
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Вірші
Навесні (цикл)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Навесні (цикл)
Перший день весни
У перший день весни
Природа полишила свої зимові сни
Довкола снігу вже давно немає
І сонце крізь чисте небо на землю позирає.
"ВВ" свій хіт "Весна" по радіо співає
З теплом надворі всяк усіх вітає.
Довкола прокидається природа,
А мене полонить дівоча врода.
Темне волосся й карі очі
Немов повітря опівночі.
Від погляду самого радість маєш
Усе усім довкола пробачаєш.
І розбива ущент зимові сни
Цей перший день несмілої весни.
Він вимітає сліди злоби
З ним забуваєш ти нужду й хвороби.
1 березня 1999.
Друге березня
Не так усе було раніше
Твоє буття вже краще, інше
Яку ж то радість відчуваєш
Коли без пам'яті кохаєш.
І на душі (як і на небі) хмар нема
На другий план ідуть ті Лазаренко і Кучма.
І чуєш ти, що власне серце промовляє
Як радісно душа твоя співає.
Із півдня теплий вітер віє,
А сонце вже, мов влітку землю гріє.
Біліє цегляна стіна
На котрій хтось надряпав: "ДМБ-Весна".
Все швидко так ті ленти пробігають
Хвилина за хвилиною години пролітають.
І вже додому повертати час,
І певен я що знов побачу вас.
2 березня 1999. Вівторок.
Спогад про минулий день
Ізнов запитую я себе:
Що краще ніж вечірнє небо?
Посеред сині - перші зорі грають
Останні промені на обрії ще сяють.
Вечірнії вогні вже мерехтить у далі
Нема ніде хмаринки, нема ніде печалі
І радість сильно лине до всього світу цього
Бо другий тиждень йде кохання мого.
Працюю кожен день, міняю свою вдачу
І радість моя йде із того що її я бачу.
Таке от зараз нове життя моє
Ні, не зрівнять його із тим що нині є.
Признаюся, усіх я трохи налякав
Вчинив я так одне, чого ніхто не знав.
Та все ж я перевірив, що перевірить маю
І те що мені треба уже і сам я знаю.
Тепер у радості вдивляюсь я у зорі
У місяць що по небу пливе неначе човен в морі.
З великим я захватом дивлюсь в майбутні дні.
Великії чекання в мене по цій весні.
З запалом я працюю у ції вихідні
І себе почуваю мов у казці, мов у сні
Про те що відчуваю
Навряд чи чи хтось знає.
7 березня 1999.
На початку квітня
І холодів уже немає
Немов з пустелі, гарячий вітер повіває
Він із багаття іскри вириває
І їх в повітря піднімає.
Що я роблю? Для школи Чехова читаю,
І про війну останніх новин не пропускаю.
І дивлячись як світ останній глузд втрачає,
Замислююсь над тим, що нас чекає.
А днями... Радію так, що й сам не знаю
Із того що її я знову бачу, чую, відчуваю.
І більше сам нічого не прошу
Й про це свої вірші пишу.
З її ім'ям я засинаю
З її ім'ям уранці вирушаю
З її ім'ям весь цілий день живу
І подумки своїм життям я зау.
А поміж тим природа все буяє.
Й довкола сад за садом розцвітає.
Хоча десь там війна палає
Усе ж й після війни життя триває.
2 - 10 квітня 1999.
Моя відплата
Сьогодні я утнув хитреньку штуку
І цим комусь завдав душевної я муки.
Хвилини дві чи три в напрузі потримав
І цим я їм добряче всі нерви попсував.
За цим я не шкодую, самі у цьому винуваті
Не слід було мене ізвідкись виганяти
Хоч сам і не злопам'ятний та мав запам'ятати
Й не подаючи виду, нишком чекать відплати.
Хоч сам і тихий та власну гідність маю
І що залежить від мене, про це також я знаю.
І от вже починають потрібні дні минати,
А вигляд роблю, що і не мав нічого дати.
Поволі дні ідуть й уже не вимагають
Від мене виконати, а ледь чи не благають.
Та я усе мовчу, вигадую турботи
Мовляв що навалилося й не починав роботу.
Мені нагадують, мовляв, не треба забувати,
А я на те все скаржуся: погану пам'ять став ось мати.
