
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.24
22:53
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno AI. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Кліп змонтов
2025.06.24
21:37
Це грім звучить чи гуркіт канонади?
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.
Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.
Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,
2025.06.24
17:25
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
4.
Кася витягнула з печі каструлю з борщем. Це був улюблени
2025.06.24
17:02
Посходили співаночки рясно, мов суниці.
Посходились легіники, гей, на косовицю.
Косять так, як ще ніколи доти не косили.
Уже сонце припікає, а ще стільки сили
Позостало в руках дужих, руках молодечих,
Що готові трудитися під сам темен вечір.
Посхо
Посходились легіники, гей, на косовицю.
Косять так, як ще ніколи доти не косили.
Уже сонце припікає, а ще стільки сили
Позостало в руках дужих, руках молодечих,
Що готові трудитися під сам темен вечір.
Посхо
2025.06.24
16:33
Новинка на моєму каналі.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для ц
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для ц
2025.06.24
14:50
Густо рум'янком зацвічений сад,
Божа краса дрібних невістульок.
Ллється навколо її аромат,
З неба моргає сонячна куля.
П'янко...Ромашковий килим живий:
Цяточки жовті, біле пелюстя.
Десь заховався пустун-вітровій,
Божа краса дрібних невістульок.
Ллється навколо її аромат,
З неба моргає сонячна куля.
П'янко...Ромашковий килим живий:
Цяточки жовті, біле пелюстя.
Десь заховався пустун-вітровій,
2025.06.24
05:28
Колиска посеред кімнати
Гойдалась плавно з боку в бік,
А біля неї добра мати,
Було, втрачала співам лік.
Матуся знала достолиха
Пісень про звірів і пташню,
Тому співала довго й тихо,
І колисала аж до сну…
Гойдалась плавно з боку в бік,
А біля неї добра мати,
Було, втрачала співам лік.
Матуся знала достолиха
Пісень про звірів і пташню,
Тому співала довго й тихо,
І колисала аж до сну…
2025.06.23
22:42
Світлана завжди у неділю давала дітям гроші на морозиво і на білети в кінотеатр, але не цього разу. До зарплатні залишався тиждень, а у її гаманці лежало всього п'ять карбованців. «Колос на глиняних ногах» розвалився і всі кошти у Ощадбанку згоріли одноч
2025.06.23
21:53
Останній сніг вже сходить із арени,
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.
Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.
Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
2025.06.23
16:28
Поки тиша огортає шлях,
Рими причепились, мов реп'ях.
Бо іти у полі манівцем –
Як писати вірші олівцем,
Як етюд писати просто неба.
Кольорів багато і не треба –
Колір неба й стиглої пшенички.
Рими причепились, мов реп'ях.
Бо іти у полі манівцем –
Як писати вірші олівцем,
Як етюд писати просто неба.
Кольорів багато і не треба –
Колір неба й стиглої пшенички.
2025.06.23
13:13
Огудою тієї правди
наніс удар - нещадний весь.
І вицвіле потому завтра
заскавучало, наче, пес,
мої зализуючи рани.
І линув біль із попід вій.
У скронях пульсувало рвано.
наніс удар - нещадний весь.
І вицвіле потому завтра
заскавучало, наче, пес,
мої зализуючи рани.
І линув біль із попід вій.
У скронях пульсувало рвано.
2025.06.23
11:54
«Ні» чи «Так», а Всесвіт – проти.
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
2025.06.23
10:31
лиця твого все не згадаю
лиця твого все не згадаю
поцуплять риси
пси карнавальні
лиця твого
не згадаю
лиця твого все не згадаю
поцуплять риси
пси карнавальні
лиця твого
не згадаю
2025.06.23
09:58
Легендарному музикантові виповнилося 83 роки!
Від перших днів війни він активно підтримує нашу країну, виходячи на сцену з українським прапором…
Часом здається: все в Лету кануло,
мідним тазом враз накрилося…
Раптом лунає голос Маккартні -
і відчув
Від перших днів війни він активно підтримує нашу країну, виходячи на сцену з українським прапором…
Часом здається: все в Лету кануло,
мідним тазом враз накрилося…
Раптом лунає голос Маккартні -
і відчув
2025.06.23
09:55
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2025.06.23
05:33
Яхти трикутні вітрила
Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Вірші
Навесні (цикл)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Навесні (цикл)
Перший день весни
У перший день весни
Природа полишила свої зимові сни
Довкола снігу вже давно немає
І сонце крізь чисте небо на землю позирає.
