Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.25
12:27
І п’є весна солодкий сік берези,
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
2026.03.25
12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
2026.03.25
03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
2026.03.24
20:26
Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Пекун Олексій (1983) /
Поеми
Хто ми?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хто ми?
У широкому степу
Бовваніє могила
Гуде лінія ЛЕПу
Над нею щосили.
І шепоче трава
Під вітрами
Мов забутих слова
Про здобуті міста
і відчинені брами.
Вічним сном воїн спить
Понад степом в кургані
Славетне життя наче мить
Промайнуло за обрій в тумані.
Хто ми є? І якого ми роду?
Що живем сьогоденням - не шануєм минуле
Наші предки великі народи
Та про них уже ми забули.
Ми скіфи - сколоти
Які мандрували степами.
Скіфськеє царство було звитяги оплотом
І межею поміж світами.
За гіміррами* вслід скіфи йшли
На Близького Сходу простори
І азійськії царства довгий час не могли
Подолати скіфськеє горе.
Асірійські й лідійські царі
Відкупались від воїв Ішкузи*
Та не змігши здолати на прі
Підло вбили вождів їхні друзі.
То мідійський володар Кіаксар
Напоїв доп'яна на бенкеті
І упав від ножа скіфський цар
Відтак Мідія стала на злеті*.
Повернулись з далеких країв
В рідний степ дикі скіфи
Та нащадки їхніх рабів
Налетіли на них наче грифи.
Довго бились в степу до снаги
Молодії та старії люди
Не уздріли доки: - вороги
То плоди їх жінок перелюбу.
Поховавши мечі, взяли батоги
Для раба - найстрашніша покара
І побігли тоді від снаги
Рабські діти неначе отара*.
Наші предки то скіфи були
З розкритими мов волошки очима
Що скакали на конях у степ поміж ковили
З колчанами стріл за плечима.
Збрехав москаль*: не азіати вони
Хоч із Азії вертались додому
Відійшли у минуле, ніби у сни
В час сарматського того погрому.
Ми - сармати, що звались роксолани
Славні вої цариці Амаги*,
Що в степу залишили кургани
Свідки давнього вічного змагу.
І сиділи верхи в сідлі
Разом з коханими воїни - діви
Амазонки зродились на нашій землі
Тут топтали нежатії ниви.
Принести ворога голову
То було найбільше придане.
Золотилось з Британії олово
На одежі воячок коханих.
Те що мають у жилах сарматськую кров
Не соромляться того поляки*
Ну а ми - аби не сказали "фашисти" ізнов
Стоїмо й мовчимо з переляку.
Ми - анти. Діти Славути.
Що ходили походами на Візантію
У тих походах вдалось їм славу здобути
Колонізувати хребти Іллірії.
Антський союз то є перша держава
Слов'янських племен що жили на сході.
Віча Трояна і культ Триглава* -
Спомин по давній антській свободі.
Орали степ. Торгували з Царградом.
З плем'ям Ойюм* воювали. Лаштували союзи.
Та ось ізнову прийшли номади*
І відійшли у ліси анти по аварській напрузі.
Ми - гуни. Слов'янськеє плем'я
Під прапором тюркського хана Атілли*
В союзі із тюрками в давнеє врем'я
Ми були для Риму грізная сила.
Атіллу - Гатила "біч Божий" прозвали
Дрижали під військом його Аппеніни.
Греки три слова гунські назвали
Котрі в Україні говорять і нині.
Квас, мед і страва.
Хоч і розпалась
Гунська держава
Та слава лишилась
Перейшла у романи
Про "Меч Арея"*
Хоч Маланчук* і назвав
Те обманом...
Ми - слов'яни, що славили Бога
І розселились від Волги до Лаби
Співали молитви до Рода й Сварога
Ну а чужинці казали, мовляв, раби ми. Саклаби.
Будували гради над річками
Ходили шляхом з Варягів у Греки.
Віск продавали. Ставав він свічками.
Обирали князів. Збирали віча.
Ходили на Царгород у походи.
У війнах і мирі минали сторіччя
Було у той час то законом природи.
Ми - русичі, що призвали князями варягів
Збудували Русь - велику державу.
Славетний град Київ між ляхів і фрягів*
Мав тоді величную славу.
Знамена Олега, Ігоря і Святослава
Знали на півдні і також на сході.
Впала Хозарськая тоді держава
Підкорились Русі племена чуді і воді.
Охрестив Володимир
І визнала Русь Ісуса за Бога.
Храми постали. Пішов до них мир.
Нова віра лаштувала дорогу
Оженив Ярослав своїх дітей
З королівськими домами Європи
Русь засіяла поміж людей
Так було до татарської тої потопи.
Ми - половці, що прийшли до Дніпра
Крізь пустелі незнаного Сходу
Перед собою гнали як була пора
Печенігів, берендеїв та інші народи.
Дешті-Кіпчак - Половецькеє Поле
Звалась імперія наша.
Йшла орда за кущами перекотиполя
Туди де трава була краща.
Зі слов'янською Руссю ми
Спершу були ворогами
Одначе від літа до літа. Від зими до зими
Ми здружилися таборами й градами.
