Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Поеми
Ханкала. Один день 96 - го (російською мовою)
И наступает шестой час,
И грубый окрик будит нас
Мы в наихудшем месте на Земле,
Мы здесь, в проклятой Ханкале.
Что попал сюда - не будешь рад.
Здесь право слово - сущий ад.
Так здесь и надписи гласят
Что может не вернёшься уж назад.
И не понять нам ни хрена
На кой сдалась им та война.
Своих детей не шлют сюда
Их не постигнет здесь беда.
Вот сейчас по нам летят
Снаряды с установки "Град"*
Опять начнется такой ад,
Что сам себе уже не брат.
Так духи что есть мочи в нас шмалят
И горы эхом им вторят,
Спуская сверху камнепад
Чтобы добить где не достанет "Град".
И на душе уж не хватает зла
Тебя б не видеть Ханкала.
Как хочется в Ростов домой.
Не воевать с проклятой Чечней.
Нам замполиты говорят:
Боевикам вот-вот закат.
Они же попросту стоят
И отбивают который уж накат.
В теории давно уж им капут
На практике - они вновь на нас идут.
И вот опять в ущелье гремит лютейший бой.
Кого-то вновь убили, кому-то снова яму рой.
Сам черт им и нам уже не брат,
И матерится тут комбат:
"Смотрите в оба! Не зевай!
Ты что же, мать твою! Стреляй!"
Эх, Жириновский, твою мать!
Легко оттуда поучать...
Пошел бы ты сюда стрелять
Узнал - что значит воевать.
Но вот затих снарядов вой,
И кончился жестокий бой.
А духи где? Исчезли за рекой.
Ушли, наверно, той тропой.
И стало здесь в ущелье тихо
Как буд-то нет войны и лиха.
Все так! Ведут свою игру,
Навалятся, постреляют и вновь в нору.
Пока мы здесь стреляли, утра миновал и след.
На шапке снежной той блестит отсвет.
На полдень солнце уж пошло
Туда где вон виднеется село...
2. Полдень
"Алло! Генштаб! Оставили Бамут?
Мы так и знали что они туда пойдут!
Что делать? Штурмом брать!
Не впервой же нам опять!"
И так! Третий отряд вперёд!
Вам курс на юго-запад вот!
Бамут вам надо отбивать
И тех бандитов там уничтожать.
И тихий шепот меж солдат
"Мы бьемся без толку второй уж год подряд!"
Мы брали Грозный, Гудермес, Шали
Немало взяли мы земли.
А результат...Что хоть не брали все равно
Опять повсюду их полно!
Из года в век, из века - в ряд
История здесь повторяется подряд.
Пока у нас шел бой
Разведка одного поймала за рекой.
Он пробирался к горе вон той.
И поглядите какой злой!
И вот уже потомки черноморцев
Ведут на расстрел горца.
Один спросил: "За что ты, сука, ребят наших убивал?!"
И был ответ:"Я вас сюда не звал!"
И грянул выстрел в упор!
И повторило многократно эхо с гор.
И затуманился ясный горца взор
А далее трубили большой сбор.
3. По полудни
Итак Бамут отбили мы назад
Но погибло с десяток там ребят.
Конечно духов больше полегло
Да сколько, выяснить не повезло.
Ушли они чрез горы, вот.
Там где есть лишь им известный ход.
И пока шел за селенье бой
Трупы они унесли с собой
Тут радист донесение услыхал
Что военный вертолет пропал,
Пролетая через перевал,
Наверняка подбили и в пропасть он упал.
Опять стреляют километра за три
Да за хребтом не видно, сколько не смотри
Наверняка Радуев захватил Шатой
Или Басаев напал на Курчалой...
Тем временем дело к вечеру стремится
И солнце уж туда, где Ингушетия клонится
Чеченский вечер - дело худо
Опять устроят нам какое-нибудь чудо.
Вот так тут изо дня в день живём:
Все время нападения ждём.
И перелома никак все нет
Напоминает это тяжкий бред.