"ВВ" свій хіт "Весна" по радіо співає
З теплом надворі всяк усіх вітає.
Довкола прокидається природа,
А мене полонить дівоча врода.
Темне волосся й карі очі
Немов повітря опівночі.
Від погляду самого радість маєш
Усе усім довкола пробачаєш.
І розбива ущент зимові сни
Цей перший день несмілої весни.
Він вимітає сліди злоби
З ним забуваєш ти нужду й хвороби.
1 березня 1999.
Друге березня
Не так усе було раніше
Твоє буття вже краще, інше
Яку ж то радість відчуваєш
Коли без пам'яті кохаєш.
І на душі (як і на небі) хмар нема
На другий план ідуть ті Лазаренко і Кучма.
І чуєш ти, що власне серце промовляє
Як радісно душа твоя співає.
Із півдня теплий вітер віє,
А сонце вже, мов влітку землю гріє.
Біліє цегляна стіна
На котрій хтось надряпав: "ДМБ-Весна".
Все швидко так ті ленти пробігають
Хвилина за хвилиною години пролітають.
І вже додому повертати час,
І певен я що знов побачу вас.
2 березня 1999. Вівторок.
Спогад про минулий день
Ізнов запитую я себе:
Що краще ніж вечірнє небо?
Посеред сині - перші зорі грають
Останні промені на обрії ще сяють.
Вечірнії вогні вже мерехтить у далі
Нема ніде хмаринки, нема ніде печалі
І радість сильно лине до всього світу цього
Бо другий тиждень йде кохання мого.
Працюю кожен день, міняю свою вдачу
І радість моя йде із того що її я бачу.
Таке от зараз нове життя моє
Ні, не зрівнять його із тим що нині є.
Признаюся, усіх я трохи налякав
Вчинив я так одне, чого ніхто не знав.
Та все ж я перевірив, що перевірить маю
І те що мені треба уже і сам я знаю.
Тепер у радості вдивляюсь я у зорі
У місяць що по небу пливе неначе човен в морі.
З великим я захватом дивлюсь в майбутні дні.
Великії чекання в мене по цій весні.
З запалом я працюю у ції вихідні
І себе почуваю мов у казці, мов у сні
Про те що відчуваю
Навряд чи чи хтось знає.
7 березня 1999.
На початку квітня
І холодів уже немає
Немов з пустелі, гарячий вітер повіває
Він із багаття іскри вириває
І їх в повітря піднімає.
Що я роблю? Для школи Чехова читаю,
І про війну останніх новин не пропускаю.
І дивлячись як світ останній глузд втрачає,
Замислююсь над тим, що нас чекає.
А днями... Радію так, що й сам не знаю
Із того що її я знову бачу, чую, відчуваю.
І більше сам нічого не прошу
Й про це свої вірші пишу.
З її ім'ям я засинаю
З її ім'ям уранці вирушаю
З її ім'ям весь цілий день живу
І подумки своїм життям я зау.
А поміж тим природа все буяє.
Й довкола сад за садом розцвітає.
Хоча десь там війна палає
Усе ж й після війни життя триває.
2 - 10 квітня 1999.
Моя відплата
Сьогодні я утнув хитреньку штуку
І цим комусь завдав душевної я муки.
Хвилини дві чи три в напрузі потримав
І цим я їм добряче всі нерви попсував.
За цим я не шкодую, самі у цьому винуваті
Не слід було мене ізвідкись виганяти
Хоч сам і не злопам'ятний та мав запам'ятати
Й не подаючи виду, нишком чекать відплати.
Хоч сам і тихий та власну гідність маю
І що залежить від мене, про це також я знаю.
І от вже починають потрібні дні минати,
А вигляд роблю, що і не мав нічого дати.
Поволі дні ідуть й уже не вимагають
Від мене виконати, а ледь чи не благають.
Та я усе мовчу, вигадую турботи
Мовляв що навалилося й не починав роботу.
Мені нагадують, мовляв, не треба забувати,
А я на те все скаржуся: погану пам'ять став ось мати.
Уже не забарилося: напруги не тримати
Обличчя вже змінилося - от-от почнуть кричати.
