Важкі початки, болючі кінці.
Процеси, події.
Невчасно являються,
Невчасно зникають.

«Хто вона?
Проста вивірка?
Та ж червоне хутро має?
Вмазалася у крові?
Чиїй? Чому?»

«А, може, ми з тобою маримо.
Немає того, що бачимо.
Дурні фантазери.

Немає подій чи червоних білок.
Маєм сором,
Бо бачимо красу
У вічному гнитті».

«Та ж почекай!
Тваринка біжить прямо сюди!»

«То божевілля,
Змусь себе не бачити».

«Замовчи!
Чому ти хочеш осліпнути?
Чому не хочеш бути видячим?
Можливо білки й не червоні,
Але ми її бачимо»

Вона нас манить.

Манить у агонію розпачу.
Усі щасливі фантазії
Стають злом у цьому світі,
Неясним і тихим.

«Ти не хочеш знову це терпіти.
Проте це єдиний спосіб жити».

«Краще померти».

Вивірка сіла на твоє плече,
Оглянулася, поцокотіла зубками.
І вирвала твою шкіру.
Впадеш у диких криках.

«То от чому вона була червона».

Я втечу.
Подалі від манливої смерті.
Але впаду у прірву
Коло березового лісу.

Очі без душі.
Немає мрійників.
Є кольорова смерть.