Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Бо збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Бо збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескит чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як парубок на генеральській доньці одружився
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як парубок на генеральській доньці одружився
- Кажуть люди, а чи правда – як з чортом зв’язатись,
То у кінці життя можна й без душі зостатись.
Забере її чортяка, ледь полишить тіло,
Занесе до пекла, щоби в казані кипіла.
І буде вона там мучитись до Страшного суду.
Тому з чортом і не хочуть зв’язуватись люди.
- А я чув, що то не завжди так воно буває.
Чорт не завжди у людини душу забирає.
Знову ж таки, чи то правда, казати не буду.
Але різні, бува історії розказують люди.
- Так розкажи, коли знаєш. Ми теж хочем знати.-
Хлопчаки тоді взялися Миколу прохати.
- Добре, добре, розкажу вже. Оце чув від діда.
Жив колись в селі одному парубійко бідний.
Не було в нього нічого – ні двору, ні хати,
Таж хотілося, звичайно, сім’ю свою мати.
Пішов свататись та йому всюди відмовляють,
Бо ж він бідний, за душею нічого не має.
Тож іде він зі сватання свого чергового,
Аж чортяка на дорозі стоїть перед нього.
- Де ти був? – того питає. – Сватався. – бурмоче, -
Та ніхто дівчат за мене видавать не хоче.
Бо ж я бідний… І не знаю, що мені й робити…
А чорт йому: - А я можу тобі пособити.
- Та ж ти душу схочеш взяти?.. – Звісно, не без того.
Але може й таке бути – не візьму нічого.
Задумався парубійко: - Що маю робити?
- Піди в город, найми хату, в якій будеш жити.
Нехай ніхто, окрім мене не ходить до тебе.
Тільки я носити буду все, що тобі треба.
Сім год живи, не стрижися, сім год не вмивайся.
Сім год нігті не зрізай та не перевдягайся.
Я ходить до тебе буду та гроші носити.
А ти будеш лиш сидіти та гроші копити.
Та ще людям, коли просять, гроші позичати.
На позичених тих грошах процент наживати.
Слухай далі. Сім год пройде, то генерал прийде,
Бо йому тоді податись більше буде ніде.
Він казенні гроші візьме та усі розтратить.
Але тепер йому треба буде повертати.
Тож і прийде, щоб позичить ті гроші у тебе.
А ти скажеш: - Я позичу, коли дуже треба,
Але за те маєш доньку за мене віддати.
А він скаже: - Про то доньок маю запитати.
А тих доньок в нього троє, якась зголоситься.
Тоді й зможеш на тій доньці ти і ожениться…
Як сказав чорт, так і було. Генерал припхався.
Весь знервований із себе, бо дуже прокрався.
- Позич грошей. – Я позичу. Та мені потрібно,
Щоб за мене вийшла заміж твоя донька рідна.
Генерал на нього глянув – страшне та погане,
І немите, й не голене – хто ж на нього гляне?
Але нікуди діватись: - Я то ніц не маю,
Але перше своїх дочок про те запитаю.
Прийшов генерал додому та й питає дочок,
Хто за того то і того вийти заміж схоче,
Аби батька врятувати. Старша відповіла:
- Та я б з таким й на гектарі одному не сіла!
Середульша відповіла: - Ти, як хочеш, тату,
Але краще я довіку буду дівувати.
Лише менша пожаліла тоді тата свого:
- Хоча він такий потворний та піду за нього.
Генерал тоді вернувся та й парубку мовить:
- Я віддам за тебе доньку, даю тобі слово.
Тільки старша і середня вперлися добряче.
Та молодша погодилась за тебе, одначе.
- А мені нема різниці. Ось, гроші тримайте!
Скоро свататися буду до доньки, чекайте.
Пішов генерал раденький. Тут чорт на порозі:
- Тепер, хлопче, слід собою зайнятися вборзі.
Добре вимийся, цирюльник хай тебе поголить,
Зріже нігті, бо виросли уже аж до полу.
Піди в лавку, купи собі одіж найдорожчу.
Одягнися, коли справді одружитись хочеш.
Тоді іди та сватайся. Вже пора настала.
Прибрався він та й приходить у дім генерала.
Генерал його побачив, не може пізнати.
Чи ж до того він приходив гроші позичати?
Молодий стоїть та гарний, вдягнутий ошатно.
Із таким доньці не сором і під вінець стати.
Сама донька, що чекала на якусь потвору,
Зашарілася і очі не підведе вгору.
Генерал благословив їх. Недарма прокрався.
Через те жених чудовий донечці дістався.
А старша й середня доньки, як жениха вздріли,
То одразу побіліли, потім почорніли.
Від досади, що те щастя могло їм дістатись,
А тепер їм доведеться за лікті кусатись,
Одна пішла та повісилась, а друга втопилась.
А парубок й генеральська донька одружились.
Вийшли вони із церкви вже. Чорт до молодого,
Хоча ніхто із присутніх не побачив його.
Каже: - Ти усьому радий? Гарну жінку маєш?
Парубок: - Ти уже в мене душу забираєш?
Чорт на те лиш усміхнувся: - Нащо душа твоя?
Мені старша й середульша дістались обоє.
З тим і можем розійтися! Живіть-поживайте.
Народжуйте собі діток й добра наживайте.