Уже не забарилося: напруги не тримати
Обличчя вже змінилося - от-от почнуть кричати.
Та слід належне моїй вдачі дати
Не можу довго зла я на душі тримати
Усе що я зробив оте і віддаю
Хіба можу образити я ту кого люблю?
30 квітня 1999.
У травні
Останнії зими загрози
Чимало лиха скоїли ці пізніх морози.
А дощі ллють й громи гримлять
Десь янкі сербів ще бомблять.
Було на Висоту нас заганяли
І за неявку нам "сюрпризи" обіцяли,
А я прийшов туди по добрій волі. Сам!
Бо всі мої сусіди там.
Із усіма разом я до могили став
Й бузок весняний загиблим воїнам поклав.
Довкола поруч Її та інших я побачив
З гори Дніпро, ліси та кручі бачив.
Мабуть то час - таки сказився:
Я знову трохи посварився
Та все ж пручатися не став
Так само як свої, квіти й чужі поклав
Здавалось - незначні події
Чому ж про них при згадці я радію?
Не бачачи ніякої надії,
Я маю все ж свої сподівання й мрії.
І настрій той продовжую тримати
Упевнений що й через десять років буду пам'ятати.
І спомин цей не раз над прірвою мене втримає
Коли в лиху годину я згадаю.
9 травня 1999.
Наприкінці весни
А дні минають і минають
У далину якусь усе біжать
Травневі квіти оцвітають
Тумани вранці не дрижать.
І сонце більш угору повертає
І уповільнює свій біг.
На весну літо наступає
Забувся вже зимовий сніг.
Уперше за собою підмічаю:
Не теє все як завжди, щось не так!
Не радий із того що дні минають
Бо то є все на розставання знак.
Я вперше літа не чекаю,
Хоч то є золота пора,
Бо і втрачаю що не маю
Та час усе за мене обира.
А дні і далі все минають
І час немов одвічна гра
У пам'яті знайомий образ розмивають
Та літо не лише одна жура.
Я те що відчував і зараз відчуваю
Ті почуття із серця не зникають
Природа зеленню буяє
І солов'ї довкола ще співають.
30 травня - 15 червня 1999.
У перший день весни
Природа полишила свої зимові сни
Довкола снігу вже давно немає
І сонце крізь чисте небо на землю позирає.
"ВВ" свій хіт "Весна" по радіо співає
З теплом надворі всяк усіх вітає.
Довкола прокидається природа,
А мене полонить дівоча врода.
Темне волосся й карі очі
Немов повітря опівночі.
Від погляду самого радість маєш
Усе усім довкола пробачаєш.
І розбива ущент зимові сни
Цей перший день несмілої весни.
Він вимітає сліди злоби
З ним забуваєш ти нужду й хвороби.
1 березня 1999.
Друге березня
Не так усе було раніше
Твоє буття вже краще, інше
Яку ж то радість відчуваєш
Коли без пам'яті кохаєш.
І на душі (як і на небі) хмар нема
На другий план ідуть ті Лазаренко і Кучма.
І чуєш ти, що власне серце промовляє
Як радісно душа твоя співає.
Із півдня теплий вітер віє,
А сонце вже, мов влітку землю гріє.
Біліє цегляна стіна
На котрій хтось надряпав: "ДМБ-Весна".
Все швидко так ті ленти пробігають
Хвилина за хвилиною години пролітають.
І вже додому повертати час,
І певен я що знов побачу вас.
2 березня 1999. Вівторок.
Спогад про минулий день
Ізнов запитую я себе:
Що краще ніж вечірнє небо?
Посеред сині - перші зорі грають
Останні промені на обрії ще сяють.
Вечірнії вогні вже мерехтить у далі
Нема ніде хмаринки, нема ніде печалі
І радість сильно лине до всього світу цього
Бо другий тиждень йде кохання мого.
Працюю кожен день, міняю свою вдачу
І радість моя йде із того що її я бачу.
Таке от зараз нове життя моє
Ні, не зрівнять його із тим що нині є.
Признаюся, усіх я трохи налякав
Вчинив я так одне, чого ніхто не знав.
Та все ж я перевірив, що перевірить маю
І те що мені треба уже і сам я знаю.
Тепер у радості вдивляюсь я у зорі
У місяць що по небу пливе неначе човен в морі.
З великим я захватом дивлюсь в майбутні дні.
