Я - крапля води,
Життєдайна субстанція
То туди, то сюди
В одвічному танці я:
Була я крижинкою
Бувала і парою
З неба лину сніжинкою
Піднімаюся маревом.

Я - крапля води
Незамінна субстанція
Жди без мене біди
Як прилину ж уранці я
(Лишень Бога про це попроси),
То зрадіють рослини моїй благодаті
От тоді не коси -
Поганою сіножаті.

Я - крапля води
Одвічна субстанція
Крізь кам'яні гряди
Долаю найдальші дистанції.
Буваю понурою,
Буваю грайливою,
Пролітаю над бурею,
Зриваюсь у зливі я.
На скатах Замбезі
І над Ніагарою,
З верховини у прірву,
Рину білою хмарою.

Я люблю синю ленту Дніпра
І далеку річку в Китаї.
Ще якою давньою була пора
Я її завжди пам'ятаю.*
Бо жила в той прадавній ще час
Як планета людини не знала
З усіма породила і вас
І від вас же не раз постраждала.
Бо такі лиходії усюди й завжди:
Ви п'єте й накидаєте гною,
Робите мені лиха-біди
Радіацією і трутизною.

Однак зла не тримаю на вас
Хоч чимало я горя зазнала.
Бо бувало таке вже не раз:
Помирала та завжди воскресала.

Я - крапля води
Всюдисуща субстанція
Проточую наскрізь кам'яні гряди,
Оживляю турбіни електростанції.
Не спинить мого одвічного плину.
Куди він - таємниці робити не стану:
Від озер і річок поволі-поволі я лину
До початку свого Океану.
Бо лишень в Океані я Сила,
У безмежжі від краю до краю.
Лише там велетенськії хвилі
Я з вітрами до неба здіймаю.
Бо ніколи ти в Океані
Не побачиш із берега межі,
Там води аж до обрію стане,
Де палають заграви-пожежі...

І як крапля води - душа земної людини,
Крізь народження, крізь пороги,
Лине тихо від днини до днини
До свого Океану - до Бога.

Червень 2013 - Лютий 2014.

* За твердженнями окремих науковців, вода має пам'ять.