І зник. Більше із тим чортом парубок не знався.
Та виконать настанови його намагався.
То у кінці життя можна й без душі зостатись.
Забере її чортяка, ледь полишить тіло,
Занесе до пекла, щоби в казані кипіла.
І буде вона там мучитись до Страшного суду.
Тому з чортом і не хочуть зв’язуватись люди.
- А я чув, що то не завжди так воно буває.
Чорт не завжди у людини душу забирає.
Знову ж таки, чи то правда, казати не буду.
Але різні, бува історії розказують люди.
- Так розкажи, коли знаєш. Ми теж хочем знати.-
Хлопчаки тоді взялися Миколу прохати.
- Добре, добре, розкажу вже. Оце чув від діда.
Жив колись в селі одному парубійко бідний.
Не було в нього нічого – ні двору, ні хати,
Таж хотілося, звичайно, сім’ю свою мати.
Пішов свататись та йому всюди відмовляють,
Бо ж він бідний, за душею нічого не має.
Тож іде він зі сватання свого чергового,
Аж чортяка на дорозі стоїть перед нього.
- Де ти був? – того питає. – Сватався. – бурмоче, -
Та ніхто дівчат за мене видавать не хоче.
Бо ж я бідний… І не знаю, що мені й робити…
А чорт йому: - А я можу тобі пособити.
- Та ж ти душу схочеш взяти?.. – Звісно, не без того.
Але може й таке бути – не візьму нічого.
Задумався парубійко: - Що маю робити?
- Піди в город, найми хату, в якій будеш жити.
Нехай ніхто, окрім мене не ходить до тебе.
Тільки я носити буду все, що тобі треба.
Сім год живи, не стрижися, сім год не вмивайся.
Сім год нігті не зрізай та не перевдягайся.
Я ходить до тебе буду та гроші носити.
А ти будеш лиш сидіти та гроші копити.
Та ще людям, коли просять, гроші позичати.
На позичених тих грошах процент наживати.
Слухай далі. Сім год пройде, то генерал прийде,
Бо йому тоді податись більше буде ніде.
Він казенні гроші візьме та усі розтратить.
Але тепер йому треба буде повертати.
Тож і прийде, щоб позичить ті гроші у тебе.
А ти скажеш: - Я позичу, коли дуже треба,
Але за те маєш доньку за мене віддати.
А він скаже: - Про то доньок маю запитати.
А тих доньок в нього троє, якась зголоситься.
Тоді й зможеш на тій доньці ти і ожениться…
Як сказав чорт, так і було. Генерал припхався.
Весь знервований із себе, бо дуже прокрався.
- Позич грошей. – Я позичу. Та мені потрібно,
Щоб за мене вийшла заміж твоя донька рідна.
Генерал на нього глянув – страшне та погане,
І немите, й не голене – хто ж на нього гляне?
Але нікуди діватись: - Я то ніц не маю,
Але перше своїх дочок про те запитаю.
Прийшов генерал додому та й питає дочок,
Хто за того то і того вийти заміж схоче,
Аби батька врятувати. Старша відповіла:
- Та я б з таким й на гектарі одному не сіла!
Середульша відповіла: - Ти, як хочеш, тату,
Але краще я довіку буду дівувати.
Лише менша пожаліла тоді тата свого:
- Хоча він такий потворний та піду за нього.
Генерал тоді вернувся та й парубку мовить:
- Я віддам за тебе доньку, даю тобі слово.
Тільки старша і середня вперлися добряче.
Та молодша погодилась за тебе, одначе.
- А мені нема різниці. Ось, гроші тримайте!
Скоро свататися буду до доньки, чекайте.
Пішов генерал раденький. Тут чорт на порозі:
- Тепер, хлопче, слід собою зайнятися вборзі.
Добре вимийся, цирюльник хай тебе поголить,
Зріже нігті, бо виросли уже аж до полу.
Піди в лавку, купи собі одіж найдорожчу.
Одягнися, коли справді одружитись хочеш.
Тоді іди та сватайся. Вже пора настала.
Прибрався він та й приходить у дім генерала.
Генерал його побачив, не може пізнати.
Чи ж до того він приходив гроші позичати?
Молодий стоїть та гарний, вдягнутий ошатно.
Із таким доньці не сором і під вінець стати.
Сама донька, що чекала на якусь потвору,
Зашарілася і очі не підведе вгору.
Генерал благословив їх. Недарма прокрався.
Через те жених чудовий донечці дістався.
А старша й середня доньки, як жениха вздріли,
То одразу побіліли, потім почорніли.
Від досади, що те щастя могло їм дістатись,
А тепер їм доведеться за лікті кусатись,
Одна пішла та повісилась, а друга втопилась.
А парубок й генеральська донька одружились.
Вийшли вони із церкви вже. Чорт до молодого,
Хоча ніхто із присутніх не побачив його.
Каже: - Ти усьому радий? Гарну жінку маєш?
Парубок: - Ти уже в мене душу забираєш?
Чорт на те лиш усміхнувся: - Нащо душа твоя?
Мені старша й середульша дістались обоє.
З тим і можем розійтися! Живіть-поживайте.
Народжуйте собі діток й добра наживайте.
І зник. Більше із тим чортом парубок не знався.
Та виконать настанови його намагався.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
