Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Треба хліба їм накришить,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Треба хліба їм накришить,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як хлопці хотіли швидко розбагатіти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як хлопці хотіли швидко розбагатіти
Були у селі три парубки, страшенно ледачі.
Сидять було попід дубом та уголос мріють,
Що вони робити будуть, як розбагатіють
Та, при тому, щоб нічого не робити, значить.
Якось ввечері вже двоє під тим дубом сіли,
Коли третій прибігає, захекався, навіть.
- Де ти був? - його питають. – Та, ходив у справах…
І дізнався, як ми з вами би розбагатіли.
Ті одразу похопились: - Та ж кажи скоріше!
А той гордо подивився і не поспішає.
Щоб тим дужче закортіло дізнатись, чекає.
І отим довгим мовчанням собі душу тішить.
Врешті мовив: - Кажуть люди, що під старим млином,
Що над річкою, давно вже скарби приховали.
- Та то тобі, чоловіче, мабуть, набрехали?
- Та ні, кажуть, серед ночі там дзвенить щось сильно,
Наче хтось перебирає золоті монети.
- Та хто б міг перебирати? - Чорти, хто ж інакше?!
- А як нам тоді зробити, щоби стали наші
Оті гроші? – Чув я, кажуть люди, як прийдете
І почуєте той брязкіт, то кликнути треба:
«Чорні, чорні, несіть гроші! Несіть гроші, чорні!»
І тоді встигай ті гроші збирати проворно,
Бо так вони й посипляться враз навколо тебе.
- Може спробуємо…завтра? Бо ліньки сьогодні.
- Добре, підем опівночі. Слід лантухи взяти.
А то раптом отих грошей буде так багато.
- А чого ж,- озвались хлопці, - Подамося! Згодні!
А якраз Петро Микитин вертався з роботи.
Роботящий і веселий, вигадник від Бога.
Скільки каверз ці ледарі вже мали від нього.
Прислухався до розмови. А нині ж субота.
Завтра можна відпочити та й щось устругнути,
Щоби оцим трьом гульвісам трохи насолити
Та відбити їм охоту легко збагатіти.
Іде та ідеї різні вже в голові крутить.
А ввечері у неділю Рябка спустив з цепу.
Узяв той цеп, щоб було чим під млином дзвеніти.
Прийшов раніш, під колесом присів посидіти
На травичці. Воно ж літо, тож і земля тепла.
В темряві його не видно. Петру того й треба.
Коли північ наступила й парубки явились.
Над водою біля млина навчіпочки всілись.
Один голосом тремтячим видавив із себе:
- Чорні, чорні, несіть гроші! Та навколо тиша.
Посиділи, почекали. Другий починає:
- Чорні, чорні, несіть гроші! Хвилина минає.
І тут брязкіт доноситься ледве чутний лише.
А ті: - Цить-цить! Брязкіт чути! Уже несуть гроші!
Почекали. Знову тиша. Тоді усі троє:
- Чорні-чорні, несіть гроші! Тягніть гроші свої!
І тут брязкіт ще сильніший, немов тяжка ноша.
А ті троє пораділи: - Слава тобі, Боже!
Несуть! Несуть! Уже близько! – хлопці себе тішать.
А Петро дзвенить тим цепом, скрадається ближче,
Туди, звідки їх дістати отим цепом зможе.
От підкрався, як всмуружить найближчого цепом.
Той схопився та із ляку шубовсть в ріку прямо.
Бовтається, репетує: - Порятуйте! Мамо!
Другі двоє підхопились, як шугнули степом.
Тільки курява знялася. Два дні десь блукали.
Петро мовчав. Парубки ж ті, як прийшли до тями,
Розказували всім, як бились на млині з чортами.
Та відтоді більше скарбів ніде не шукали.
Сидять було попід дубом та уголос мріють,
Що вони робити будуть, як розбагатіють
Та, при тому, щоб нічого не робити, значить.
Якось ввечері вже двоє під тим дубом сіли,
Коли третій прибігає, захекався, навіть.
- Де ти був? - його питають. – Та, ходив у справах…
І дізнався, як ми з вами би розбагатіли.
Ті одразу похопились: - Та ж кажи скоріше!
А той гордо подивився і не поспішає.
Щоб тим дужче закортіло дізнатись, чекає.
І отим довгим мовчанням собі душу тішить.
Врешті мовив: - Кажуть люди, що під старим млином,
Що над річкою, давно вже скарби приховали.
- Та то тобі, чоловіче, мабуть, набрехали?
- Та ні, кажуть, серед ночі там дзвенить щось сильно,
Наче хтось перебирає золоті монети.
- Та хто б міг перебирати? - Чорти, хто ж інакше?!
- А як нам тоді зробити, щоби стали наші
Оті гроші? – Чув я, кажуть люди, як прийдете
І почуєте той брязкіт, то кликнути треба:
«Чорні, чорні, несіть гроші! Несіть гроші, чорні!»
І тоді встигай ті гроші збирати проворно,
Бо так вони й посипляться враз навколо тебе.
- Може спробуємо…завтра? Бо ліньки сьогодні.
- Добре, підем опівночі. Слід лантухи взяти.
А то раптом отих грошей буде так багато.
- А чого ж,- озвались хлопці, - Подамося! Згодні!
А якраз Петро Микитин вертався з роботи.
Роботящий і веселий, вигадник від Бога.
Скільки каверз ці ледарі вже мали від нього.
Прислухався до розмови. А нині ж субота.
Завтра можна відпочити та й щось устругнути,
Щоби оцим трьом гульвісам трохи насолити
Та відбити їм охоту легко збагатіти.
Іде та ідеї різні вже в голові крутить.
А ввечері у неділю Рябка спустив з цепу.
Узяв той цеп, щоб було чим під млином дзвеніти.
Прийшов раніш, під колесом присів посидіти
На травичці. Воно ж літо, тож і земля тепла.
В темряві його не видно. Петру того й треба.
Коли північ наступила й парубки явились.
Над водою біля млина навчіпочки всілись.
Один голосом тремтячим видавив із себе:
- Чорні, чорні, несіть гроші! Та навколо тиша.
Посиділи, почекали. Другий починає:
- Чорні, чорні, несіть гроші! Хвилина минає.
І тут брязкіт доноситься ледве чутний лише.
А ті: - Цить-цить! Брязкіт чути! Уже несуть гроші!
Почекали. Знову тиша. Тоді усі троє:
- Чорні-чорні, несіть гроші! Тягніть гроші свої!
І тут брязкіт ще сильніший, немов тяжка ноша.
А ті троє пораділи: - Слава тобі, Боже!
Несуть! Несуть! Уже близько! – хлопці себе тішать.
А Петро дзвенить тим цепом, скрадається ближче,
Туди, звідки їх дістати отим цепом зможе.
От підкрався, як всмуружить найближчого цепом.
Той схопився та із ляку шубовсть в ріку прямо.
Бовтається, репетує: - Порятуйте! Мамо!
Другі двоє підхопились, як шугнули степом.
Тільки курява знялася. Два дні десь блукали.
Петро мовчав. Парубки ж ті, як прийшли до тями,
Розказували всім, як бились на млині з чортами.
Та відтоді більше скарбів ніде не шукали.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
