Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.12
15:27
Сунеться хмара волосся,
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
2026.01.12
14:59
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.
Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.
Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
2026.01.12
10:43
Що значить - опинитися в ніщо,
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?
З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?
З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
2026.01.12
10:11
Ярослав Чорногуз
КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
2026.01.12
07:25
Відчувається в кожному слові
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
2026.01.12
00:05
Хоч ниє душа, як оголений нерв —
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?
Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч
2026.01.11
21:20
Як лазуровий мій будильник
надзвонює, його не спиниш
і я не бачу кінця-краю
і марно днем із огнем шукаю
дороги невідомо де
дорожні знаки не про те
І заморочливий мозок мій
неначе безум яскравіє
надзвонює, його не спиниш
і я не бачу кінця-краю
і марно днем із огнем шукаю
дороги невідомо де
дорожні знаки не про те
І заморочливий мозок мій
неначе безум яскравіє
2026.01.11
18:18
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --
2026.01.11
17:40
Сидить хлопчак в селі на лавці біля хати.
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-
2026.01.11
17:26
Кажуть: є країна
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.
2026.01.11
14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п
2026.01.11
13:38
автор Артур Курдіновський
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.
Моя земля горить під небесами,
2026.01.11
11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.
Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,
2026.01.11
06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..)
Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван
2026.01.10
22:48
Із Леоніда Сергєєва
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!
– Так точно, о пів на дев’яту – д
2026.01.10
21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як парубок на генеральській доньці одружився
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як парубок на генеральській доньці одружився
- Кажуть люди, а чи правда – як з чортом зв’язатись,
То у кінці життя можна й без душі зостатись.
Забере її чортяка, ледь полишить тіло,
Занесе до пекла, щоби в казані кипіла.
І буде вона там мучитись до Страшного суду.
Тому з чортом і не хочуть зв’язуватись люди.
- А я чув, що то не завжди так воно буває.
Чорт не завжди у людини душу забирає.
Знову ж таки, чи то правда, казати не буду.
Але різні, бува історії розказують люди.
- Так розкажи, коли знаєш. Ми теж хочем знати.-
Хлопчаки тоді взялися Миколу прохати.
- Добре, добре, розкажу вже. Оце чув від діда.
Жив колись в селі одному парубійко бідний.
Не було в нього нічого – ні двору, ні хати,
Таж хотілося, звичайно, сім’ю свою мати.
Пішов свататись та йому всюди відмовляють,
Бо ж він бідний, за душею нічого не має.
Тож іде він зі сватання свого чергового,
Аж чортяка на дорозі стоїть перед нього.
- Де ти був? – того питає. – Сватався. – бурмоче, -
Та ніхто дівчат за мене видавать не хоче.
Бо ж я бідний… І не знаю, що мені й робити…
А чорт йому: - А я можу тобі пособити.
- Та ж ти душу схочеш взяти?.. – Звісно, не без того.
Але може й таке бути – не візьму нічого.
Задумався парубійко: - Що маю робити?
- Піди в город, найми хату, в якій будеш жити.
Нехай ніхто, окрім мене не ходить до тебе.
Тільки я носити буду все, що тобі треба.
Сім год живи, не стрижися, сім год не вмивайся.
Сім год нігті не зрізай та не перевдягайся.
Я ходить до тебе буду та гроші носити.
А ти будеш лиш сидіти та гроші копити.
Та ще людям, коли просять, гроші позичати.
На позичених тих грошах процент наживати.
Слухай далі. Сім год пройде, то генерал прийде,
Бо йому тоді податись більше буде ніде.
Він казенні гроші візьме та усі розтратить.
Але тепер йому треба буде повертати.
Тож і прийде, щоб позичить ті гроші у тебе.
А ти скажеш: - Я позичу, коли дуже треба,
Але за те маєш доньку за мене віддати.
А він скаже: - Про то доньок маю запитати.
А тих доньок в нього троє, якась зголоситься.
Тоді й зможеш на тій доньці ти і ожениться…
Як сказав чорт, так і було. Генерал припхався.