4. Вечер
Лишь только и того что не снаряды "Града",
А так почти что и с утра все та же канонада.
Ракеты, красные как мак,
На миг пронзают ночной мрак.
Чума их задуши! Опять стреляют!
Опять во тьме ночной кого-то убивают!
Ракеты тут не помогают
На миг лишь горы освещают.
А так - вокруг все та же мгла
В ней потонула Ханкала.
Они и мы: стреляй, беги
Да не видать кругом ни зги.
Крик "Ура! Бей!" и просто мат,
"Аллах Акбар!" и здесь и там солдат.
Шали, Ачхой-Мартан - везде стреляют
Везде на позиции еженочно нападают.
И так же быстро отступают
Во тьме ночной мгновенно удирают.
Но догонять - не вздумай и соваться
В засаду попадешь - без головы можно остаться.
И до рассвета так живёт Чечня
Совсем заколебавшая меня
Хотя стреляют и при свете дня
Как надоела вся эта возня!
Но время бежит все прочь
И поздний вечер перешёл уж в ночь.
5. Ночь
Есть шанс после дня забыться сном
И пусть мне во сне приснится дом.
Пусть не тревожат сего дня
Кровавые дела меня.
А то вновь наступит шестой час.
И грубый крик опять разбудит нас.
И осознаем, что в худшем месте на Земле
Мы ещё здесь, в проклятой Ханкале...
12 февраля 2000.
Пост скриптум
Я выжил там, хоть как, и сам не знаю
Но о войне той все ж не забываю.
И все ж не стало ничего на лад
Как жаль что жизнь не повернеш назад.
А тем хоть хны: вон призывают
Мочить в сортирах. Они хоть понимают
Что в мясорубку Россию вновь толкают?
Хоть если победят, то все же проиграют.
8 декабря 2008 года.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ханкала. Один день 96 - го (російською мовою)
- Какой край, ну прямо Швейцария!
- Ага, щас ещё, не дай Бог, швейцарцы появятся!
Диалог якобы произошедший между журналистом и генералом в Ведено
1. УтроИ наступает шестой час,
И грубый окрик будит нас
Мы в наихудшем месте на Земле,
Мы здесь, в проклятой Ханкале.
Что попал сюда - не будешь рад.
Здесь право слово - сущий ад.
Так здесь и надписи гласят
Что может не вернёшься уж назад.
И не понять нам ни хрена
На кой сдалась им та война.
Своих детей не шлют сюда
Их не постигнет здесь беда.
Вот сейчас по нам летят
Снаряды с установки "Град"*
Опять начнется такой ад,
Что сам себе уже не брат.
Так духи что есть мочи в нас шмалят
И горы эхом им вторят,
Спуская сверху камнепад
Чтобы добить где не достанет "Град".
И на душе уж не хватает зла
Тебя б не видеть Ханкала.
Как хочется в Ростов домой.
Не воевать с проклятой Чечней.
Нам замполиты говорят:
Боевикам вот-вот закат.
Они же попросту стоят
И отбивают который уж накат.
В теории давно уж им капут
На практике - они вновь на нас идут.
И вот опять в ущелье гремит лютейший бой.
Кого-то вновь убили, кому-то снова яму рой.
Сам черт им и нам уже не брат,
И матерится тут комбат:
"Смотрите в оба! Не зевай!
Ты что же, мать твою! Стреляй!"
Эх, Жириновский, твою мать!
Легко оттуда поучать...
Пошел бы ты сюда стрелять
Узнал - что значит воевать.
Но вот затих снарядов вой,
И кончился жестокий бой.
А духи где? Исчезли за рекой.
Ушли, наверно, той тропой.
И стало здесь в ущелье тихо
Как буд-то нет войны и лиха.
Все так! Ведут свою игру,
Навалятся, постреляют и вновь в нору.
Пока мы здесь стреляли, утра миновал и след.
На шапке снежной той блестит отсвет.
На полдень солнце уж пошло
Туда где вон виднеется село...