Та слід належне моїй вдачі дати
Не можу довго зла я на душі тримати
Усе що я зробив оте і віддаю
Хіба можу образити я ту кого люблю?
30 квітня 1999.
У травні
Останнії зими загрози
Чимало лиха скоїли ці пізніх морози.
А дощі ллють й громи гримлять
Десь янкі сербів ще бомблять.
Було на Висоту нас заганяли
І за неявку нам "сюрпризи" обіцяли,
А я прийшов туди по добрій волі. Сам!
Бо всі мої сусіди там.
Із усіма разом я до могили став
Й бузок весняний загиблим воїнам поклав.
Довкола поруч Її та інших я побачив
З гори Дніпро, ліси та кручі бачив.
Мабуть то час - таки сказився:
Я знову трохи посварився
Та все ж пручатися не став
Так само як свої, квіти й чужі поклав
Здавалось - незначні події
Чому ж про них при згадці я радію?
Не бачачи ніякої надії,
Я маю все ж свої сподівання й мрії.
І настрій той продовжую тримати
Упевнений що й через десять років буду пам'ятати.
І спомин цей не раз над прірвою мене втримає
Коли в лиху годину я згадаю.
9 травня 1999.
Наприкінці весни
А дні минають і минають
У далину якусь усе біжать
Травневі квіти оцвітають
Тумани вранці не дрижать.
І сонце більш угору повертає
І уповільнює свій біг.
На весну літо наступає
Забувся вже зимовий сніг.
Уперше за собою підмічаю:
Не теє все як завжди, щось не так!
Не радий із того що дні минають
Бо то є все на розставання знак.
Я вперше літа не чекаю,
Хоч то є золота пора,
Бо і втрачаю що не маю
Та час усе за мене обира.
А дні і далі все минають
І час немов одвічна гра
У пам'яті знайомий образ розмивають
Та літо не лише одна жура.
Я те що відчував і зараз відчуваю
Ті почуття із серця не зникають
Природа зеленню буяє
І солов'ї довкола ще співають.
30 травня - 15 червня 1999.
У перший день весни
Природа полишила свої зимові сни
Довкола снігу вже давно немає
І сонце крізь чисте небо на землю позирає.
"ВВ" свій хіт "Весна" по радіо співає
З теплом надворі всяк усіх вітає.
Довкола прокидається природа,
А мене полонить дівоча врода.
Темне волосся й карі очі
Немов повітря опівночі.
Від погляду самого радість маєш
Усе усім довкола пробачаєш.
І розбива ущент зимові сни
Цей перший день несмілої весни.
Він вимітає сліди злоби
З ним забуваєш ти нужду й хвороби.
1 березня 1999.
Друге березня
Не так усе було раніше
Твоє буття вже краще, інше
Яку ж то радість відчуваєш
Коли без пам'яті кохаєш.
І на душі (як і на небі) хмар нема
На другий план ідуть ті Лазаренко і Кучма.
І чуєш ти, що власне серце промовляє
Як радісно душа твоя співає.
Із півдня теплий вітер віє,
А сонце вже, мов влітку землю гріє.
Біліє цегляна стіна
На котрій хтось надряпав: "ДМБ-Весна".
Все швидко так ті ленти пробігають
Хвилина за хвилиною години пролітають.
І вже додому повертати час,
І певен я що знов побачу вас.
2 березня 1999. Вівторок.
Спогад про минулий день
Ізнов запитую я себе:
Що краще ніж вечірнє небо?
Посеред сині - перші зорі грають
Останні промені на обрії ще сяють.
Вечірнії вогні вже мерехтить у далі
Нема ніде хмаринки, нема ніде печалі
І радість сильно лине до всього світу цього
Бо другий тиждень йде кохання мого.
Працюю кожен день, міняю свою вдачу
І радість моя йде із того що її я бачу.
Таке от зараз нове життя моє
Ні, не зрівнять його із тим що нині є.
Признаюся, усіх я трохи налякав
Вчинив я так одне, чого ніхто не знав.
Та все ж я перевірив, що перевірить маю
І те що мені треба уже і сам я знаю.
Тепер у радості вдивляюсь я у зорі
У місяць що по небу пливе неначе човен в морі.
З великим я захватом дивлюсь в майбутні дні.
