На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
А головне – без охорони!?.
Здалось мені, начебто Рабін
Спитать хотів, що тут роблю
Побіля вотчини хасидів із Брацлава.
«Робив світлину крісла,
Де двісті літ тому сидів сам Ребе ,
А тепер лиш немовлят кладуть для бріту»,-
Так одповів би я аматору світлин,
Якби тоді він зупинився.
Та Рабін далі почимчикував собі,
А я лишивсь стоять оторопіло
Із запитаннями своїми.
Чимало їх було, та все ж – найголовніше:
«Як задля оманливого миру
Він нелюдів впустив сюди?»
Так я стояв, вдивляючись
У непрострелену ще спину Рабіна,
Допоки не полишив мене
Ще не розгаданий синдром Єрусалима.