Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Поеми
Хто ми?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хто ми?
У широкому степу
Бовваніє могила
Гуде лінія ЛЕПу
Над нею щосили.
І шепоче трава
Під вітрами
Мов забутих слова
Про здобуті міста
і відчинені брами.
Вічним сном воїн спить
Понад степом в кургані
Славетне життя наче мить
Промайнуло за обрій в тумані.
Хто ми є? І якого ми роду?
Що живем сьогоденням - не шануєм минуле
Наші предки великі народи
Та про них уже ми забули.
Ми скіфи - сколоти
Які мандрували степами.
Скіфськеє царство було звитяги оплотом
І межею поміж світами.
За гіміррами* вслід скіфи йшли
На Близького Сходу простори
І азійськії царства довгий час не могли
Подолати скіфськеє горе.
Асірійські й лідійські царі
Відкупались від воїв Ішкузи*
Та не змігши здолати на прі
Підло вбили вождів їхні друзі.
То мідійський володар Кіаксар
Напоїв доп'яна на бенкеті
І упав від ножа скіфський цар
Відтак Мідія стала на злеті*.
Повернулись з далеких країв
В рідний степ дикі скіфи
Та нащадки їхніх рабів
Налетіли на них наче грифи.
Довго бились в степу до снаги
Молодії та старії люди
Не уздріли доки: - вороги
То плоди їх жінок перелюбу.
Поховавши мечі, взяли батоги
Для раба - найстрашніша покара
І побігли тоді від снаги
Рабські діти неначе отара*.
Наші предки то скіфи були
З розкритими мов волошки очима
Що скакали на конях у степ поміж ковили
З колчанами стріл за плечима.
Збрехав москаль*: не азіати вони
Хоч із Азії вертались додому
Відійшли у минуле, ніби у сни
В час сарматського того погрому.
Ми - сармати, що звались роксолани
Славні вої цариці Амаги*,
Що в степу залишили кургани
Свідки давнього вічного змагу.
І сиділи верхи в сідлі
Разом з коханими воїни - діви
Амазонки зродились на нашій землі
Тут топтали нежатії ниви.
Принести ворога голову
То було найбільше придане.
Золотилось з Британії олово
На одежі воячок коханих.
Те що мають у жилах сарматськую кров
Не соромляться того поляки*
Ну а ми - аби не сказали "фашисти" ізнов
Стоїмо й мовчимо з переляку.
Ми - анти. Діти Славути.
Що ходили походами на Візантію
У тих походах вдалось їм славу здобути
Колонізувати хребти Іллірії.
Антський союз то є перша держава
Слов'янських племен що жили на сході.
Віча Трояна і культ Триглава* -
Спомин по давній антській свободі.
Орали степ. Торгували з Царградом.
З плем'ям Ойюм* воювали. Лаштували союзи.
Та ось ізнову прийшли номади*
І відійшли у ліси анти по аварській напрузі.
Ми - гуни. Слов'янськеє плем'я
Під прапором тюркського хана Атілли*
В союзі із тюрками в давнеє врем'я
Ми були для Риму грізная сила.
Атіллу - Гатила "біч Божий" прозвали
Дрижали під військом його Аппеніни.
Греки три слова гунські назвали
Котрі в Україні говорять і нині.
Квас, мед і страва.
Хоч і розпалась
Гунська держава
Та слава лишилась
Перейшла у романи
Про "Меч Арея"*
Хоч Маланчук* і назвав
Те обманом...
Ми - слов'яни, що славили Бога
І розселились від Волги до Лаби
Співали молитви до Рода й Сварога
Ну а чужинці казали, мовляв, раби ми. Саклаби.
Будували гради над річками
Ходили шляхом з Варягів у Греки.
Віск продавали. Ставав він свічками.
Обирали князів. Збирали віча.
Ходили на Царгород у походи.
У війнах і мирі минали сторіччя
Було у той час то законом природи.
Ми - русичі, що призвали князями варягів
Збудували Русь - велику державу.
Славетний град Київ між ляхів і фрягів*
Мав тоді величную славу.
Знамена Олега, Ігоря і Святослава
Знали на півдні і також на сході.
Впала Хозарськая тоді держава
Підкорились Русі племена чуді і воді.
Охрестив Володимир
І визнала Русь Ісуса за Бога.
Храми постали. Пішов до них мир.
Нова віра лаштувала дорогу
Оженив Ярослав своїх дітей
З королівськими домами Європи
Русь засіяла поміж людей
Так було до татарської тої потопи.
Ми - половці, що прийшли до Дніпра
Крізь пустелі незнаного Сходу
Перед собою гнали як була пора
Печенігів, берендеїв та інші народи.
Дешті-Кіпчак - Половецькеє Поле
Звалась імперія наша.
Йшла орда за кущами перекотиполя
Туди де трава була краща.
Зі слов'янською Руссю ми
Спершу були ворогами
Одначе від літа до літа. Від зими до зими
Ми здружилися таборами й градами.
Спільний люд над Дніпром степ обжив
Бродниками* народ той прозвали
Від весняної повіді до осінніх злив
Вони рибу ловили. На звірину полювали.
