
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.19
11:48
Ти візьми мою руку, коли в тому буде потреба.
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
Якщо я захитаюся навіть від зайвої ноші,
То не бійся, устоюй. Тонкі під ромашками стебла,
А негода лише нагинає, зламати не може.
Опирайся на плечі. Вагаєшся - що за рамена,
Бо на них ніби й хустка шаля
2025.10.19
09:43
Для тебе також, любий, я змогла б
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
зірвати з хмари айстри вересневі;
вмочити у безмежжя два весла
і витягти з безодні повний невід;
звільнити з сіті рибку золоту,
серпанок непроглядний загадати,
щоб ворог не знайшов і за верству
на мапі всесвіту коо
2025.10.19
09:25
Я мало жив і жив у лісі.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
Це вам не те, що в шоубізі,
Де завжди їжу знайде ніс.
А тут, у лісі – тільки ліс.
Щось їстівне шукаю завжди –
Усі стежинки перетовк.
Куди не глянь – сумний пейзаж, де
Онука, Бабка є і Вовк.
2025.10.19
06:14
Білопері, сизокрилі,
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
Ненаситні голуби, -
Кусень хліба не поділять
Під балконом півдоби.
Галасують, метушаться
Поруч скиби й навпаки, -
Кожна птаха хоче вкрасти
Дуже ситні грудочки.
2025.10.19
00:31
Звинувачуєш… а кого?
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
І завбачуєш без "ого"
Черга виникне… зачекаєте
Страхокриками… ще пізнаєте
Відхрестилися, як ото…
Звідки й хто ви є… по можливості
Виє поштовх той без поживностей
Розірву…
2025.10.18
22:28
Світ знавіснілих торгашів
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
Я так ненавиджу страшенно.
Хіба в нім є щось для душі?
Все - для бездонної кишені.
Ти слухаєш музичний твір --
Сяйну Бетховена сонату...
Вривається реклами звір --
2025.10.18
22:14
Пара ніби єдина,
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
але між ними розверзлася
прірва. Голос потонув
у сплетінні чагарників,
тепло розтануло
у всесильному розпаді.
Пара ніби єдина,
але кожен - волаючий
2025.10.18
21:53
Коли тебе шматують крадькома
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
І гнізда в’ють в душі твоїй надмірно
Ти, видно, цілувався з багатьма
До виснаження висновку покірно…
Коли тебе, не ти, гнівили тим,
Що між людьми живе ще й параноя —
Ти радужно плескався до тих Рим,
2025.10.18
15:36
Всіх потворних істот видаляю з життя,
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
не з'ясовуючи в чому справа.
Вимітаю із серця токсичне сміття
й тих, у кого душа порохнява.
Підлість не визнаю, як у спину плювки,
зневажаю Іуд лицемірних.
Не подам психопату я більше руки —
2025.10.18
04:38
Шановна Редакція Майстерень! Наш видатний покидьок (ой, вибачте) автор Самослав Желіба під черговим ніком продовжує робити гидоту авторам. На цей раз він образив нашу чудову поетесу Тетяну Левицьку. На її вірш "Щенячий" він написав таку рецензію (текст
2025.10.17
23:05
Вже ні чарів, ні спокуси,
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
Ні цілунку в темноті.
Навіть спогаду боюся,
Бо і спогади не ті.
А гулялось - так гулялось,
Наче буря - вглиб і вшир,
Нижче пояса дістало
2025.10.17
21:50
Із тиші комори,
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
набитій різним мотлохом,
лунає голос віків.
Він губиться в шумі,
як у брудних водах.
Його так легко заглушити.
Голос віків тендітний,
як шелест листя,
2025.10.17
21:49
Так буває, вір не вір,
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
Я від щастя сам не свій.
Бо мені таки щастить:
Моя вдача – то є ти.
Приспів:
Круглий світ, як не крути,
Мов клубочок непростий.
2025.10.17
16:29
Щоб не пускати дим у очі
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
Заради зниклої краси,
Які слова почути хочеш
У найсуворіші часи?
Куди нестерпну правду діти,
Аби від сліз уберегти, -
І як я маю говорити,
Щоб усміхалась звично ти?
2025.10.17
15:14
Коли тобі сняться рожеві сни,
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
Чи неймовірно яскрава картина,
Це мами молитва летить в небесах,
Бо ти завжди її люба дитина.
Коли на ранок усміхаєшся дню,
В душі плекаєш передчуття свята,
То це кружляє в височині
2025.10.17
13:56
І велелюдно,
і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і пустельно -
у плетиві людських орбіт.