Весь знервований із себе, бо дуже прокрався.
- Позич грошей. – Я позичу. Та мені потрібно,
Щоб за мене вийшла заміж твоя донька рідна.
Генерал на нього глянув – страшне та погане,
І немите, й не голене – хто ж на нього гляне?
Але нікуди діватись: - Я то ніц не маю,
Але перше своїх дочок про те запитаю.
Прийшов генерал додому та й питає дочок,
Хто за того то і того вийти заміж схоче,
Аби батька врятувати. Старша відповіла:
- Та я б з таким й на гектарі одному не сіла!
Середульша відповіла: - Ти, як хочеш, тату,
Але краще я довіку буду дівувати.
Лише менша пожаліла тоді тата свого:
- Хоча він такий потворний та піду за нього.
Генерал тоді вернувся та й парубку мовить:
- Я віддам за тебе доньку, даю тобі слово.
Тільки старша і середня вперлися добряче.
Та молодша погодилась за тебе, одначе.
- А мені нема різниці. Ось, гроші тримайте!
Скоро свататися буду до доньки, чекайте.
Пішов генерал раденький. Тут чорт на порозі:
- Тепер, хлопче, слід собою зайнятися вборзі.
Добре вимийся, цирюльник хай тебе поголить,
Зріже нігті, бо виросли уже аж до полу.
Піди в лавку, купи собі одіж найдорожчу.
Одягнися, коли справді одружитись хочеш.
Тоді іди та сватайся. Вже пора настала.
Прибрався він та й приходить у дім генерала.
Генерал його побачив, не може пізнати.
Чи ж до того він приходив гроші позичати?
Молодий стоїть та гарний, вдягнутий ошатно.
Із таким доньці не сором і під вінець стати.
Сама донька, що чекала на якусь потвору,
Зашарілася і очі не підведе вгору.
Генерал благословив їх. Недарма прокрався.
Через те жених чудовий донечці дістався.
А старша й середня доньки, як жениха вздріли,
То одразу побіліли, потім почорніли.
Від досади, що те щастя могло їм дістатись,
А тепер їм доведеться за лікті кусатись,
Одна пішла та повісилась, а друга втопилась.
А парубок й генеральська донька одружились.
Вийшли вони із церкви вже. Чорт до молодого,
Хоча ніхто із присутніх не побачив його.
Каже: - Ти усьому радий? Гарну жінку маєш?
Парубок: - Ти уже в мене душу забираєш?
Чорт на те лиш усміхнувся: - Нащо душа твоя?
Мені старша й середульша дістались обоє.
З тим і можем розійтися! Живіть-поживайте.
Народжуйте собі діток й добра наживайте.
І зник. Більше із тим чортом парубок не знався.
Та виконать настанови його намагався.
То у кінці життя можна й без душі зостатись.
Забере її чортяка, ледь полишить тіло,
Занесе до пекла, щоби в казані кипіла.
І буде вона там мучитись до Страшного суду.
Тому з чортом і не хочуть зв’язуватись люди.
- А я чув, що то не завжди так воно буває.
Чорт не завжди у людини душу забирає.
Знову ж таки, чи то правда, казати не буду.
Але різні, бува історії розказують люди.
- Так розкажи, коли знаєш. Ми теж хочем знати.-
Хлопчаки тоді взялися Миколу прохати.
- Добре, добре, розкажу вже. Оце чув від діда.
Жив колись в селі одному парубійко бідний.
Не було в нього нічого – ні двору, ні хати,
Таж хотілося, звичайно, сім’ю свою мати.
Пішов свататись та йому всюди відмовляють,
Бо ж він бідний, за душею нічого не має.
Тож іде він зі сватання свого чергового,
Аж чортяка на дорозі стоїть перед нього.
- Де ти був? – того питає. – Сватався. – бурмоче, -
Та ніхто дівчат за мене видавать не хоче.
Бо ж я бідний… І не знаю, що мені й робити…
А чорт йому: - А я можу тобі пособити.