Залишились могили в степу
І на них кам'янії баби.
Про життя і з монголами боротьбу
Оповідають греки й араби...
У широкому степу
Бовваніє могила
Гуде лінія ЛЕПу
Над нею щосили
І шепоче трава
Під вітрами
Мов забутих слова
Про здобуті міста
і відчинені брами.
Ну а далі - бринить, ген, село
Під черепицею біліють хати
І постало вкраїнськеє тло
Де були раніш козацькі чати.
Там у тому степовому селі
Живуть й набираються сили
Старі й молоді, великі й малі
Нащадки воїна, що спить у могилі.
16 жовтня 2025 року.
Задум весни 2008 року.
* Гімірри - кіммерійці яких скіфи витіснили в Малу Азію.
* Ішкуза - назва скіфів у народів Близького Сходу.
* Цар Мідії Кіаксар запросив скіфських вождів на бенкет, де всі вони були перебиті. Так закінчилась скіфська навала на Близькому Сході.
* Битва старих із молодими - нащадками їхніх дружин від рабів - одна з легенд записаних Геродотом.
* Тут відсил до вірша Олександра Блока "Скіфи" - " Да! Скифы мы . Да азиаты, с раскосыми и жадными глазами..." Натомість автор говорить, що скіфи Причорномор'я були європеоїдами.
* Амага - сарматська цариця, що вбила скіфського царя, а його сина змусила підписати угоду вічного миру з сарматами.
* Амазонки - прототипом жіночого народу вочевидь були сарматські дівчата - воїни.
* Сарматська теорія походження польської шляхти. Натомість українці як постгеноцидне суспільство бояться сказати хто вони й звідки з'явились.
* Троян і Триглав - слов'янські боги.
* Ойюм (Яйце) - назва держави племені готів в Середньому Придніпров'ї.
* Номади - кочовики. В даному випадку авари.
* Гунський союз хана Атілли був об'єднанням понад семидесяти племен - тюрків, фіно-угрів і слов'ян скріплених в єдиний ударний кулак під прапором гунського правителя.
* "Меч Арея" - роман Івана Білика.
* Маланчук Валентин - секретар з ідеології ЦК КПУ. Прославився репресіями проти інтелігенції. Зокрема Івана Білика за "Меч Арея" було звільнено з роботи і позбавлено можливості друкуватись.
* Фряги - давня назва німців.
* Бродники - змішане слов'яно - тюркське населення Середнього і Нижнього Придніпров'я, Приазов'я, Дону.
Бовваніє могила
Гуде лінія ЛЕПу
Над нею щосили.
І шепоче трава
Під вітрами
Мов забутих слова
Про здобуті міста
і відчинені брами.
Вічним сном воїн спить
Понад степом в кургані
Славетне життя наче мить
Промайнуло за обрій в тумані.
Хто ми є? І якого ми роду?
Що живем сьогоденням - не шануєм минуле
Наші предки великі народи
Та про них уже ми забули.
Ми скіфи - сколоти
Які мандрували степами.
Скіфськеє царство було звитяги оплотом
І межею поміж світами.
За гіміррами* вслід скіфи йшли
На Близького Сходу простори
І азійськії царства довгий час не могли
Подолати скіфськеє горе.
Асірійські й лідійські царі
Відкупались від воїв Ішкузи*
Та не змігши здолати на прі
Підло вбили вождів їхні друзі.
То мідійський володар Кіаксар
Напоїв доп'яна на бенкеті
І упав від ножа скіфський цар
Відтак Мідія стала на злеті*.
Повернулись з далеких країв
В рідний степ дикі скіфи
Та нащадки їхніх рабів
Налетіли на них наче грифи.
Довго бились в степу до снаги
Молодії та старії люди
Не уздріли доки: - вороги
То плоди їх жінок перелюбу.
Поховавши мечі, взяли батоги
Для раба - найстрашніша покара
І побігли тоді від снаги
Рабські діти неначе отара*.
Наші предки то скіфи були
З розкритими мов волошки очима
Що скакали на конях у степ поміж ковили
З колчанами стріл за плечима.
Збрехав москаль*: не азіати вони
Хоч із Азії вертались додому
Відійшли у минуле, ніби у сни
В час сарматського того погрому.
Ми - сармати, що звались роксолани
Славні вої цариці Амаги*,
Що в степу залишили кургани
Свідки давнього вічного змагу.
І сиділи верхи в сідлі
Разом з коханими воїни - діви
Амазонки зродились на нашій землі
Тут топтали нежатії ниви.
Принести ворога голову
То було найбільше придане.
Золотилось з Британії олово
На одежі воячок коханих.
Те що мають у жилах сарматськую кров
Не соромляться того поляки*
Ну а ми - аби не сказали "фашисти" ізнов
Стоїмо й мовчимо з переляку.
Ми - анти. Діти Славути.
Що ходили походами на Візантію
У тих походах вдалось їм славу здобути
Колонізувати хребти Іллірії.