Великії чекання в мене по цій весні.
З запалом я працюю у ції вихідні
І себе почуваю мов у казці, мов у сні
Про те що відчуваю
Навряд чи чи хтось знає.
7 березня 1999.
На початку квітня
І холодів уже немає
Немов з пустелі, гарячий вітер повіває
Він із багаття іскри вириває
І їх в повітря піднімає.
Що я роблю? Для школи Чехова читаю,
І про війну останніх новин не пропускаю.
І дивлячись як світ останній глузд втрачає,
Замислююсь над тим, що нас чекає.
А днями... Радію так, що й сам не знаю
Із того що її я знову бачу, чую, відчуваю.
І більше сам нічого не прошу
Й про це свої вірші пишу.
З її ім'ям я засинаю
З її ім'ям уранці вирушаю
З її ім'ям весь цілий день живу
І подумки своїм життям я зау.
А поміж тим природа все буяє.
Й довкола сад за садом розцвітає.
Хоча десь там війна палає
Усе ж й після війни життя триває.
2 - 10 квітня 1999.
Моя відплата
Сьогодні я утнув хитреньку штуку
І цим комусь завдав душевної я муки.
Хвилини дві чи три в напрузі потримав
І цим я їм добряче всі нерви попсував.
За цим я не шкодую, самі у цьому винуваті
Не слід було мене ізвідкись виганяти
Хоч сам і не злопам'ятний та мав запам'ятати
Й не подаючи виду, нишком чекать відплати.
Хоч сам і тихий та власну гідність маю
І що залежить від мене, про це також я знаю.
І от вже починають потрібні дні минати,
А вигляд роблю, що і не мав нічого дати.
Поволі дні ідуть й уже не вимагають
Від мене виконати, а ледь чи не благають.
Та я усе мовчу, вигадую турботи
Мовляв що навалилося й не починав роботу.
Мені нагадують, мовляв, не треба забувати,
А я на те все скаржуся: погану пам'ять став ось мати.
Уже не забарилося: напруги не тримати
Обличчя вже змінилося - от-от почнуть кричати.
Та слід належне моїй вдачі дати
Не можу довго зла я на душі тримати
Усе що я зробив оте і віддаю
Хіба можу образити я ту кого люблю?
30 квітня 1999.
У травні
Останнії зими загрози
Чимало лиха скоїли ці пізніх морози.
А дощі ллють й громи гримлять
Десь янкі сербів ще бомблять.
Було на Висоту нас заганяли
І за неявку нам "сюрпризи" обіцяли,
А я прийшов туди по добрій волі. Сам!
Бо всі мої сусіди там.
Із усіма разом я до могили став
Й бузок весняний загиблим воїнам поклав.
Довкола поруч Її та інших я побачив
З гори Дніпро, ліси та кручі бачив.
Мабуть то час - таки сказився:
Я знову трохи посварився
Та все ж пручатися не став
Так само як свої, квіти й чужі поклав
Здавалось - незначні події
Чому ж про них при згадці я радію?
Не бачачи ніякої надії,
Я маю все ж свої сподівання й мрії.
І настрій той продовжую тримати
Упевнений що й через десять років буду пам'ятати.
І спомин цей не раз над прірвою мене втримає
Коли в лиху годину я згадаю.
9 травня 1999.
Наприкінці весни
А дні минають і минають
У далину якусь усе біжать
Травневі квіти оцвітають
Тумани вранці не дрижать.
І сонце більш угору повертає
І уповільнює свій біг.
На весну літо наступає
Забувся вже зимовий сніг.
Уперше за собою підмічаю:
Не теє все як завжди, щось не так!
Не радий із того що дні минають
Бо то є все на розставання знак.
Я вперше літа не чекаю,
Хоч то є золота пора,
Бо і втрачаю що не маю
Та час усе за мене обира.
А дні і далі все минають
І час немов одвічна гра
У пам'яті знайомий образ розмивають
Та літо не лише одна жура.
Я те що відчував і зараз відчуваю
Ті почуття із серця не зникають
Природа зеленню буяє
І солов'ї довкола ще співають.
30 травня - 15 червня 1999.
Сорі! Ім'я тих кого я кохав не розкриватиму. У всіх них давно сім'ї та діти. Достатньо що я назвав імена Наталія і Аліна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію