Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.26
06:09
Старанно сповите туманом,
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
2026.02.25
18:41
ХОР ВОЇНІВ СВІТЛА:
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
2026.02.25
18:23
Дратує душу тліюче багаття,
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
2026.02.25
17:32
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, коли почули
що згадувати їх ще є кому.
І є кому журитися так само
за митями щасливої доби
і червоніти темними ночами,
2026.02.25
15:56
Не німіли в тужному мовчанні,
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
2026.02.25
13:05
Непомітно літо підійшло,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
2026.02.25
10:23
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ
Отже, у мене народилася ідея - дарувати тим читачам, які стежать за тим, що я пропоную їхній увазі, свої емоції від тих поетичних чи прозових творів, що залишають слід у душі. Йтиметься про художні перлини українських творців - і тих,
2026.02.25
08:15
То ніж у серце, то плювок у спину!
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Проза
Чорне небо і лисячі хвости
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чорне небо і лисячі хвости
З тих пір минуло вже двадцять сім літ, коли я розповідав про це перед аудиторією однолітків та молодших які народилися вже в часи незалежності України, не буду казати де. Але закінчилось це тим що до мене прийшли дяді що керували заводами і сказали: "Історик, припиняй це патякати, а то через тебе ми в тюрму сядемо." Восени року так 2010-го я був по роботі в керівника одного з підприємств ВПК і той запитав мене:
- Якого кольору буває небо?
Я відповів:
- Це дивлячись що в нього викинути, знаю це бо я син хіміка.
Тоді він сказав мені:
- Мені страшно за тебе, бо тебе уб'ють.
Отже, про що мова. Переді мною старий підручник за 11 клас "Новітньої Історії України" Ф. Г. Турченка, П. П. Панченка, С. М. Тимченка. Відкриваємо розділ "Економіка України в союзних лещатах" і читаємо: "70-80-ті роки відзначені подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік, посиленням централістських тенденцій. Україна стала широким полем безконтрольних дій центральних відомств, що на свій розсуд використовували її багатства та трудові ресурси. Де, що, скільки і коли будувати - вирішували союзні міністерства, центр. Їх головним аргументом була економічна доцільність. В результаті цього закріплювалась стара структура промислового виробництва, що встановилася ще у довоєнні п'ятирічки, що базувалася на наявних природніх ресурсах і кадрах робітників та інженерно-технічних працівників. Першочергова увага приділялася вугільній промисловості, чорній металургії (але випуску продукції, а не їх реконструкції), важкому та електротехнічному машинобудуванню. Все підпорядковувалось союзним інтересам, а не інтересам республіки та її народу. В Україні будувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони споруджувались за застарілими проектами та технологіями, погано оснащувалися пило- та газоуловлювачами, додатково забруднювали довколишнє середовище. На Донбасі, в промислових центрах Наддніпрянської, Західної України, в багатьох містах інших регіонів республіки рівень забрудненості повітря в багато разів перевищував допустимі норми. За оцінкою спеціалістів, забруднення України відходами мінерально-сировинного комплексу відбувалось в десять разів інтенсивніше, ніж Радянського Союзу в цілому."
Що ми почерпнули з цих фраз? Аж нічого! Тому розповім про те що бачив сам. Я народився в серпні 1983 року і раннє моє дитинство відзначалося дивними метеорологічними явищами. До нашого селища вітри несли кольорові тумани: то чорні, то червоні, то сині, то зелені. Кожного разу мама мене раптово заводила в хату і я з вікна дивився на те як на вулиці починалася дивна метелиця-курєва. В повітрі літали якісь пластівці неясного походження.
Ви зараз звикли до того що дощ прозорий, а сніг білий, але у 1980-ті роки все було не так: дощ міг бути чорний, або червоний, сніг був кольоровий, найчастіше він випадав огидного брунатного кольору.
Буденністю нашого часу стала сирена повітряної тривоги, у восьмидесяті теж були сирени. Як правило це були учбові тривоги (це переривчастий сигнал - мабуть всі його чули), але були ще заводські сирени на заводі імені Петровського які сповіщали про викид в атмосферу і тоді в небо летіла червоно-бура хмара пилу. Інші ж заводи випускали в атмосферу відходи своєї продукції без сирен. Найкрутіше було о двадцять третій годині, коли з усіх труб летіло все з того що було вироблено за день. Часто вмикалися сирени що сповіщали про режим "чорного неба" (в нинішній Україні він був рідкістю аж доки шахеди в останні дні не стали влаштовувати нам масові пожежі), коли в повітрі висів суцільний дим та смог. Кожен завод мав свій фірмовий колір: в заводу Петровського були червоні викиди, в ДЗМО і трубопрокатного імені Леніна жовті або навіть золотаві, але пальму першості беззаперечно тримав коксохімічний, що ригав у небо ядучо-чорними хмарами.
- Викид, який я радий! - казав один перехожий аби не матюкатись (в той час матюки на вулиці не були так розповсюджені).
- Ну, за таке ж саджати треба! - кричав інший.
- Тихо, а то тебе посадять! - відповідали йому.