Спільний люд над Дніпром степ обжив
Бродниками* народ той прозвали
Від весняної повіді до осінніх злив
Вони рибу ловили. На звірину полювали.
Залишились могили в степу
І на них кам'янії баби.
Про життя і з монголами боротьбу
Оповідають греки й араби...
У широкому степу
Бовваніє могила
Гуде лінія ЛЕПу
Над нею щосили
І шепоче трава
Під вітрами
Мов забутих слова
Про здобуті міста
і відчинені брами.
Ну а далі - бринить, ген, село
Під черепицею біліють хати
І постало вкраїнськеє тло
Де були раніш козацькі чати.
Там у тому степовому селі
Живуть й набираються сили
Старі й молоді, великі й малі
Нащадки воїна, що спить у могилі.
16 жовтня 2025 року.
Задум весни 2008 року.
* Гімірри - кіммерійці яких скіфи витіснили в Малу Азію.
* Ішкуза - назва скіфів у народів Близького Сходу.
* Цар Мідії Кіаксар запросив скіфських вождів на бенкет, де всі вони були перебиті. Так закінчилась скіфська навала на Близькому Сході.
* Битва старих із молодими - нащадками їхніх дружин від рабів - одна з легенд записаних Геродотом.
* Тут відсил до вірша Олександра Блока "Скіфи" - " Да! Скифы мы . Да азиаты, с раскосыми и жадными глазами..." Натомість автор говорить, що скіфи Причорномор'я були європеоїдами.
* Амага - сарматська цариця, що вбила скіфського царя, а його сина змусила підписати угоду вічного миру з сарматами.
* Амазонки - прототипом жіночого народу вочевидь були сарматські дівчата - воїни.
* Сарматська теорія походження польської шляхти. Натомість українці як постгеноцидне суспільство бояться сказати хто вони й звідки з'явились.
* Троян і Триглав - слов'янські боги.
* Ойюм (Яйце) - назва держави племені готів в Середньому Придніпров'ї.
* Номади - кочовики. В даному випадку авари.
* Гунський союз хана Атілли був об'єднанням понад семидесяти племен - тюрків, фіно-угрів і слов'ян скріплених в єдиний ударний кулак під прапором гунського правителя.
* "Меч Арея" - роман Івана Білика.
* Маланчук Валентин - секретар з ідеології ЦК КПУ. Прославився репресіями проти інтелігенції. Зокрема Івана Білика за "Меч Арея" було звільнено з роботи і позбавлено можливості друкуватись.
* Фряги - давня назва німців.
* Бродники - змішане слов'яно - тюркське населення Середнього і Нижнього Придніпров'я, Приазов'я, Дону.
Бовваніє могила
Гуде лінія ЛЕПу
Над нею щосили.
І шепоче трава
Під вітрами
Мов забутих слова
Про здобуті міста
і відчинені брами.
Вічним сном воїн спить
Понад степом в кургані
Славетне життя наче мить
Промайнуло за обрій в тумані.
Хто ми є? І якого ми роду?
Що живем сьогоденням - не шануєм минуле
Наші предки великі народи
Та про них уже ми забули.
Ми скіфи - сколоти
Які мандрували степами.
Скіфськеє царство було звитяги оплотом
І межею поміж світами.
За гіміррами* вслід скіфи йшли
На Близького Сходу простори
І азійськії царства довгий час не могли
Подолати скіфськеє горе.
Асірійські й лідійські царі
Відкупались від воїв Ішкузи*
Та не змігши здолати на прі
Підло вбили вождів їхні друзі.
То мідійський володар Кіаксар
Напоїв доп'яна на бенкеті
І упав від ножа скіфський цар
Відтак Мідія стала на злеті*.
Повернулись з далеких країв
В рідний степ дикі скіфи
Та нащадки їхніх рабів
Налетіли на них наче грифи.
Довго бились в степу до снаги
Молодії та старії люди
Не уздріли доки: - вороги
То плоди їх жінок перелюбу.
Поховавши мечі, взяли батоги
Для раба - найстрашніша покара
І побігли тоді від снаги
Рабські діти неначе отара*.
Наші предки то скіфи були
З розкритими мов волошки очима
Що скакали на конях у степ поміж ковили
З колчанами стріл за плечима.
Збрехав москаль*: не азіати вони
Хоч із Азії вертались додому
Відійшли у минуле, ніби у сни
В час сарматського того погрому.
Ми - сармати, що звались роксолани
Славні вої цариці Амаги*,
Що в степу залишили кургани
Свідки давнього вічного змагу.
І сиділи верхи в сідлі
Разом з коханими воїни - діви
Амазонки зродились на нашій землі
Тут топтали нежатії ниви.
Принести ворога голову
То було найбільше придане.
Золотилось з Британії олово
На одежі воячок коханих.
Те що мають у жилах сарматськую кров
Не соромляться того поляки*
Ну а ми - аби не сказали "фашисти" ізнов
Стоїмо й мовчимо з переляку.
Ми - анти. Діти Славути.
Що ходили походами на Візантію
У тих походах вдалось їм славу здобути
Колонізувати хребти Іллірії.
