Залиште мені мій голос,
як залишають пампі
її хащі бажань,
її сухі ріки серед каміння.

Дозвольте мені жити, як іржавий меч
без руків'я, закинутий у хмари;
я не хочу нічого знати про заздрісну славу
зі спопеляючими хвостом і рогами.

У мене був круг місячного сяйва,
яке розлилося вночі на початку осені;
я віддав його жебракові, такому юному,
що його очі були схожі на два озера.

Друзі мої, я потонув у них;
віднині я сплю там і ніколи не прокидаюся.
Як сумно більше не відчувати себе;
дайте мені гітару збирати в неї мої сльози

Luis Sernuda Déjame esta voz
Déjame esta voz que tengo,
lo mismo que a la pampa le dejan
sus matorrales de deseo,
sus ríos secos colgando de las piedras.

Déjame vivir como acero mohoso
sin puño, tirado en las nubes;
no quiero saber de la gloria envidiosa
con rabo y cuernos de ceniza.

Un anillo tuve de luna
tendida en la noche a comienzos de otoño;
lo di a un mendigo tan joven
que sus ojos parecían dos lagos.

Me ahogué en fin, amigos;
ahora duermo donde nunca despierto.
No saber más de mí mismo es algo triste;
dame la guitarra para guardar las lágrimas.