ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.12 07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.

Ірина Вовк
2026.11.12 06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»

(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)



Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармо

Софія Кримовська
2026.11.11 21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє

Ігор Терен
2026.11.11 13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.

Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу

Марія Дем'янюк
2026.11.11 10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.

Господи,

Юрій Гундарів
2026.11.11 10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи

Тетяна Левицька
2026.11.11 09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.

— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,

хома дідим
2026.11.11 08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково

Віктор Кучерук
2026.11.11 06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,

Артур Курдіновський
2026.11.10 23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.

Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син

М Менянин
2026.11.10 23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.

На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –

Кока Черкаський
2026.11.10 21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря. Пацієнт - чоловік років 45-50. Підозра на рак легень. - Палите? - Палю. - Як довго? - З 4го класу. Може з 5го. - З якого конкретно року? - Я не помню. - В школу ви в якому році пішли? - (кашляє) Точно не п

Ігор Шоха
2026.11.10 21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.

Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,

Тетяна Левицька
2026.11.10 20:26
Не знадобиться відпускати
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.

Борис Костиря
2026.11.10 20:17
Перед тим, як назавжди покинуть
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.

Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,

Світлана Пирогова
2026.11.10 18:52
Довірлива..Всю обняла б планету.
А він - ласкавий, зичливість в очах.
Заполонив і взяв в чіпкі тенета.
Хотілось щастям бути у руках.

Але ж оманливість не вічна, звісно.
І віддалився він, як не було.
Крихке кохання не палило свічі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Василь Кузів
2026.06.11

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Пекун Олексій (1983) / Поеми

 Хто ми?
У широкому степу
Бовваніє могила
Гуде лінія ЛЕПу
Над нею щосили.
І шепоче трава
Під вітрами
Мов забутих слова
Про здобуті міста
і відчинені брами.

Вічним сном воїн спить
Понад степом в кургані
Славетне життя наче мить
Промайнуло за обрій в тумані.
Хто ми є? І якого ми роду?
Що живем сьогоденням - не шануєм минуле
Наші предки великі народи
Та про них уже ми забули.

Ми скіфи - сколоти
Які мандрували степами.
Скіфськеє царство було звитяги оплотом
І межею поміж світами.
За гіміррами* вслід скіфи йшли
На Близького Сходу простори
І азійськії царства довгий час не могли
Подолати скіфськеє горе.
Асірійські й лідійські царі
Відкупались від воїв Ішкузи*
Та не змігши здолати на прі
Підло вбили вождів їхні друзі.
То мідійський володар Кіаксар
Напоїв доп'яна на бенкеті
І упав від ножа скіфський цар
Відтак Мідія стала на злеті*.
Повернулись з далеких країв
В рідний степ дикі скіфи
Та нащадки їхніх рабів
Налетіли на них наче грифи.
Довго бились в степу до снаги
Молодії та старії люди
Не уздріли доки: - вороги
То плоди їх жінок перелюбу.
Поховавши мечі, взяли батоги
Для раба - найстрашніша покара
І побігли тоді від снаги
Рабські діти неначе отара*.
Наші предки то скіфи були
З розкритими мов волошки очима
Що скакали на конях у степ поміж ковили
З колчанами стріл за плечима.
Збрехав москаль*: не азіати вони
Хоч із Азії вертались додому
Відійшли у минуле, ніби у сни
В час сарматського того погрому.

Ми - сармати, що звались роксолани
Славні вої цариці Амаги*,
Що в степу залишили кургани
Свідки давнього вічного змагу.
І сиділи верхи в сідлі
Разом з коханими воїни - діви
Амазонки зродились на нашій землі
Тут топтали нежатії ниви.
Принести ворога голову
То було найбільше придане.
Золотилось з Британії олово
На одежі воячок коханих.
Те що мають у жилах сарматськую кров
Не соромляться того поляки*
Ну а ми - аби не сказали "фашисти" ізнов
Стоїмо й мовчимо з переляку.

Ми - анти. Діти Славути.
Що ходили походами на Візантію
У тих походах вдалось їм славу здобути
Колонізувати хребти Іллірії.
Антський союз то є перша держава
Слов'янських племен що жили на сході.
Віча Трояна і культ Триглава* -
Спомин по давній антській свободі.
Орали степ. Торгували з Царградом.
З плем'ям Ойюм* воювали. Лаштували союзи.
Та ось ізнову прийшли номади*
І відійшли у ліси анти по аварській напрузі.

Ми - гуни. Слов'янськеє плем'я
Під прапором тюркського хана Атілли*
В союзі із тюрками в давнеє врем'я
Ми були для Риму грізная сила.
Атіллу - Гатила "біч Божий" прозвали
Дрижали під військом його Аппеніни.
Греки три слова гунські назвали
Котрі в Україні говорять і нині.
Квас, мед і страва.
Хоч і розпалась
Гунська держава
Та слава лишилась
Перейшла у романи
Про "Меч Арея"*
Хоч Маланчук* і назвав
Те обманом...

