Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.02
06:37
І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
2026.08.02
00:02
До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
2026.08.01
23:06
Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
2026.08.01
22:52
Перед очима зорепад серпневий,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
2026.08.01
22:16
Мої слова звичайні й зрозумілі,
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
2026.08.01
18:46
Amerika & Europe Україну
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
2026.08.01
16:05
Ніхто не озирається назад -
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
2026.08.01
13:36
Я сльозою упаду на стяг,
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
2026.08.01
11:43
понад безмежні провалля
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про любку дволисту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про любку дволисту
Степ. Із неба сонце палить. Вітру і не чути.
Десь, мабуть в ярку сховався і устиг заснути.
Все живе також сховалось спеку переждати.
Тільки жайвір не втомився у небі співати.
Бредуть степом козаченьки, між горбів блукають.
Із невдалого походу на Січ повертають.
Подалися в кілька «чайок» турка полякати
Та від флоту турецького довелось втікати.
Майже берега дістались, турки розізлились
І з гармат своїх по «чайках» стрілять заходились.
Потопили, кляті, «чайки», братчиків побили.
Все ж дві сотні козаченків берега доплили.
Погрозили кулаками туркам - ще віддячать.
Й подалися на Січ степом, вірячи в удачу.
Але, видно, їх удача кудись подалася.
Орда вигулькнула раптом. Де тільки й взялася?
Наскочили козаченьків, взялися рубати.
Та не просто з козаками орді воювати.
Вдарили вони з мушкетів, за шаблі схопились.
Відкоша дали такого, що ті відступились.
Отож, бредуть козаченьки та піт утирають,
А за ними орда суне, наче вовча зграя.
Нападати орді страшно та й кинути шкода.
Тож чекають, як козаки втомляться в поході.
Бо ж харчів у них немає та й води не стріти.
Чи ж надовго сили стачить не їсти, не пити?
Як їх голод доконає і замучить спрага,
Де й подінеться та їхня козацька відвага.
Нащо сили витрачати? Трохи зачекати
І їх голими руками можна буде брати.
Тож бредуть козаки степом, татари - за ними.
Поглядають вслід козакам очицями злими.
Не терпиться: ну, коли вже козаки охлянуть?
Коли вони від утоми валитися стануть?
А козаки – і не видно, щоб дуже охляли.
Аж татари дивуються: звідки сили брали?
Та не відали татари козацькі секрети:
В кожного висять на шиї якісь амулети.
Бульбочки на міцні нитки вони нанизали.
Ті від часу затверділи, аж чорними стали.
Висять собі, як намисто. Хто би здогадався,
Що від голоду козак тим зіллям рятувався.
Коли уже сил не стало і харчів немає,
Козак те своє «намисто» із шиї знімає,
Бере бульбочки з «намиста» й почина жувати.
Хоч для того міцні зуби треба було мати.
З’їсть ті бульбочки і голод уже відступає.
Аж на кілька днів «намиста» того вистачає…
Берегли козаки дуже свої амулети,
На допитах не розкрили ворогам секрети.
Тож ті, звісно, ішли слідом та того не знали.
Поглядали, щоб вже скоро козаки охляли.
А ті ідуть, наче голод зовсім не діймає.
Бачить бей, що він даремно на здобич чигає.
Козаки не поспішають сили утрачати.
Плюнув, врешті велів орді у Крим повертати.
А козаки дуже скоро й до Січі дістали.
Отак любка предкам нашим життя рятувала…
Знали предки тої любки й приворотну силу.
Знахарі напій любовний із тих бульб варили.
Хто хотів до себе серце чиєсь привернути,
Варто було до знахарки лишень завернути.
Вона дасть магічне зілля. Трохи пригубити
І «коханий» вже без тебе не зможе прожити.
Отака-то вона – любка. З виду – не сказати,
Що вона у собі силу таку може мати.
Десь, мабуть в ярку сховався і устиг заснути.
Все живе також сховалось спеку переждати.
Тільки жайвір не втомився у небі співати.
Бредуть степом козаченьки, між горбів блукають.
Із невдалого походу на Січ повертають.
Подалися в кілька «чайок» турка полякати
Та від флоту турецького довелось втікати.
Майже берега дістались, турки розізлились
І з гармат своїх по «чайках» стрілять заходились.
Потопили, кляті, «чайки», братчиків побили.
Все ж дві сотні козаченків берега доплили.
Погрозили кулаками туркам - ще віддячать.
Й подалися на Січ степом, вірячи в удачу.
Але, видно, їх удача кудись подалася.
Орда вигулькнула раптом. Де тільки й взялася?
Наскочили козаченьків, взялися рубати.
Та не просто з козаками орді воювати.
Вдарили вони з мушкетів, за шаблі схопились.
Відкоша дали такого, що ті відступились.
Отож, бредуть козаченьки та піт утирають,
А за ними орда суне, наче вовча зграя.
Нападати орді страшно та й кинути шкода.
Тож чекають, як козаки втомляться в поході.
Бо ж харчів у них немає та й води не стріти.
Чи ж надовго сили стачить не їсти, не пити?
Як їх голод доконає і замучить спрага,
Де й подінеться та їхня козацька відвага.
Нащо сили витрачати? Трохи зачекати
І їх голими руками можна буде брати.
Тож бредуть козаки степом, татари - за ними.
Поглядають вслід козакам очицями злими.
Не терпиться: ну, коли вже козаки охлянуть?
Коли вони від утоми валитися стануть?
А козаки – і не видно, щоб дуже охляли.
Аж татари дивуються: звідки сили брали?
Та не відали татари козацькі секрети:
В кожного висять на шиї якісь амулети.
Бульбочки на міцні нитки вони нанизали.
Ті від часу затверділи, аж чорними стали.
Висять собі, як намисто. Хто би здогадався,
Що від голоду козак тим зіллям рятувався.
Коли уже сил не стало і харчів немає,
Козак те своє «намисто» із шиї знімає,
Бере бульбочки з «намиста» й почина жувати.
Хоч для того міцні зуби треба було мати.
З’їсть ті бульбочки і голод уже відступає.
Аж на кілька днів «намиста» того вистачає…
Берегли козаки дуже свої амулети,
На допитах не розкрили ворогам секрети.
Тож ті, звісно, ішли слідом та того не знали.
Поглядали, щоб вже скоро козаки охляли.
А ті ідуть, наче голод зовсім не діймає.
Бачить бей, що він даремно на здобич чигає.
Козаки не поспішають сили утрачати.
Плюнув, врешті велів орді у Крим повертати.
А козаки дуже скоро й до Січі дістали.
Отак любка предкам нашим життя рятувала…
Знали предки тої любки й приворотну силу.
Знахарі напій любовний із тих бульб варили.
Хто хотів до себе серце чиєсь привернути,
Варто було до знахарки лишень завернути.
Вона дасть магічне зілля. Трохи пригубити
І «коханий» вже без тебе не зможе прожити.
Отака-то вона – любка. З виду – не сказати,
Що вона у собі силу таку може мати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
