Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
і засудять
не тема це щоб
ґуґлити з нужди
допитувати ші
наскільки ші у змозі
за думкою
спам усякчасний чи
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.
Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.
Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1829. На малюнки у «Невському Альманасі»¹
Ось, перешедши міст Кокушкін², уперши дупу в парапет, з мосьє Онєгіним сам Пушкін стоїть, дивіться, тет-а-тет. Не удостоюючи зглядом твердиню влади, цей гордій вмостився до фортеці³ задом... Не плюй в криницю, милий мій. | ![]() |
Пупок просвічує зухвало, назовні цицька – втішна мить! Тетяна папірець зібгала, бо в неї черево болить. Вона прокинулась на зірку, – відради не було вві снах, – й мерщій подерла на підтирку, звичайно, «Невський Альманах». | ![]() |
(2025)
1 Щорічник «Невский Альманах» у номері на 1829 рік помістив невдалі ілюстрації до "Євгенія Онєгіна", намальовані художником О.В.Нотбеком.
2 Мається на увазі Кокушкін міст через Катерининський (зараз – Грибоєдова) канал у Санкт-Петербурзі.
3 Мається на увазі Петропавлівська фортеця у Санкт-Петербурзі.
*** ОРИГІНАЛ ***
1.
Вот, перешед чрез мост Кокушкин,
Опёршись жопой о гранит,
Сам Александр Сергеич Пушкин
С мосье Онегиным стоит.
Не удостоивая взглядом
Твердыню власти роковой,
Он к крепости стал гордо задом...
Не плюй в колодец, милый мой.
2.
Пупок чернеет сквозь рубашку,
Наружу титька – милый вид!
Татьяна мнёт в руке бумажку,
Зане живот у ней болит:
Она за тем поутру встала
При бледных месяца лучах
И на подтирку изорвала,
Конечно, «Невский Альманах».
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)


