Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Емір Тимур задумався якось
Собі на службу смілого узяти.
Хоча сміливців було і багато
В його державі чималій. Та ось
Одна проблема – норов мав крутий
Отой емір. Під гнів його потрапиш,
То й голову свою одразу втратиш.
Отож, ніхто не радий службі тій.
Якось гуртом умовили Ходжу
До тої служби, щоб не розізлити
Тимура того. Зробиться сердитий,
Тоді усім ходити по ножу.
Тож і прийшов до нього Насреддін,
Вклонився низько та і став питати,
Чи той емір готовий службу дати.
Мовляв, готовий послужити він.
Тимур на нього хитро поглядів:
- Твою сміливість спершу перевірим,
Бо ми на слово нічиє не вірим.
Отож на площу всім зійтись велів.
Попід стіну поставили його.
Стрільцю стріляти з лука повеліли,
Щоби стріла між ноги пролетіла.
Ледве стрільця побачивши того,
Ходжа від страху зразу побілів,
Його, мов трясця враз заколотила.
Але зібрав він всі душевні сили.
Аллаху тільки молитви творив.
Стрілець був майстер і його стріла
Між ноги Насреддіну пролетіла.
Лиш вітром обдала, не зачепила.
Вся площа у захопленні була.
Але на тому іспит не скінчивсь.
Ходжі веліли руки в боки стати.
Стрілець поміж рукою мав стріляти.
І знову Насреддін стояв, моливсь.
Стріла рукав пошкодила йому,
Хоч тіло, навіть і не зачепила.
В очікуванні знов Ходжу трусило.
Рукав, можливо й постраждав тому.
Але він знову виду не подав,
Що йому страшно. Втретє повеліли.
І знов стрілу в Ходжу стрілець націлив,
Він ґудзика на його шапці мав
Прострелити. Поки стріла летіла,
У Насреддіна серце колотило,
Зробилося погано, ледь не впав.
Народ на площі дружно заревів,
Вітаючи сміливця отакого.
Велів Тимур Ходжі іти до нього
Та похвалив ще і нагородив.
Ходжа, хоч страх іще в душі сидів,
Старавсь при тому виду не подати.
Тимур же став сміливця розглядати,
Побачив, що стрілець той наробив:
Рукав дірявий, в шапці теж діра.
Велів нові сорочку й шапку дати.
Ходжа ж того одразу став прохати:
- Штани іще би до того добра?!
Тимур поглянув на Ходжу: - Але ж
Штани твої від стріл не постраждали?!
- Від стріл, звичайно, вони дір не мали.
Але від мене постраждали все ж!
Собі на службу смілого узяти.
Хоча сміливців було і багато
В його державі чималій. Та ось
Одна проблема – норов мав крутий
Отой емір. Під гнів його потрапиш,
То й голову свою одразу втратиш.
Отож, ніхто не радий службі тій.
Якось гуртом умовили Ходжу
До тої служби, щоб не розізлити
Тимура того. Зробиться сердитий,
Тоді усім ходити по ножу.
Тож і прийшов до нього Насреддін,
Вклонився низько та і став питати,
Чи той емір готовий службу дати.
Мовляв, готовий послужити він.
Тимур на нього хитро поглядів:
- Твою сміливість спершу перевірим,
Бо ми на слово нічиє не вірим.
Отож на площу всім зійтись велів.
Попід стіну поставили його.
Стрільцю стріляти з лука повеліли,
Щоби стріла між ноги пролетіла.
Ледве стрільця побачивши того,
Ходжа від страху зразу побілів,
Його, мов трясця враз заколотила.
Але зібрав він всі душевні сили.
Аллаху тільки молитви творив.
Стрілець був майстер і його стріла
Між ноги Насреддіну пролетіла.
Лиш вітром обдала, не зачепила.
Вся площа у захопленні була.
Але на тому іспит не скінчивсь.
Ходжі веліли руки в боки стати.
Стрілець поміж рукою мав стріляти.
І знову Насреддін стояв, моливсь.
Стріла рукав пошкодила йому,
Хоч тіло, навіть і не зачепила.
В очікуванні знов Ходжу трусило.
Рукав, можливо й постраждав тому.
Але він знову виду не подав,
Що йому страшно. Втретє повеліли.
І знов стрілу в Ходжу стрілець націлив,
Він ґудзика на його шапці мав
Прострелити. Поки стріла летіла,
У Насреддіна серце колотило,
Зробилося погано, ледь не впав.
Народ на площі дружно заревів,
Вітаючи сміливця отакого.
Велів Тимур Ходжі іти до нього
Та похвалив ще і нагородив.
Ходжа, хоч страх іще в душі сидів,
Старавсь при тому виду не подати.
Тимур же став сміливця розглядати,
Побачив, що стрілець той наробив:
Рукав дірявий, в шапці теж діра.
Велів нові сорочку й шапку дати.
Ходжа ж того одразу став прохати:
- Штани іще би до того добра?!
Тимур поглянув на Ходжу: - Але ж
Штани твої від стріл не постраждали?!
- Від стріл, звичайно, вони дір не мали.
Але від мене постраждали все ж!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