Люди постійно хворіли. Як наслідок, прапорщик у воєнкоматі на медкомісії сказав, що всі ми підпадаємо під категорію "обмежено придатний" тому що жили серед таких викидів. А я завдячую їм бронхіальною астмою...
Після Чорнобиля в Україні почався новий громадсько-політичний рух, наслідком якого була незалежність. Так от, починався він як екологічний. Ну а потім приїхали ми з Донбасу і дивимось що стало чисто довкола, якщо й викидають десь, то тоненькі-тоненькі струмочки. Після того ж як Союз розпався викиди взагалі пропали на десять років, з'явились пташки, які раніше до Дніпра й на гарматний постріл не наближались. Про що я? А про те що командно-адміністративна система й диктатура однієї партії породжують безкарність. В т. ч. в екології.
- Якого кольору буває небо?
Я відповів:
- Це дивлячись що в нього викинути, знаю це бо я син хіміка.
Тоді він сказав мені:
- Мені страшно за тебе, бо тебе уб'ють.
Отже, про що мова. Переді мною старий підручник за 11 клас "Новітньої Історії України" Ф. Г. Турченка, П. П. Панченка, С. М. Тимченка. Відкриваємо розділ "Економіка України в союзних лещатах" і читаємо: "70-80-ті роки відзначені подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік, посиленням централістських тенденцій. Україна стала широким полем безконтрольних дій центральних відомств, що на свій розсуд використовували її багатства та трудові ресурси. Де, що, скільки і коли будувати - вирішували союзні міністерства, центр. Їх головним аргументом була економічна доцільність. В результаті цього закріплювалась стара структура промислового виробництва, що встановилася ще у довоєнні п'ятирічки, що базувалася на наявних природніх ресурсах і кадрах робітників та інженерно-технічних працівників. Першочергова увага приділялася вугільній промисловості, чорній металургії (але випуску продукції, а не їх реконструкції), важкому та електротехнічному машинобудуванню. Все підпорядковувалось союзним інтересам, а не інтересам республіки та її народу. В Україні будувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони споруджувались за застарілими проектами та технологіями, погано оснащувалися пило- та газоуловлювачами, додатково забруднювали довколишнє середовище. На Донбасі, в промислових центрах Наддніпрянської, Західної України, в багатьох містах інших регіонів республіки рівень забрудненості повітря в багато разів перевищував допустимі норми. За оцінкою спеціалістів, забруднення України відходами мінерально-сировинного комплексу відбувалось в десять разів інтенсивніше, ніж Радянського Союзу в цілому."
Що ми почерпнули з цих фраз? Аж нічого! Тому розповім про те що бачив сам. Я народився в серпні 1983 року і раннє моє дитинство відзначалося дивними метеорологічними явищами. До нашого селища вітри несли кольорові тумани: то чорні, то червоні, то сині, то зелені. Кожного разу мама мене раптово заводила в хату і я з вікна дивився на те як на вулиці починалася дивна метелиця-курєва. В повітрі літали якісь пластівці неясного походження.
Ви зараз звикли до того що дощ прозорий, а сніг білий, але у 1980-ті роки все було не так: дощ міг бути чорний, або червоний, сніг був кольоровий, найчастіше він випадав огидного брунатного кольору.
Буденністю нашого часу стала сирена повітряної тривоги, у восьмидесяті теж були сирени. Як правило це були учбові тривоги (це переривчастий сигнал - мабуть всі його чули), але були ще заводські сирени на заводі імені Петровського які сповіщали про викид в атмосферу і тоді в небо летіла червоно-бура хмара пилу. Інші ж заводи випускали в атмосферу відходи своєї продукції без сирен. Найкрутіше було о двадцять третій годині, коли з усіх труб летіло все з того що було вироблено за день. Часто вмикалися сирени що сповіщали про режим "чорного неба" (в нинішній Україні він був рідкістю аж доки шахеди в останні дні не стали влаштовувати нам масові пожежі), коли в повітрі висів суцільний дим та смог. Кожен завод мав свій фірмовий колір: в заводу Петровського були червоні викиди, в ДЗМО і трубопрокатного імені Леніна жовті або навіть золотаві, але пальму першості беззаперечно тримав коксохімічний, що ригав у небо ядучо-чорними хмарами.
- Викид, який я радий! - казав один перехожий аби не матюкатись (в той час матюки на вулиці не були так розповсюджені).
- Ну, за таке ж саджати треба! - кричав інший.
- Тихо, а то тебе посадять! - відповідали йому.
Люди постійно хворіли. Як наслідок, прапорщик у воєнкоматі на медкомісії сказав, що всі ми підпадаємо під категорію "обмежено придатний" тому що жили серед таких викидів. А я завдячую їм бронхіальною астмою...
Після Чорнобиля в Україні почався новий громадсько-політичний рух, наслідком якого була незалежність. Так от, починався він як екологічний. Ну а потім приїхали ми з Донбасу і дивимось що стало чисто довкола, якщо й викидають десь, то тоненькі-тоненькі струмочки. Після того ж як Союз розпався викиди взагалі пропали на десять років, з'явились пташки, які раніше до Дніпра й на гарматний постріл не наближались. Про що я? А про те що командно-адміністративна система й диктатура однієї партії породжують безкарність. В т. ч. в екології.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