Антський союз то є перша держава
Слов'янських племен що жили на сході.
Віча Трояна і культ Триглава* -
Спомин по давній антській свободі.
Орали степ. Торгували з Царградом.
З плем'ям Ойюм* воювали. Лаштували союзи.
Та ось ізнову прийшли номади*
І відійшли у ліси анти по аварській напрузі.
Ми - гуни. Слов'янськеє плем'я
Під прапором тюркського хана Атілли*
В союзі із тюрками в давнеє врем'я
Ми були для Риму грізная сила.
Атіллу - Гатила "біч Божий" прозвали
Дрижали під військом його Аппеніни.
Греки три слова гунські назвали
Котрі в Україні говорять і нині.
Квас, мед і страва.
Хоч і розпалась
Гунська держава
Та слава лишилась
Перейшла у романи
Про "Меч Арея"*
Хоч Маланчук* і назвав
Те обманом...
Ми - слов'яни, що славили Бога
І розселились від Волги до Лаби
Співали молитви до Рода й Сварога
Ну а чужинці казали, мовляв, раби ми. Саклаби.
Будували гради над річками
Ходили шляхом з Варягів у Греки.
Віск продавали. Ставав він свічками.
Обирали князів. Збирали віча.
Ходили на Царгород у походи.
У війнах і мирі минали сторіччя
Було у той час то законом природи.
Ми - русичі, що призвали князями варягів
Збудували Русь - велику державу.
Славетний град Київ між ляхів і фрягів*
Мав тоді величную славу.
Знамена Олега, Ігоря і Святослава
Знали на півдні і також на сході.
Впала Хозарськая тоді держава
Підкорились Русі племена чуді і воді.
Охрестив Володимир
І визнала Русь Ісуса за Бога.
Храми постали. Пішов до них мир.
Нова віра лаштувала дорогу
Оженив Ярослав своїх дітей
З королівськими домами Європи
Русь засіяла поміж людей
Так було до татарської тої потопи.
Ми - половці, що прийшли до Дніпра
Крізь пустелі незнаного Сходу
Перед собою гнали як була пора
Печенігів, берендеїв та інші народи.
Дешті-Кіпчак - Половецькеє Поле
Звалась імперія наша.
Йшла орда за кущами перекотиполя
Туди де трава була краща.
Зі слов'янською Руссю ми
Спершу були ворогами
Одначе від літа до літа. Від зими до зими
Ми здружилися таборами й градами.
Спільний люд над Дніпром степ обжив
Бродниками* народ той прозвали
Від весняної повіді до осінніх злив
Вони рибу ловили. На звірину полювали.
Залишились могили в степу
І на них кам'янії баби.
Про життя і з монголами боротьбу
Оповідають греки й араби...
У широкому степу
Бовваніє могила
Гуде лінія ЛЕПу
Над нею щосили
І шепоче трава
Під вітрами
Мов забутих слова
Про здобуті міста
і відчинені брами.
Ну а далі - бринить, ген, село
Під черепицею біліють хати
І постало вкраїнськеє тло
Де були раніш козацькі чати.
Там у тому степовому селі
Живуть й набираються сили
Старі й молоді, великі й малі
Нащадки воїна, що спить у могилі.
16 жовтня 2025 року.
Задум весни 2008 року.
* Гімірри - кіммерійці яких скіфи витіснили в Малу Азію.
* Ішкуза - назва скіфів у народів Близького Сходу.
* Цар Мідії Кіаксар запросив скіфських вождів на бенкет, де всі вони були перебиті. Так закінчилась скіфська навала на Близькому Сході.
* Битва старих із молодими - нащадками їхніх дружин від рабів - одна з легенд записаних Геродотом.
* Тут відсил до вірша Олександра Блока "Скіфи" - " Да! Скифы мы . Да азиаты, с раскосыми и жадными глазами..." Натомість автор говорить, що скіфи Причорномор'я були європеоїдами.
* Амага - сарматська цариця, що вбила скіфського царя, а його сина змусила підписати угоду вічного миру з сарматами.
* Амазонки - прототипом жіночого народу вочевидь були сарматські дівчата - воїни.
* Сарматська теорія походження польської шляхти. Натомість українці як постгеноцидне суспільство бояться сказати хто вони й звідки з'явились.
* Троян і Триглав - слов'янські боги.
* Ойюм (Яйце) - назва держави племені готів в Середньому Придніпров'ї.
* Номади - кочовики. В даному випадку авари.
* Гунський союз хана Атілли був об'єднанням понад семидесяти племен - тюрків, фіно-угрів і слов'ян скріплених в єдиний ударний кулак під прапором гунського правителя.
* "Меч Арея" - роман Івана Білика.
* Маланчук Валентин - секретар з ідеології ЦК КПУ. Прославився репресіями проти інтелігенції. Зокрема Івана Білика за "Меч Арея" було звільнено з роботи і позбавлено можливості друкуватись.
* Фряги - давня назва німців.
* Бродники - змішане слов'яно - тюркське населення Середнього і Нижнього Придніпров'я, Приазов'я, Дону.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