Великії чекання в мене по цій весні.
З запалом я працюю у ції вихідні
І себе почуваю мов у казці, мов у сні
Про те що відчуваю
Навряд чи чи хтось знає.
7 березня 1999.
На початку квітня
І холодів уже немає
Немов з пустелі, гарячий вітер повіває
Він із багаття іскри вириває
І їх в повітря піднімає.
Що я роблю? Для школи Чехова читаю,
І про війну останніх новин не пропускаю.
І дивлячись як світ останній глузд втрачає,
Замислююсь над тим, що нас чекає.
А днями... Радію так, що й сам не знаю
Із того що її я знову бачу, чую, відчуваю.
І більше сам нічого не прошу
Й про це свої вірші пишу.
З її ім'ям я засинаю
З її ім'ям уранці вирушаю
З її ім'ям весь цілий день живу
І подумки своїм життям я зау.
А поміж тим природа все буяє.
Й довкола сад за садом розцвітає.
Хоча десь там війна палає
Усе ж й після війни життя триває.
2 - 10 квітня 1999.
Моя відплата
Сьогодні я утнув хитреньку штуку
І цим комусь завдав душевної я муки.
Хвилини дві чи три в напрузі потримав
І цим я їм добряче всі нерви попсував.
За цим я не шкодую, самі у цьому винуваті
Не слід було мене ізвідкись виганяти
Хоч сам і не злопам'ятний та мав запам'ятати
Й не подаючи виду, нишком чекать відплати.
Хоч сам і тихий та власну гідність маю
І що залежить від мене, про це також я знаю.
І от вже починають потрібні дні минати,
А вигляд роблю, що і не мав нічого дати.
Поволі дні ідуть й уже не вимагають
Від мене виконати, а ледь чи не благають.
Та я усе мовчу, вигадую турботи
Мовляв що навалилося й не починав роботу.
Мені нагадують, мовляв, не треба забувати,
А я на те все скаржуся: погану пам'ять став ось мати.
Уже не забарилося: напруги не тримати
Обличчя вже змінилося - от-от почнуть кричати.
Та слід належне моїй вдачі дати
Не можу довго зла я на душі тримати
Усе що я зробив оте і віддаю
Хіба можу образити я ту кого люблю?
30 квітня 1999.
У травні
Останнії зими загрози
Чимало лиха скоїли ці пізніх морози.
А дощі ллють й громи гримлять
Десь янкі сербів ще бомблять.
Було на Висоту нас заганяли
І за неявку нам "сюрпризи" обіцяли,
А я прийшов туди по добрій волі. Сам!
Бо всі мої сусіди там.
Із усіма разом я до могили став
Й бузок весняний загиблим воїнам поклав.
Довкола поруч Її та інших я побачив
З гори Дніпро, ліси та кручі бачив.
Мабуть то час - таки сказився:
Я знову трохи посварився
Та все ж пручатися не став
Так само як свої, квіти й чужі поклав
Здавалось - незначні події
Чому ж про них при згадці я радію?
Не бачачи ніякої надії,
Я маю все ж свої сподівання й мрії.
І настрій той продовжую тримати
Упевнений що й через десять років буду пам'ятати.
І спомин цей не раз над прірвою мене втримає
Коли в лиху годину я згадаю.
9 травня 1999.
Наприкінці весни
А дні минають і минають
У далину якусь усе біжать
Травневі квіти оцвітають
Тумани вранці не дрижать.
І сонце більш угору повертає
І уповільнює свій біг.
На весну літо наступає
Забувся вже зимовий сніг.
Уперше за собою підмічаю:
Не теє все як завжди, щось не так!
Не радий із того що дні минають
Бо то є все на розставання знак.
Я вперше літа не чекаю,
Хоч то є золота пора,
Бо і втрачаю що не маю
Та час усе за мене обира.
А дні і далі все минають
І час немов одвічна гра
У пам'яті знайомий образ розмивають
Та літо не лише одна жура.
Я те що відчував і зараз відчуваю
Ті почуття із серця не зникають
Природа зеленню буяє
І солов'ї довкола ще співають.
30 травня - 15 червня 1999.
Сорі! Ім'я тих кого я кохав не розкриватиму. У всіх них давно сім'ї та діти. Достатньо що я назвав імена Наталія і Аліна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію