Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.19
12:50
Закінчився ярмарок. Блазні спочили,
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
Стоять у чеканні старезних карет.
Вони спромоглися на гордий учинок
І вже декламують прадавній сонет.
Лютують кати у сваволі безчинства.
Замовк неприкаяний ніжний кларнет.
Закінчився ярмарок. Стухлі ідеї
2026.06.19
12:10
Інерційне чекання того, на що чекаєш, здається безкінечною піснею зоряного неба, жодного куплета якої ти можеш не почути. Та твоя наука чекання не знає ні мойр, ні Кайроса, ні Гамлета. Тут не стежать за стрілками годинника. Тут обслуговують механізм, що м
2026.06.19
08:19
стояв мовчав дивився
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
на останній
багряний кленовий листок
на дереві під під’їздом
думаючи про своє
про листок хай останній
який ще
повисить ще нічо ще ого
2026.06.19
07:02
Вогнем негаснучим москва
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
Охоплена місцями, -
Лягла завіса димова,
Як Божий гнів, на храми.
Зійшла покара із небес
На москалів за вчинки,
Що спонукали світ увесь
Здійснить переоцінку
2026.06.19
06:21
Жвріє вогник знеднілого сонця за містом -
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
встигну іще присмалити цигарку думок.
Вітер лабає на кабелях пісню джазисту,
свінг одтанцьовує - скок- йому все - перескок.
Не поспішаю сьогодні. Запаривши м'яти,
ковзаю поглядом з лоджії -з лету птахів.
2026.06.19
06:18
Коли облітала акація біла
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
і падав додолу обпечений цвіт,
я невиліковно любов'ю хворіла,
бо ліків від неї не вигадав світ.
Світилися очі небесним опалом,
шалено у грудях вистукував пульс.
Та Єва в мені крізь віки воскресала
2026.06.18
22:09
Танець у піску на морі ]
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
Атож, ось і ми, а точніш, ось і я, сам-один
Видимі речі, які були спільними, о давніше
Пам’ять розтягується, я вражений, чому би ні
Бо це був прегарний час, я сміявся
Часи змінилися, недосяжна ти, я не можу скаржитись
Були
2026.06.18
20:12
Коли війна закінчилась, москалі завзято
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
Узялись про перемоги книжечки писати.
Тонни книжок написали про Московську битву,
Як їм удалося вперше ворога розбити,
Сталінградську, Курську, звісно, про взяття Берліна,
Як поставили фашистів вони на коліна.
2026.06.18
20:04
Війни невигойні стигмати.
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Як у жовтні комуняки змогли владу взяти,
То кругом свої порядки взялись насаджати.
Люди того не бажали, за зброю взялися.
А тут іще й іноземці сюди підпряглися.
Війна кругом громадянська жорстока кипіла.
Особливо Україну вона колотила.
Бо ж край хлібний, тому сюди всі постійно пхались.
Бідним простим українцям тоді діставалось.
Влада часто мінялася, як весною вітри.
І не знаєш, хто сьогодні – Махно чи Совіти.
Чи Денікін, чи Петлюра. Та і звідки знати,
Хто прийде в село до тебе нині грабувати.
Отож, у селі одному було таке діло,
Що денікінці до нього уранці вступили.
Перестріли було дядька та й стали питати:
- Ти за кого? А тому їх звідки було знати?
- За Петлюру. – отвічає. – Самостійник клятий! –
Штани дядькові веліли негайно знімати.
Дали двадцять п‘ять гарячих, взялися повчати
«За єдину й неділиму Росію» казати.
Не утрималися довго, скоро відступили
І махновці на тачанках в село залетіли.
«Спопашили» того дядька, питають сердито:
- Ти за кого? А він звідки зна, що говорити?
Як навчили: - За єдину, - каже, - й неділиму…»
Звісно, що ті розізлились словами такими.
- Так ти золотопогонник! Скидай штани, клятий!
Двадцять п‘ять велів отаман гаряченьких дати.
Ще й повчали: - Як питають, то казати маєш,
Що за батька Махна завше руку ти тримаєш.