Антський союз то є перша держава
Слов'янських племен що жили на сході.
Віча Трояна і культ Триглава* -
Спомин по давній антській свободі.
Орали степ. Торгували з Царградом.
З плем'ям Ойюм* воювали. Лаштували союзи.
Та ось ізнову прийшли номади*
І відійшли у ліси анти по аварській напрузі.
Ми - гуни. Слов'янськеє плем'я
Під прапором тюркського хана Атілли*
В союзі із тюрками в давнеє врем'я
Ми були для Риму грізная сила.
Атіллу - Гатила "біч Божий" прозвали
Дрижали під військом його Аппеніни.
Греки три слова гунські назвали
Котрі в Україні говорять і нині.
Квас, мед і страва.
Хоч і розпалась
Гунська держава
Та слава лишилась
Перейшла у романи
Про "Меч Арея"*
Хоч Маланчук* і назвав
Те обманом...
Ми - слов'яни, що славили Бога
І розселились від Волги до Лаби
Співали молитви до Рода й Сварога
Ну а чужинці казали, мовляв, раби ми. Саклаби.
Будували гради над річками
Ходили шляхом з Варягів у Греки.
Віск продавали. Ставав він свічками.
Обирали князів. Збирали віча.
Ходили на Царгород у походи.
У війнах і мирі минали сторіччя
Було у той час то законом природи.
Ми - русичі, що призвали князями варягів
Збудували Русь - велику державу.
Славетний град Київ між ляхів і фрягів*
Мав тоді величную славу.
Знамена Олега, Ігоря і Святослава
Знали на півдні і також на сході.
Впала Хозарськая тоді держава
Підкорились Русі племена чуді і воді.
Охрестив Володимир
І визнала Русь Ісуса за Бога.
Храми постали. Пішов до них мир.
Нова віра лаштувала дорогу
Оженив Ярослав своїх дітей
З королівськими домами Європи
Русь засіяла поміж людей
Так було до татарської тої потопи.
Ми - половці, що прийшли до Дніпра
Крізь пустелі незнаного Сходу
Перед собою гнали як була пора
Печенігів, берендеїв та інші народи.
Дешті-Кіпчак - Половецькеє Поле
Звалась імперія наша.
Йшла орда за кущами перекотиполя
Туди де трава була краща.
Зі слов'янською Руссю ми
Спершу були ворогами
Одначе від літа до літа. Від зими до зими
Ми здружилися таборами й градами.
Спільний люд над Дніпром степ обжив
Бродниками* народ той прозвали
Від весняної повіді до осінніх злив
Вони рибу ловили. На звірину полювали.
Залишились могили в степу
І на них кам'янії баби.
Про життя і з монголами боротьбу
Оповідають греки й араби...
У широкому степу
Бовваніє могила
Гуде лінія ЛЕПу
Над нею щосили
І шепоче трава
Під вітрами
Мов забутих слова
Про здобуті міста
і відчинені брами.
Ну а далі - бринить, ген, село
Під черепицею біліють хати
І постало вкраїнськеє тло
Де були раніш козацькі чати.
Там у тому степовому селі
Живуть й набираються сили
Старі й молоді, великі й малі
Нащадки воїна, що спить у могилі.
16 жовтня 2025 року.
Задум весни 2008 року.
* Гімірри - кіммерійці яких скіфи витіснили в Малу Азію.
* Ішкуза - назва скіфів у народів Близького Сходу.
* Цар Мідії Кіаксар запросив скіфських вождів на бенкет, де всі вони були перебиті. Так закінчилась скіфська навала на Близькому Сході.
* Битва старих із молодими - нащадками їхніх дружин від рабів - одна з легенд записаних Геродотом.
* Тут відсил до вірша Олександра Блока "Скіфи" - " Да! Скифы мы . Да азиаты, с раскосыми и жадными глазами..." Натомість автор говорить, що скіфи Причорномор'я були європеоїдами.
* Амага - сарматська цариця, що вбила скіфського царя, а його сина змусила підписати угоду вічного миру з сарматами.
* Амазонки - прототипом жіночого народу вочевидь були сарматські дівчата - воїни.
* Сарматська теорія походження польської шляхти. Натомість українці як постгеноцидне суспільство бояться сказати хто вони й звідки з'явились.
* Троян і Триглав - слов'янські боги.
* Ойюм (Яйце) - назва держави племені готів в Середньому Придніпров'ї.
* Номади - кочовики. В даному випадку авари.
* Гунський союз хана Атілли був об'єднанням понад семидесяти племен - тюрків, фіно-угрів і слов'ян скріплених в єдиний ударний кулак під прапором гунського правителя.
* "Меч Арея" - роман Івана Білика.
* Маланчук Валентин - секретар з ідеології ЦК КПУ. Прославився репресіями проти інтелігенції. Зокрема Івана Білика за "Меч Арея" було звільнено з роботи і позбавлено можливості друкуватись.
* Фряги - давня назва німців.
* Бродники - змішане слов'яно - тюркське населення Середнього і Нижнього Придніпров'я, Приазов'я, Дону.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