Шматує сни
гудок пекельний,
мов апокаліптичний біт, -
ламається у хату, душу:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Проза
Чорне небо і лисячі хвости
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чорне небо і лисячі хвости
З тих пір минуло вже двадцять сім літ, коли я розповідав про це перед аудиторією однолітків та молодших які народилися вже в часи незалежності України, не буду казати де. Але закінчилось це тим що до мене прийшли дяді що керували заводами і сказали: "Історик, припиняй це патякати, а то через тебе ми в тюрму сядемо." Восени року так 2010-го я був по роботі в керівника одного з підприємств ВПК і той запитав мене:
- Якого кольору буває небо?
Я відповів:
- Це дивлячись що в нього викинути, знаю це бо я син хіміка.
Тоді він сказав мені:
- Мені страшно за тебе, бо тебе уб'ють.
Отже, про що мова. Переді мною старий підручник за 11 клас "Новітньої Історії України" Ф. Г. Турченка, П. П. Панченка, С. М. Тимченка. Відкриваємо розділ "Економіка України в союзних лещатах" і читаємо: "70-80-ті роки відзначені подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік, посиленням централістських тенденцій. Україна стала широким полем безконтрольних дій центральних відомств, що на свій розсуд використовували її багатства та трудові ресурси. Де, що, скільки і коли будувати - вирішували союзні міністерства, центр. Їх головним аргументом була економічна доцільність. В результаті цього закріплювалась стара структура промислового виробництва, що встановилася ще у довоєнні п'ятирічки, що базувалася на наявних природніх ресурсах і кадрах робітників та інженерно-технічних працівників. Першочергова увага приділялася вугільній промисловості, чорній металургії (але випуску продукції, а не їх реконструкції), важкому та електротехнічному машинобудуванню. Все підпорядковувалось союзним інтересам, а не інтересам республіки та її народу. В Україні будувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони споруджувались за застарілими проектами та технологіями, погано оснащувалися пило- та газоуловлювачами, додатково забруднювали довколишнє середовище. На Донбасі, в промислових центрах Наддніпрянської, Західної України, в багатьох містах інших регіонів республіки рівень забрудненості повітря в багато разів перевищував допустимі норми. За оцінкою спеціалістів, забруднення України відходами мінерально-сировинного комплексу відбувалось в десять разів інтенсивніше, ніж Радянського Союзу в цілому."
Що ми почерпнули з цих фраз? Аж нічого! Тому розповім про те що бачив сам. Я народився в серпні 1983 року і раннє моє дитинство відзначалося дивними метеорологічними явищами. До нашого селища вітри несли кольорові тумани: то чорні, то червоні, то сині, то зелені. Кожного разу мама мене раптово заводила в хату і я з вікна дивився на те як на вулиці починалася дивна метелиця-курєва. В повітрі літали якісь пластівці неясного походження.
Ви зараз звикли до того що дощ прозорий, а сніг білий, але у 1980-ті роки все було не так: дощ міг бути чорний, або червоний, сніг був кольоровий, найчастіше він випадав огидного брунатного кольору.
Буденністю нашого часу стала сирена повітряної тривоги, у восьмидесяті теж були сирени. Як правило це були учбові тривоги (це переривчастий сигнал - мабуть всі його чули), але були ще заводські сирени на заводі імені Петровського які сповіщали про викид в атмосферу і тоді в небо летіла червоно-бура хмара пилу. Інші ж заводи випускали в атмосферу відходи своєї продукції без сирен. Найкрутіше було о двадцять третій годині, коли з усіх труб летіло все з того що було вироблено за день. Часто вмикалися сирени що сповіщали про режим "чорного неба" (в нинішній Україні він був рідкістю аж доки шахеди в останні дні не стали влаштовувати нам масові пожежі), коли в повітрі висів суцільний дим та смог. Кожен завод мав свій фірмовий колір: в заводу Петровського були червоні викиди, в ДЗМО і трубопрокатного імені Леніна жовті або навіть золотаві, але пальму першості беззаперечно тримав коксохімічний, що ригав у небо ядучо-чорними хмарами.
- Викид, який я радий! - казав один перехожий аби не матюкатись (в той час матюки на вулиці не були так розповсюджені).
- Ну, за таке ж саджати треба! - кричав інший.
- Тихо, а то тебе посадять! - відповідали йому.
Люди постійно хворіли. Як наслідок, прапорщик у воєнкоматі на медкомісії сказав, що всі ми підпадаємо під категорію "обмежено придатний" тому що жили серед таких викидів. А я завдячую їм бронхіальною астмою...
Після Чорнобиля в Україні почався новий громадсько-політичний рух, наслідком якого була незалежність. Так от, починався він як екологічний. Ну а потім приїхали ми з Донбасу і дивимось що стало чисто довкола, якщо й викидають десь, то тоненькі-тоненькі струмочки. Після того ж як Союз розпався викиди взагалі пропали на десять років, з'явились пташки, які раніше до Дніпра й на гарматний постріл не наближались. Про що я? А про те що командно-адміністративна система й диктатура однієї партії породжують безкарність. В т. ч. в екології.
