Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Як у жовтні комуняки змогли владу взяти,
То кругом свої порядки взялись насаджати.
Люди того не бажали, за зброю взялися.
А тут іще й іноземці сюди підпряглися.
Війна кругом громадянська жорстока кипіла.
Особливо Україну вона колотила.
Бо ж край хлібний, тому сюди всі постійно пхались.
Бідним простим українцям тоді діставалось.
Влада часто мінялася, як весною вітри.
І не знаєш, хто сьогодні – Махно чи Совіти.
Чи Денікін, чи Петлюра. Та і звідки знати,
Хто прийде в село до тебе нині грабувати.
Отож, у селі одному було таке діло,
Що денікінці до нього уранці вступили.
Перестріли було дядька та й стали питати:
- Ти за кого? А тому їх звідки було знати?
- За Петлюру. – отвічає. – Самостійник клятий! –
Штани дядькові веліли негайно знімати.
Дали двадцять п‘ять гарячих, взялися повчати
«За єдину й неділиму Росію» казати.
Не утрималися довго, скоро відступили
І махновці на тачанках в село залетіли.
«Спопашили» того дядька, питають сердито:
- Ти за кого? А він звідки зна, що говорити?
Як навчили: - За єдину, - каже, - й неділиму…»
Звісно, що ті розізлились словами такими.
- Так ти золотопогонник! Скидай штани, клятий!
Двадцять п‘ять велів отаман гаряченьких дати.
Ще й повчали: - Як питають, то казати маєш,
Що за батька Махна завше руку ти тримаєш.
Не утрималися довго і махновці, скоро
Зупинилися «червоні» в дядька біля двору.
Учепилися кліщами та стали питати:
- Ти за кого? А що дядьку було їм казати?
- Я? За того…Я за батька Махна – отвічає.
- А-а-а, так він за анархістів! Хай штани скидає!
Командир кричить, - і всипте двадцять п‘ять гарячих.
Від махновців не оклигав. Дядько ледь не плаче.
Ті ж лупцюють, не забувши при тому повчати:
- За совєтську владу, дурню, маєш ти казати!
Скоро уже й комуняки з села відступили
І петлюрівці на конях шалено влетіли.
- Ти, земляче, - запитали, - за якую владу?
А селянин тому всьому, звичайно не радий.
Та белькоче: - За… совєтську. – Більшовик проклятий!
Знову велять тому дядьку штани бігом зняти.
Відшмагали і повчали: - Казати повинен,
Що стоїш за Самостійну неньку-Україну!
Знов петлюрівців прогнали, прийшли комуністи.
І до дядька причепились з питаннями, звісно:
- За яку ти владу? Дядько став штани знімати:
- Бийте уже, - отвічає, - тільки не питайте!
То кругом свої порядки взялись насаджати.
Люди того не бажали, за зброю взялися.
А тут іще й іноземці сюди підпряглися.
Війна кругом громадянська жорстока кипіла.
Особливо Україну вона колотила.
Бо ж край хлібний, тому сюди всі постійно пхались.
Бідним простим українцям тоді діставалось.
Влада часто мінялася, як весною вітри.
І не знаєш, хто сьогодні – Махно чи Совіти.
Чи Денікін, чи Петлюра. Та і звідки знати,
Хто прийде в село до тебе нині грабувати.
Отож, у селі одному було таке діло,
Що денікінці до нього уранці вступили.
Перестріли було дядька та й стали питати:
- Ти за кого? А тому їх звідки було знати?
- За Петлюру. – отвічає. – Самостійник клятий! –
Штани дядькові веліли негайно знімати.
Дали двадцять п‘ять гарячих, взялися повчати
«За єдину й неділиму Росію» казати.
Не утрималися довго, скоро відступили
І махновці на тачанках в село залетіли.
«Спопашили» того дядька, питають сердито:
- Ти за кого? А він звідки зна, що говорити?
Як навчили: - За єдину, - каже, - й неділиму…»
Звісно, що ті розізлились словами такими.
- Так ти золотопогонник! Скидай штани, клятий!
Двадцять п‘ять велів отаман гаряченьких дати.
Ще й повчали: - Як питають, то казати маєш,
Що за батька Махна завше руку ти тримаєш.
Не утрималися довго і махновці, скоро
Зупинилися «червоні» в дядька біля двору.
Учепилися кліщами та стали питати:
- Ти за кого? А що дядьку було їм казати?
- Я? За того…Я за батька Махна – отвічає.
- А-а-а, так він за анархістів! Хай штани скидає!
Командир кричить, - і всипте двадцять п‘ять гарячих.
Від махновців не оклигав. Дядько ледь не плаче.
Ті ж лупцюють, не забувши при тому повчати:
- За совєтську владу, дурню, маєш ти казати!
Скоро уже й комуняки з села відступили
І петлюрівці на конях шалено влетіли.
- Ти, земляче, - запитали, - за якую владу?
А селянин тому всьому, звичайно не радий.
Та белькоче: - За… совєтську. – Більшовик проклятий!
Знову велять тому дядьку штани бігом зняти.
Відшмагали і повчали: - Казати повинен,
Що стоїш за Самостійну неньку-Україну!
Знов петлюрівців прогнали, прийшли комуністи.
І до дядька причепились з питаннями, звісно:
- За яку ти владу? Дядько став штани знімати:
- Бийте уже, - отвічає, - тільки не питайте!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"* * *"
• Перейти на сторінку •
"Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році"
• Перейти на сторінку •
"Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році"
Про публікацію
