Тремтячі руки. Скотилась сльоза.
Ні, мені зовсім не боляче.
Хіба ж я така у світі одна
Ридаю сьогодні поночі?


Хіба мені першій сьогодні вночі
Від любові відреклися?
Хіба лиш мої особисті кати
Кохати вічно колись клялися?


Ні, я така не одна, годі брехні.
Не одну мене розлюбили.
Клянуться убити, топчуть в багні.
Чи бачив ти, щоб мертву колись вбили?

Хіба можна мене, яка вже світу білого не бачить,
Засліпити хоч одним катом, хоч одним вікном,
Як насправді вже й він не бачить?
Я не можу почути, як мене ображають,
Як мене хочуть знищити.
Я глуха і німа і не можу в благаннях кату крикнути.

Я не можу стояти перед катом на колінах
І просити у нього милостині,
Без ніг і рук, без вуст й душі.
Не поможе навіть Господь істинний.

Мене не існує й щоб дихати тоді не потрібне повітря
Не потрібно ні їжі вже, ні води, ні зимою зігрітися.
Не потрібні ні лікарі, ні юристи, й ні перед кимсь клонитися.
Тоді й любов твоя мені — як мертвому ковдрою вкритися.
Не гріє вже й не гріла. І без неї обійдуся.
Шкода тільки ката. Немає йому в чиє лице плюнути.
Немає кого заставити страждати. Ні одна сльоза у світі не котиться.
Настав вже й час тобі вмирати, одному бути поночі.


Шкода, шкода, та не мені.
Мені вже час йти, досить вже.
На цьому світі всі живі,
Нема чого робити мертвим же.


Я йду туди, де всі кати не зможуть мене пригнобити.
Одна мета, одна лиш ціль
Там — любити й любити.
Прощавай на віки, мій чорний лицар.
Забудь назавжди ім'я моє.
Ти не кат, а клоун. І не бісися.
Ця посмішка дика виглядає так собі.