Пройшло вже майже десять літ
Як на країну впало стільки бід
Ні, то не холера й не чума
Лиш всього - навсього Л. Д. Кучма.

Півроку був прем'єр-міністром
І наробив ділов аж так, що швах
Та ось (не без підтримки комуністів)
Проліз у президенти, усіх лишивши на бобах.

Всього в повні не розказати
Та треба з чогось починати
Як між четвертими роками квітуча Україна
Дійшла страшенної руїни.

Що? Досягнення те що війни немає?
Так і без неї народ погибає
За мільйоном мільйон людей щезає
Щороку десяток сіл зникає.

Розграбовано заводи
Занедбано поля.
Давно такої шкоди
Не бачила земля.

Спустіли міські вулиці на сході
Злиденність і на заході
Хто не на чужинській каторжній роботі
Ледь животіє у нужді.

Казали при Кучмі завод твій запрацює
Уже подібного ніхто давно не чує
Вже диму й слід над трубами пропав.
Устаткування ж олігарх на брухт продав.

А все що встояло
За копійки новим панам потрапило
Господаря-таки ізнов немає
Як красти знає, а щоб робить,
то розуму не вистачає.

Однак все те ще півбіди
Ніхто не знав ще у той час
Що йдемо знов назад. Туди.
У диктатуру вів Кучма нас.

Запізно ж ми прозріли:
Все поміж злами обирали
Лиш тоді як Гонгадзе вбили
Тоді уже повстали.

Творила й згодом ота влада
Злочинства іще чимало
Дивилася на те Верховна Рада,
А все кругом мовчало.

Але надія не могла безплідно вмерти:
В своїх серцях
Ми сподівалися на рік дві тисячі четвертий
Щоби забити їй у труну цвях.

Але й на це вже підла влада
Нам свого накидає супостата
Подібного злодія - бандократа
Ще треба пошукати.

Однак за ним Росія!
Їй він підходить якраз.
Для шовіністів він месія
Щоб знов поневолити нас.

Бігмордами довкола
Заставлено дороги і міста
Скаженіють вищі кола
І брешуть безсоромнії уста.

Чорним біле називають,
І опозицію оббріхують,
Фашизмом обивателів лякають
Без краю бруд все ллють і ллють.

На що сподіватись
На себе та сили Господні!
Хоч важко. Та вириватись
Нам все-таки треба з цієї безодні!

26 серпня - 4 вересня 2004.