварога - емблема спільноти журналу Перехід - IV.
* Воанергес (арамейськ. Сини Грому) - прізвисько яке Ісус Христос дав апостолам Іакову та Іоанну.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)