Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Зачаровано-піднесену.
А душа - в реанімації
Білим кольором закреслена.
Ані ноти суму в голосі,
Кожний звук - залізна палиця.
А душа тихенько молиться
Ми грузнемо у цих лісах,
Там, де промчався юний лицар
У лабіринтах, наче птах.
Попереду важка гонитва,
Нудна, протяжна суєта.
Попереду запекла битва,
Аж квітне стогін у вустах.
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
“Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я,пан
Вбиває розум доки ллє,
Та то не правда–лиш здається!
А Всесвіт пнеться у своє!
Шовковий ворс пливи над градом,
Серед ампірного рев’ю,
Камінний отвір будь кошлатим,
усе
простіш мабуть
питво та їжа
писанина
а потім час іще у путь
де нас дива чекають
вірно
Вовчого сліду рясніє горохом в поснуле,
Кожної миті, щоразу зриваючи саван,
Шепіт хтонічний рятує забуте минуле.
Вийди на шлях не засмученим в хутрі із фугу
В напівчоботях, що вказують шлях до останку,
Не
Вже сонечко понад лісом було на ту пору.
Ще сутінки не настали та вже йшло до того.
Череда понад дворами стоптала дорогу.
Несла молоко із паші, пастух йшов позаду.
Хоч втомлений та з дідами привітався радо.
А
зненацька розтеклася згіркла Ява:
і той пречистий надим першокроку,
і тягла довгота земного сплаву,
доріг - зміїсті кубла та роптіння,
пробіли днів, ночей печерна пустка,
життя і врожаїв осінні стини,
луна свічад, іконн
Порожній, сиротливий і безмовний,
Там, де біжить нечутний чемпіон
Крізь славу, гордість і тотальний морок.
Тут нікуди піти. В обличчя самоти
Подивимося тихо і печально.
Там грають фугу зречені вітри
королівська кіннота
шикуються
у надвечірньому
вітрі
танцюючі маски
танцюють
у глядацьких енергіях
усе поблизу тебе він
усе він біля ніг
сутність цього кота не пояснити
дженіфер джентіл чарівнице
ти ліворуч він праворуч
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1829. На малюнки у «Невському Альманасі»¹
Ось, перешедши міст Кокушкін², уперши дупу в парапет, з мосьє Онєгіним сам Пушкін стоїть, дивіться, тет-а-тет. Не удостоюючи зглядом твердиню влади, цей гордій вмостився до фортеці³ задом... Не плюй в криницю, милий мій. | ![]() |
Пупок просвічує зухвало, назовні цицька – втішна мить! Тетяна папірець зібгала, бо в неї черево болить. Вона прокинулась на зірку, – відради не було вві снах, – й мерщій подерла на підтирку, звичайно, «Невський Альманах». | ![]() |
(2025)
1 Щорічник «Невский Альманах» у номері на 1829 рік помістив невдалі ілюстрації до "Євгенія Онєгіна", намальовані художником О.В.Нотбеком.
2 Мається на увазі Кокушкін міст через Катерининський (зараз – Грибоєдова) канал у Санкт-Петербурзі.
3 Мається на увазі Петропавлівська фортеця у Санкт-Петербурзі.
*** ОРИГІНАЛ ***
1.
Вот, перешед чрез мост Кокушкин,
Опёршись жопой о гранит,
Сам Александр Сергеич Пушкин
С мосье Онегиным стоит.
Не удостоивая взглядом
Твердыню власти роковой,
Он к крепости стал гордо задом...
Не плюй в колодец, милый мой.
2.
Пупок чернеет сквозь рубашку,
Наружу титька – милый вид!
Татьяна мнёт в руке бумажку,
Зане живот у ней болит:
Она за тем поутру встала
При бледных месяца лучах
И на подтирку изорвала,
Конечно, «Невский Альманах».
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)


