Що за піснею: Епічний твір Боба Ділана ‘All Along the Watchtower’


У 1967 році Боб Ділан перебував у екзилі в будь-якому сенсі слова. Після мотоциклетної аварії він відступив у тінь. Він не відвертався від суспільства, але взяв певну павзу для роздумів. Результатом став альбом, який не сприймався, як суто політичний. Після того, як було записано чималу кількість композицій із The Band, Ділан застеріг своє авторське право, але зрештою вирішив не використовувати жоден із записів для своєї наступної пластинки.
Натомість він створив оберемок пісень, які не містили провокативних висловлень, але були радше душевними. Однак, серед усіх інших, позначених духом кантрі, була одна містична річ, — ‘All Along the Watchtower’. Щось таке, як гімн, котрий, здавалося, промовляв більше, аніж більшість із слухачів могли зрозуміти. Дещо схожа на біблійну увертюру, ця епічна музикальна доріжка незабаром перетворилася у найзагадковішу із пісень в його репертуарі.
Дійсно, коли ретельно обдумати, цей момент може щось сказати і про попередні 18 місяців спостереження за світом здалека, які вели до нього. Незважаючи на всяку конспірологію, аварія на мотоциклі насправді сталася, спричинивши певні травми, і атож, Ділан виснував із цієї пригоди максимум, подібно до незадоволеного трудівника, котрий нарешті відкрив собі лікарняний лист.
Він гадав, що “усе було невірно [і] світ був абсурдним” у той час, отже, чому би не розслабитися? Амфетаміни, вочевидь, поймали дедалі більше його життя в період, що передував аварії, оскільки він мусив справуватися із напругою постійних гастролей, хоровими вигуками ‘Юда’ і настільки продуктивним періодом, що навіть бальзам творчої радості, поза сумнівом, виявився виснажливим. Якби у нього була можливість відпочити, відновитися, позбутися залежностей та дозволити собі трохи самомагії, чому би не скористатися із цього? Він, по суті, оцінював ситуацію зі своєї вартової вежі, і за всіма наявними відомостями, насолоджувався спокоєм трохи безтурботнішого існування.
Він використав цей період для зведення власних балансів. Проте поетична сцена, яку Ділан вичакловує із цієї точки зору, є безлюдною. Вершники, що наближаються здалеку, викликають в уяві образи подібні до сцен із Гри Престолів, де королівство невдовзі знемагатиме під надміром поганих новин із бозна-звідки. Від цього гніту немає полегшення, проголошує блазень, і в сучасному світі, де нас зустрічає із десять похмурих новин на день, це відчуття здається дуже навіть пророчим. Блазень немов допитує: Як можна піднестися над цим депресивним занепадом?
Атож, крадій має непросту відповідь. Він, здається, вже давно знає про це наближення темряви — достоту довго, щоби підшукати цілком біблійну ідею про те, що надходить пізній час, збуджуючи думки про спасіння. Він каже, що не варто хвилюватися й потрапляти в цей темний шторм, бо заблукаєте на шляху, тож треба радше це все якось перебути. Тоді ви також будете готові прийняти Божу милість і добру вість.
Тим не менше, ця віра промовляється з боку крадія. Чому Ділан забажав вкласти оці мудрі слова до настільки непевних уст? Атож, це взято прямо з Біблії, де говориться про ‘доброго злодія’, який був розіп’ятий поруч із Ісусом. Отже, логічно припустити, що, можливо, сторони, які спілкуються у пісні ‘All Along the Watchtower’, — це та сама пара персонажів, розіп’ятих поруч із Христом на Голгофі. У католицизмі ця сцена трактується не як момент відчаю, але момент спасіння — тож, ті двоє вершників несуть добру вість. Так само, як власне літеральне падіння Ділана із благодаті принесло йому примирення, зрештою.
Сам факт, що якийсь злодій може бачити подібне, символізує цінність прощення. У контексті суспільства, для якого Ділан записував пісню, все це представляло собою важливе послання. Часи були скрутними, але ‘All Along the Watchtower’ є тим посланням, яке опротестовує духовну пустоту та відчайдушний нігілізм, що домінували в тій славетній добі відчаю в Америці. Натомість, пісня промовляє про виповненість і прощення через надію, і радісне секвестрування цинізму, котрі є результатом пошуків спокою за межами відчайного ізольованого світу вартової вежі.
Ви не можете просто стояти на своїй непідступній вежі і дивитися на світ цинічним поглядом, чекаючи, поки темрява накриє ваші стіни. Ви повинні спиратися на власний досвід і знати, що справи насправді не є аж такими жахливими, якщо облагородити їх добродійним ставленням. І ви також у змозі це зробити, так промовляє ця пісня. Вам не потрібно пікетувати будинок Ділана, як це робили фанати декілька років тому, вам просто потрібно знайти спокій.
Чи все це мариво? Можливо, тут йдеться про щось зовсім інше, утім, відчуття сили безумовно присутнє, його неможливо не зауважити. «Пісня — це все, що може йти своїм власним ходом”, — сказав якось Ділан; ‘All Along the Watchtower’ не йде, а мчить. Ця пісня вирвалася із пластинки, випущеної лише через два місяці після сесій звукозапису, так ніби Ділан хотів якомога терміновіше донести своє послання.
І Джимі Гендрикс невдовзі заарканив це чудовисько і зробив його своєю власністю, настільки, що деякі вважають, що це була його пісня відпочатку. Бог гітари поспіль пояснював, як ця композиція визначила Ділана. “Усім тим людям, які не люблять пісні Боба Ділана, слід почитати його тексти. Вони сповнені радості та смутку життя”, — сказав він. “Я такий же, як Ділан, жоден з нас обох не може співати нормально. Іноді я граю пісні Ділана, і вони так нагадують мене самого, що мені здається, ніби я їх написав. Я маю відчуття, що ‘Watchtower’ — це та пісня, яку я міг би придумати, але я впевнений, що ніколи б її не завершив”.
Результат — шедевр Джимі Гендрикса, який Bob Dylan навіть вважав кращим, ніж власний твір, навіть змінив структуру своєї музики для пізніших концертних виступів, щоб вона більше нагадувала версію Гендрикса, пояснюючи: “Мені подобалася платівка Джимі, і з того часу, як він помер, я завжди так роблю”, додаючи: “Дивно, що коли я співаю це, я завжди відчуваю, що це своєрідний уклін”.


Tom Taylor
@tomtaylorfo
Tue 22 November 2022 6:00, UK
https://faroutmagazine.co.uk/the-story-behind-bob-dylans-all-along-the-watchtower/

Три дні розумово відпочив, і берешся за старе – пишеш, співаєш, якщо Бог дав голос, або жнеш, сієш, косиш і підносиш до нових висот, як у вірші, який свого часу надихнув "бітлзів" до їхньої "Лет іт бі" (з чуток).
Можна ж так.
Але майстрам так не вдається , їм хочеться інших методик надприродних збуджень.
Жаль, що так вийшло. Був – і нема.
Прекрасна композиція, цікава публікація, у широкому значенні і Дошка Пошани.

З подякою та повагом, Ю.С.