Ми - слов'яни, що славили Бога
І розселились від Волги до Лаби
Співали молитви до Рода й Сварога
Ну а чужинці казали, мовляв, раби ми. Саклаби.
Будували гради над річками
Ходили шляхом з Варягів у Греки.
Віск продавали. Ставав він свічками.
Обирали князів. Збирали віча.
Ходили на Царгород у походи.
У війнах і мирі минали сторіччя
Було у той час то законом природи.

Ми - русичі, що призвали князями варягів
Збудували Русь - велику державу.
Славетний град Київ між ляхів і фрягів*
Мав тоді величную славу.
Знамена Олега, Ігоря і Святослава
Знали на півдні і також на сході.
Впала Хозарськая тоді держава
Підкорились Русі племена чуді і воді.
Охрестив Володимир
І визнала Русь Ісуса за Бога.
Храми постали. Пішов до них мир.
Нова віра лаштувала дорогу
Оженив Ярослав своїх дітей
З королівськими домами Європи
Русь засіяла поміж людей
Так було до татарської тої потопи.

Ми - половці, що прийшли до Дніпра
Крізь пустелі незнаного Сходу
Перед собою гнали як була пора
Печенігів, берендеїв та інші народи.
Дешті-Кіпчак - Половецькеє Поле
Звалась імперія наша.
Йшла орда за кущами перекотиполя
Туди де трава була краща.
Зі слов'янською Руссю ми
Спершу були ворогами
Одначе від літа до літа. Від зими до зими
Ми здружилися таборами й градами.
Спільний люд над Дніпром степ обжив
Бродниками* народ той прозвали
Від весняної повіді до осінніх злив
Вони рибу ловили. На звірину полювали.
Залишились могили в степу
І на них кам'янії баби.
Про життя і з монголами боротьбу
Оповідають греки й араби...

У широкому степу
Бовваніє могила
Гуде лінія ЛЕПу
Над нею щосили
І шепоче трава
Під вітрами
Мов забутих слова
Про здобуті міста
і відчинені брами.

Ну а далі - бринить, ген, село
Під черепицею біліють хати
І постало вкраїнськеє тло
Де були раніш козацькі чати.
Там у тому степовому селі
Живуть й набираються сили
Старі й молоді, великі й малі
Нащадки воїна, що спить у могилі.

16 жовтня 2025 року.
Задум весни 2008 року.

* Гімірри - кіммерійці яких скіфи витіснили в Малу Азію.
* Ішкуза - назва скіфів у народів Близького Сходу.
* Цар Мідії Кіаксар запросив скіфських вождів на бенкет, де всі вони були перебиті. Так закінчилась скіфська навала на Близькому Сході.
* Битва старих із молодими - нащадками їхніх дружин від рабів - одна з легенд записаних Геродотом.
* Тут відсил до вірша Олександра Блока "Скіфи" - " Да! Скифы мы . Да азиаты, с раскосыми и жадными глазами..." Натомість автор говорить, що скіфи Причорномор'я були європеоїдами.

* Амага - сарматська цариця, що вбила скіфського царя, а його сина змусила підписати угоду вічного миру з сарматами.

* Амазонки - прототипом жіночого народу вочевидь були сарматські дівчата - воїни.

* Сарматська теорія походження польської шляхти. Натомість українці як постгеноцидне суспільство бояться сказати хто вони й звідки з'явились.

* Троян і Триглав - слов'янські боги.

* Ойюм (Яйце) - назва держави племені готів в Середньому Придніпров'ї.

* Номади - кочовики. В даному випадку авари.


* Гунський союз хана Атілли був об'єднанням понад семидесяти племен - тюрків, фіно-угрів і слов'ян скріплених в єдиний ударний кулак під прапором гунського правителя.

* "Меч Арея" - роман Івана Білика.
* Маланчук Валентин - секретар з ідеології ЦК КПУ. Прославився репресіями проти інтелігенції. Зокрема Івана Білика за "Меч Арея" було звільнено з роботи і позбавлено можливості друкуватись.

* Фряги - давня назва німців.

* Бродники - змішане слов'яно - тюркське населення Середнього і Нижнього Придніпров'я, Приазов'я, Дону.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2025-10-17 11:06:50
Переглядів сторінки твору 522
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2026.11.12 08:07
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Пекун Олексій (Л.П./Л.П.) [ 2025-10-17 12:36:09 ]
Автору не до вподоби той образ який донедавна ліпили з українців - вічно підтоптаних мужиків-гречкосіїв які ніколи ні на кого не нападали і з яких збиткувалися всі зайди. Якщо українці хочуть зберегти себе як нація вони мають скинути з себе образ "нації тєрпіл".