Не утрималися довго і махновці, скоро
Зупинилися «червоні» в дядька біля двору.
Учепилися кліщами та стали питати:
- Ти за кого? А що дядьку було їм казати?
- Я? За того…Я за батька Махна – отвічає.
- А-а-а, так він за анархістів! Хай штани скидає!
Командир кричить, - і всипте двадцять п‘ять гарячих.
Від махновців не оклигав. Дядько ледь не плаче.
Ті ж лупцюють, не забувши при тому повчати:
- За совєтську владу, дурню, маєш ти казати!
Скоро уже й комуняки з села відступили
І петлюрівці на конях шалено влетіли.
- Ти, земляче, - запитали, - за якую владу?
А селянин тому всьому, звичайно не радий.
Та белькоче: - За… совєтську. – Більшовик проклятий!
Знову велять тому дядьку штани бігом зняти.
Відшмагали і повчали: - Казати повинен,
Що стоїш за Самостійну неньку-Україну!
Знов петлюрівців прогнали, прийшли комуністи.
І до дядька причепились з питаннями, звісно:
- За яку ти владу? Дядько став штани знімати:
- Бийте уже, - отвічає, - тільки не питайте!
То кругом свої порядки взялись насаджати.
Люди того не бажали, за зброю взялися.
А тут іще й іноземці сюди підпряглися.
Війна кругом громадянська жорстока кипіла.
Особливо Україну вона колотила.
Бо ж край хлібний, тому сюди всі постійно пхались.
Бідним простим українцям тоді діставалось.
Влада часто мінялася, як весною вітри.
І не знаєш, хто сьогодні – Махно чи Совіти.
Чи Денікін, чи Петлюра. Та і звідки знати,
Хто прийде в село до тебе нині грабувати.
Отож, у селі одному було таке діло,
Що денікінці до нього уранці вступили.
Перестріли було дядька та й стали питати:
- Ти за кого? А тому їх звідки було знати?
- За Петлюру. – отвічає. – Самостійник клятий! –
Штани дядькові веліли негайно знімати.
Дали двадцять п‘ять гарячих, взялися повчати
«За єдину й неділиму Росію» казати.
Не утрималися довго, скоро відступили
І махновці на тачанках в село залетіли.
«Спопашили» того дядька, питають сердито:
- Ти за кого? А він звідки зна, що говорити?
Як навчили: - За єдину, - каже, - й неділиму…»
Звісно, що ті розізлились словами такими.
- Так ти золотопогонник! Скидай штани, клятий!
Двадцять п‘ять велів отаман гаряченьких дати.
Ще й повчали: - Як питають, то казати маєш,
Що за батька Махна завше руку ти тримаєш.
Не утрималися довго і махновці, скоро
Зупинилися «червоні» в дядька біля двору.
Учепилися кліщами та стали питати:
- Ти за кого? А що дядьку було їм казати?
- Я? За того…Я за батька Махна – отвічає.
- А-а-а, так він за анархістів! Хай штани скидає!
Командир кричить, - і всипте двадцять п‘ять гарячих.
Від махновців не оклигав. Дядько ледь не плаче.
Ті ж лупцюють, не забувши при тому повчати:
- За совєтську владу, дурню, маєш ти казати!
Скоро уже й комуняки з села відступили
І петлюрівці на конях шалено влетіли.
- Ти, земляче, - запитали, - за якую владу?
А селянин тому всьому, звичайно не радий.
Та белькоче: - За… совєтську. – Більшовик проклятий!
Знову велять тому дядьку штани бігом зняти.
Відшмагали і повчали: - Казати повинен,
Що стоїш за Самостійну неньку-Україну!
Знов петлюрівців прогнали, прийшли комуністи.
І до дядька причепились з питаннями, звісно:
- За яку ти владу? Дядько став штани знімати:
- Бийте уже, - отвічає, - тільки не питайте!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"* * *"
• Перейти на сторінку •
"Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році"
• Перейти на сторінку •
"Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році"
Про публікацію
