Полюбляють москалики себе вихваляти,
Що їх армія могутня, її не здолати.
Що немає витриваліш солдатів на світі,
Вони здатні «за Родіну» все перетерпіти.
Бо такий уже москальський дух непереможний,
Що його ніхто на світі здолати не зможе.
На одній із конференцій знов про те почали.
Але тепер європейці вже не промовчали:
- А давайте перевірим, чи то так насправді?!
- А як саме? – москалики уже і не раді.
Хоча виду не подали та зметикували
І умови європейцям запропонували.
У хлів, де живе постійно козел бородатий,
Солдатиків по одному будуть запускати.
Хто найдовше там пробуде - того і вважати
Самим-самим витривалим на світі солдатом.
Француз першим в хлів забрався, за хвилину стука.
Вискочив та ледве диха, бо ж смердюча штука.
Другим спробував англієць – терпів три хвилини
Стукає: - Пустіть назовні, бо ледь не загинув!
Німець цілих півгодини витримав та здався.
Вийшов блідий, на ногах він ледве-но тримався.
От настала черга, врешті, москаля пустити.
Думали, що за хвилину вилетить він звідти.
Та година проминула, вже й друга промчала,
Вже міністри хвилюватись потроху почали,
Чи не врізав часом дуба москаль від задухи?
Бо ж вже скоро три години ні слуху, ні духу.
І тут раптом страшний гуркіт зсередини хліва.
Кинулися, відчинили ті двері хапливо.
І тут козел з того хліва вилетів стрілою.
Упав прямо на дорозі, лиш дригнув ногою.
Зазирнули в хлів – Іван той чи живий ще досі.
А він спить собі спокійно, посвистує носом.
Отож, тому дух москальський і непереможний –
Поряд з ним й козел смердючий вижити не може.