Я подивився кіно. Вдруге в житті. Вперше по "Інтеру" влітку 2009 року і тоді мені цей фільм здався концентрацією мерзоти, що власне так і є. Цей фільм "Груз 200" Алєксєя Балабанова. Але тепер я подивився на нього уже іншими очима. Через призму війни, яка йде. На початку фільму воєнком говорить своєму братові, що тільки в їхнє захолустя прийшло 26 трун з Афганістану. І я згадав як всі хлопчаки у 1980-ті зубами трималися за інститут, аби не вилетіти і не загриміти до армії з перспективою вояжу за річку Пяндж, куди їм зовсім не хотілось. В радянському суспільстві прекрасно циркулювали чутки, що відбувається в країні і врешті - решт це вийшло на поверхню і стало одним з факторів які розвалили Радянський Союз. Але в ту війну труни до гарадов і вєсєй не приходили як зараз так масово. Звідси висновок: оте що росіяни намагаються зобразити як байдужість - то лише понти і нічого більше. Ми можемо тільки здогадуватися про той масштаб психозу який зараз охопив російську глибинку (влада свідомо не бере на фронт москвичів чи пітерців аби це не призвело до бунту в столицях). Рано чи пізно це рвоне. Хотілося щоб раніше, але який в російського суспільства запас міцності сказати важко. Головне аби раніше не вибухнули ми: той бардак із бусифікацією, котрий розвело вище керівництво держави працює проти нас. Як наслідок натовп у Вінниці штурмував стадіон бо хтось пустив чутки (не знаю чи правдиві, чи ні, та й не це важливо, а те що такий факт показує одне справи погані) що там ТЦК утримує людей. В нас є тільки один шанс: дожити до революції в Росії і дурості собі ми не маємо права дозволяти!