- Та ж ти душу схочеш взяти?.. – Звісно, не без того.
Але може й таке бути – не візьму нічого.
Задумався парубійко: - Що маю робити?
- Піди в город, найми хату, в якій будеш жити.
Нехай ніхто, окрім мене не ходить до тебе.
Тільки я носити буду все, що тобі треба.
Сім год живи, не стрижися, сім год не вмивайся.
Сім год нігті не зрізай та не перевдягайся.
Я ходить до тебе буду та гроші носити.
А ти будеш лиш сидіти та гроші копити.
Та ще людям, коли просять, гроші позичати.
На позичених тих грошах процент наживати.
Слухай далі. Сім год пройде, то генерал прийде,
Бо йому тоді податись більше буде ніде.
Він казенні гроші візьме та усі розтратить.
Але тепер йому треба буде повертати.
Тож і прийде, щоб позичить ті гроші у тебе.
А ти скажеш: - Я позичу, коли дуже треба,
Але за те маєш доньку за мене віддати.
А він скаже: - Про то доньок маю запитати.
А тих доньок в нього троє, якась зголоситься.
Тоді й зможеш на тій доньці ти і ожениться…
Як сказав чорт, так і було. Генерал припхався.
Весь знервований із себе, бо дуже прокрався.
- Позич грошей. – Я позичу. Та мені потрібно,
Щоб за мене вийшла заміж твоя донька рідна.
Генерал на нього глянув – страшне та погане,
І немите, й не голене – хто ж на нього гляне?
Але нікуди діватись: - Я то ніц не маю,
Але перше своїх дочок про те запитаю.
Прийшов генерал додому та й питає дочок,
Хто за того то і того вийти заміж схоче,
Аби батька врятувати. Старша відповіла:
- Та я б з таким й на гектарі одному не сіла!
Середульша відповіла: - Ти, як хочеш, тату,
Але краще я довіку буду дівувати.
Лише менша пожаліла тоді тата свого:
- Хоча він такий потворний та піду за нього.
Генерал тоді вернувся та й парубку мовить:
- Я віддам за тебе доньку, даю тобі слово.
Тільки старша і середня вперлися добряче.
Та молодша погодилась за тебе, одначе.
- А мені нема різниці. Ось, гроші тримайте!
Скоро свататися буду до доньки, чекайте.
Пішов генерал раденький. Тут чорт на порозі:
- Тепер, хлопче, слід собою зайнятися вборзі.
Добре вимийся, цирюльник хай тебе поголить,
Зріже нігті, бо виросли уже аж до полу.
Піди в лавку, купи собі одіж найдорожчу.
Одягнися, коли справді одружитись хочеш.
Тоді іди та сватайся. Вже пора настала.
Прибрався він та й приходить у дім генерала.
Генерал його побачив, не може пізнати.
Чи ж до того він приходив гроші позичати?
Молодий стоїть та гарний, вдягнутий ошатно.
Із таким доньці не сором і під вінець стати.
Сама донька, що чекала на якусь потвору,
Зашарілася і очі не підведе вгору.
Генерал благословив їх. Недарма прокрався.
Через те жених чудовий донечці дістався.
А старша й середня доньки, як жениха вздріли,
То одразу побіліли, потім почорніли.
Від досади, що те щастя могло їм дістатись,
А тепер їм доведеться за лікті кусатись,
Одна пішла та повісилась, а друга втопилась.
А парубок й генеральська донька одружились.
Вийшли вони із церкви вже. Чорт до молодого,
Хоча ніхто із присутніх не побачив його.
Каже: - Ти усьому радий? Гарну жінку маєш?
Парубок: - Ти уже в мене душу забираєш?
Чорт на те лиш усміхнувся: - Нащо душа твоя?
Мені старша й середульша дістались обоє.
З тим і можем розійтися! Живіть-поживайте.
Народжуйте собі діток й добра наживайте.
І зник. Більше із тим чортом парубок не знався.
Та виконать настанови його намагався.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