2. Полдень
"Алло! Генштаб! Оставили Бамут?
Мы так и знали что они туда пойдут!
Что делать? Штурмом брать!
Не впервой же нам опять!"
И так! Третий отряд вперёд!
Вам курс на юго-запад вот!
Бамут вам надо отбивать
И тех бандитов там уничтожать.
И тихий шепот меж солдат
"Мы бьемся без толку второй уж год подряд!"
Мы брали Грозный, Гудермес, Шали
Немало взяли мы земли.
А результат...Что хоть не брали все равно
Опять повсюду их полно!
Из года в век, из века - в ряд
История здесь повторяется подряд.
Пока у нас шел бой
Разведка одного поймала за рекой.
Он пробирался к горе вон той.
И поглядите какой злой!
И вот уже потомки черноморцев
Ведут на расстрел горца.
Один спросил: "За что ты, сука, ребят наших убивал?!"
И был ответ:"Я вас сюда не звал!"
И грянул выстрел в упор!
И повторило многократно эхо с гор.
И затуманился ясный горца взор
А далее трубили большой сбор.
3. По полудни
Итак Бамут отбили мы назад
Но погибло с десяток там ребят.
Конечно духов больше полегло
Да сколько, выяснить не повезло.
Ушли они чрез горы, вот.
Там где есть лишь им известный ход.
И пока шел за селенье бой
Трупы они унесли с собой
Тут радист донесение услыхал
Что военный вертолет пропал,
Пролетая через перевал,
Наверняка подбили и в пропасть он упал.
Опять стреляют километра за три
Да за хребтом не видно, сколько не смотри
Наверняка Радуев захватил Шатой
Или Басаев напал на Курчалой...
Тем временем дело к вечеру стремится
И солнце уж туда, где Ингушетия клонится
Чеченский вечер - дело худо
Опять устроят нам какое-нибудь чудо.
Вот так тут изо дня в день живём:
Все время нападения ждём.
И перелома никак все нет
Напоминает это тяжкий бред.
4. Вечер
Лишь только и того что не снаряды "Града",
А так почти что и с утра все та же канонада.
Ракеты, красные как мак,
На миг пронзают ночной мрак.
Чума их задуши! Опять стреляют!
Опять во тьме ночной кого-то убивают!
Ракеты тут не помогают
На миг лишь горы освещают.
А так - вокруг все та же мгла
В ней потонула Ханкала.
Они и мы: стреляй, беги
Да не видать кругом ни зги.
Крик "Ура! Бей!" и просто мат,
"Аллах Акбар!" и здесь и там солдат.
Шали, Ачхой-Мартан - везде стреляют
Везде на позиции еженочно нападают.
И так же быстро отступают
Во тьме ночной мгновенно удирают.
Но догонять - не вздумай и соваться
В засаду попадешь - без головы можно остаться.
И до рассвета так живёт Чечня
Совсем заколебавшая меня
Хотя стреляют и при свете дня
Как надоела вся эта возня!
Но время бежит все прочь
И поздний вечер перешёл уж в ночь.
5. Ночь
Есть шанс после дня забыться сном
И пусть мне во сне приснится дом.
Пусть не тревожат сего дня
Кровавые дела меня.
А то вновь наступит шестой час.
И грубый крик опять разбудит нас.
И осознаем, что в худшем месте на Земле
Мы ещё здесь, в проклятой Ханкале...
12 февраля 2000.
Пост скриптум
Я выжил там, хоть как, и сам не знаю
Но о войне той все ж не забываю.
И все ж не стало ничего на лад
Как жаль что жизнь не повернеш назад.
А тем хоть хны: вон призывают
Мочить в сортирах. Они хоть понимают
Что в мясорубку Россию вновь толкают?
Хоть если победят, то все же проиграют.
8 декабря 2008 года.
* Чеченский трофей.
Я створив цю поему коли вчився у школі. Лише коли в мене з'явився інтернет дізнався що Ханкала знаходиться в рівнинній Чечні, а не гірській. Однак міняти нічого не буду.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
