- Кажуть люди, а чи правда – як з чортом зв’язатись,
То у кінці життя можна й без душі зостатись.
Забере її чортяка, ледь полишить тіло,
Занесе до пекла, щоби в казані кипіла.
І буде вона там мучитись до Страшного суду.
Тому з чортом і не хочуть зв’язуватись люди.
- А я чув, що то не завжди так воно буває.
Чорт не завжди у людини душу забирає.
Знову ж таки, чи то правда, казати не буду.
Але різні, бува історії розказують люди.
- Так розкажи, коли знаєш. Ми теж хочем знати.-
Хлопчаки тоді взялися Миколу прохати.
- Добре, добре, розкажу вже. Оце чув від діда.
Жив колись в селі одному парубійко бідний.
Не було в нього нічого – ні двору, ні хати,
Таж хотілося, звичайно, сім’ю свою мати.
Пішов свататись та йому всюди відмовляють,
Бо ж він бідний, за душею нічого не має.
Тож іде він зі сватання свого чергового,
Аж чортяка на дорозі стоїть перед нього.
- Де ти був? – того питає. – Сватався. – бурмоче, -
Та ніхто дівчат за мене видавать не хоче.
Бо ж я бідний… І не знаю, що мені й робити…
А чорт йому: - А я можу тобі пособити.
- Та ж ти душу схочеш взяти?.. – Звісно, не без того.
Але може й таке бути – не візьму нічого.
Задумався парубійко: - Що маю робити?
- Піди в город, найми хату, в якій будеш жити.
Нехай ніхто, окрім мене не ходить до тебе.
Тільки я носити буду все, що тобі треба.
Сім год живи, не стрижися, сім год не вмивайся.
Сім год нігті не зрізай та не перевдягайся.
Я ходить до тебе буду та гроші носити.
А ти будеш лиш сидіти та гроші копити.
Та ще людям, коли просять, гроші позичати.
На позичених тих грошах процент наживати.
Слухай далі. Сім год пройде, то генерал прийде,
Бо йому тоді податись більше буде ніде.
Він казенні гроші візьме та усі розтратить.
Але тепер йому треба буде повертати.
Тож і прийде, щоб позичить ті гроші у тебе.
А ти скажеш: - Я позичу, коли дуже треба,
Але за те маєш доньку за мене віддати.
А він скаже: - Про то доньок маю запитати.
А тих доньок в нього троє, якась зголоситься.
Тоді й зможеш на тій доньці ти і ожениться…
Як сказав чорт, так і було. Генерал припхався.
Весь знервований із себе, бо дуже прокрався.
- Позич грошей. – Я позичу. Та мені потрібно,
Щоб за мене вийшла заміж твоя донька рідна.
Генерал на нього глянув – страшне та погане,
І немите, й не голене – хто ж на нього гляне?
Але нікуди діватись: - Я то ніц не маю,
Але перше своїх дочок про те запитаю.
Прийшов генерал додому та й питає дочок,
Хто за того то і того вийти заміж схоче,
Аби батька врятувати. Старша відповіла:
- Та я б з таким й на гектарі одному не сіла!
Середульша відповіла: - Ти, як хочеш, тату,
Але краще я довіку буду дівувати.
Лише менша пожаліла тоді тата свого:
- Хоча він такий потворний та піду за нього.
Генерал тоді вернувся та й парубку мовить:
- Я віддам за тебе доньку, даю тобі слово.
Тільки старша і середня вперлися добряче.
Та молодша погодилась за тебе, одначе.
- А мені нема різниці. Ось, гроші тримайте!
Скоро свататися буду до доньки, чекайте.
Пішов генерал раденький. Тут чорт на порозі:
- Тепер, хлопче, слід собою зайнятися вборзі.
Добре вимийся, цирюльник хай тебе поголить,
Зріже нігті, бо виросли уже аж до полу.
Піди в лавку, купи собі одіж найдорожчу.
Одягнися, коли справді одружитись хочеш.
Тоді іди та сватайся. Вже пора настала.
Прибрався він та й приходить у дім генерала.
Генерал його побачив, не може пізнати.
Чи ж до того він приходив гроші позичати?
Молодий стоїть та гарний, вдягнутий ошатно.
Із таким доньці не сором і під вінець стати.
Сама донька, що чекала на якусь потвору,
Зашарілася і очі не підведе вгору.
Генерал благословив їх. Недарма прокрався.
Через те жених чудовий донечці дістався.
А старша й середня доньки, як жениха вздріли,
То одразу побіліли, потім почорніли.
Від досади, що те щастя могло їм дістатись,
А тепер їм доведеться за лікті кусатись,
Одна пішла та повісилась, а друга втопилась.
А парубок й генеральська донька одружились.
Вийшли вони із церкви вже. Чорт до молодого,
Хоча ніхто із присутніх не побачив його.
Каже: - Ти усьому радий? Гарну жінку маєш?
Парубок: - Ти уже в мене душу забираєш?
Чорт на те лиш усміхнувся: - Нащо душа твоя?
Мені старша й середульша дістались обоє.
З тим і можем розійтися! Живіть-поживайте.
Народжуйте собі діток й добра наживайте.
І зник. Більше із тим чортом парубок не знався.
Та виконать настанови його намагався.