- Якого кольору буває небо?
Я відповів:
- Це дивлячись що в нього викинути, знаю це бо я син хіміка.
Тоді він сказав мені:
- Мені страшно за тебе, бо тебе уб'ють.
Отже, про що мова. Переді мною старий підручник за 11 клас "Новітньої Історії України" Ф. Г. Турченка, П. П. Панченка, С. М. Тимченка. Відкриваємо розділ "Економіка України в союзних лещатах" і читаємо: "70-80-ті роки відзначені подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік, посиленням централістських тенденцій. Україна стала широким полем безконтрольних дій центральних відомств, що на свій розсуд використовували її багатства та трудові ресурси. Де, що, скільки і коли будувати - вирішували союзні міністерства, центр. Їх головним аргументом була економічна доцільність. В результаті цього закріплювалась стара структура промислового виробництва, що встановилася ще у довоєнні п'ятирічки, що базувалася на наявних природніх ресурсах і кадрах робітників та інженерно-технічних працівників. Першочергова увага приділялася вугільній промисловості, чорній металургії (але випуску продукції, а не їх реконструкції), важкому та електротехнічному машинобудуванню. Все підпорядковувалось союзним інтересам, а не інтересам республіки та її народу. В Україні будувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони споруджувались за застарілими проектами та технологіями, погано оснащувалися пило- та газоуловлювачами, додатково забруднювали довколишнє середовище. На Донбасі, в промислових центрах Наддніпрянської, Західної України, в багатьох містах інших регіонів республіки рівень забрудненості повітря в багато разів перевищував допустимі норми. За оцінкою спеціалістів, забруднення України відходами мінерально-сировинного комплексу відбувалось в десять разів інтенсивніше, ніж Радянського Союзу в цілому."
Що ми почерпнули з цих фраз? Аж нічого! Тому розповім про те що бачив сам. Я народився в серпні 1983 року і раннє моє дитинство відзначалося дивними метеорологічними явищами. До нашого селища вітри несли кольорові тумани: то чорні, то червоні, то сині, то зелені. Кожного разу мама мене раптово заводила в хату і я з вікна дивився на те як на вулиці починалася дивна метелиця-курєва. В повітрі літали якісь пластівці неясного походження.
Ви зараз звикли до того що дощ прозорий, а сніг білий, але у 1980-ті роки все було не так: дощ міг бути чорний, або червоний, сніг був кольоровий, найчастіше він випадав огидного брунатного кольору.
Буденністю нашого часу стала сирена повітряної тривоги, у восьмидесяті теж були сирени. Як правило це були учбові тривоги (це переривчастий сигнал - мабуть всі його чули), але були ще заводські сирени на заводі імені Петровського які сповіщали про викид в атмосферу і тоді в небо летіла червоно-бура хмара пилу. Інші ж заводи випускали в атмосферу відходи своєї продукції без сирен. Найкрутіше було о двадцять третій годині, коли з усіх труб летіло все з того що було вироблено за день. Часто вмикалися сирени що сповіщали про режим "чорного неба" (в нинішній Україні він був рідкістю аж доки шахеди в останні дні не стали влаштовувати нам масові пожежі), коли в повітрі висів суцільний дим та смог. Кожен завод мав свій фірмовий колір: в заводу Петровського були червоні викиди, в ДЗМО і трубопрокатного імені Леніна жовті або навіть золотаві, але пальму першості беззаперечно тримав коксохімічний, що ригав у небо ядучо-чорними хмарами.
- Викид, який я радий! - казав один перехожий аби не матюкатись (в той час матюки на вулиці не були так розповсюджені).
- Ну, за таке ж саджати треба! - кричав інший.
- Тихо, а то тебе посадять! - відповідали йому.
Люди постійно хворіли. Як наслідок, прапорщик у воєнкоматі на медкомісії сказав, що всі ми підпадаємо під категорію "обмежено придатний" тому що жили серед таких викидів. А я завдячую їм бронхіальною астмою...
Після Чорнобиля в Україні почався новий громадсько-політичний рух, наслідком якого була незалежність. Так от, починався він як екологічний. Ну а потім приїхали ми з Донбасу і дивимось що стало чисто довкола, якщо й викидають десь, то тоненькі-тоненькі струмочки. Після того ж як Союз розпався викиди взагалі пропали на десять років, з'явились пташки, які раніше до Дніпра й на гарматний постріл не наближались. Про що я? А про те що командно-адміністративна система й диктатура однієї партії породжують безкарність. В т. ч. в екології.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію