Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
2026.09.10
21:12
Десь відходить моє тепле літо,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
2026.09.10
19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
2026.09.10
15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
2026.09.10
12:13
Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
2026.09.10
08:41
«ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ: Коли Океан закрив Небо»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
2026.09.10
08:04
Зарясніли відтінки
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
2026.09.10
06:52
Ніким непереконана
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
2026.09.09
21:29
віршики
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
2026.09.09
19:40
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Гитун /
Вірші
Ворон
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ворон
Я Ворон, я птица и небо мой дом
Летаю я там, где меня мало знают.
И сердце мое обложено льдом –
За птицу меня люди не принимают.
Мне трудно быть добрым, всего лишь снаружи
Ведь душу мою никому не увидеть;
Пусть нечистоплотен и пью воду с лужи,
Но и меня очень просто обидеть.
В народе твердят – приношу я несчастье,
Мое появленье беду предвещает.
Засуха, потопы, другое ненастье
Случиться должно там, где ворон летает.
Я черный как смоль, людям не симпатичен,
Мой голос противен, что лучше молчать.
В общении с кем-то я ограничен
И мне остается страдать и скучать.
Я вольная птица, мой друг одиночество
Смириться пришлось мне с такою судьбою.
Привыкнуть пора, что не будет мне почести,
Но снова из глаз текут слезы рекою.
Никто их не видит – вот горькая правда.
Ведь трудно поверить, что ворон вдруг плачет.
И камень вдогонку мне служит наградой,
Ведь ворон плохой - он всех одурачит.
Где б я не бывал – лишь брань только слышу,
Не брезгуют словом для меня даже дети.
Их радует жизнь, с неба я это вижу,
Они любят друг друга, им солнышко светит.
Но солнце тускнеет, лишь я прилетаю
И вдруг про любовь все как-будто забыли.
Опять одиночество – от него умирают
Всю ласку и нежность во мне погубили.
Горой на меня ложатся проклятья.
Мне больно и тяжко, но я не в обиде
Ведь мы дети Божьи, на свете все братья,
Но сторону темную во мне только видят.
Но стоит лишь ближе узнать, понимаешь:
Я черный по цвету, но я не “нечистый”.
От ворона в крике ты зря убегаешь,
Не бойся его – он ведь “мягкий”, “пушистый”.
Нас Бог создал всех существами живыми.
Кого-то красивым, кого чуть страшнее.
И право всем дал любить, быть любимым,
Масть не важна – ощущенья важнее.
Но видимо я отличаюсь немного
И чувство любви мне узнать не судилось.
Иль просто еще не нашел я дорогу
Где б счастье мое бесконечностью длилось.
Я Ворон. Я птица. Я жить начинаю.
Я жизнь полюбил чувством очень глубоким.
Надежда живет, об одном лишь мечтаю:
Безумно любить и не быть одиноким!
Летаю я там, где меня мало знают.
И сердце мое обложено льдом –
За птицу меня люди не принимают.
Мне трудно быть добрым, всего лишь снаружи
Ведь душу мою никому не увидеть;
Пусть нечистоплотен и пью воду с лужи,
Но и меня очень просто обидеть.
В народе твердят – приношу я несчастье,
Мое появленье беду предвещает.
Засуха, потопы, другое ненастье
Случиться должно там, где ворон летает.
Я черный как смоль, людям не симпатичен,
Мой голос противен, что лучше молчать.
В общении с кем-то я ограничен
И мне остается страдать и скучать.
Я вольная птица, мой друг одиночество
Смириться пришлось мне с такою судьбою.
Привыкнуть пора, что не будет мне почести,
Но снова из глаз текут слезы рекою.
Никто их не видит – вот горькая правда.
Ведь трудно поверить, что ворон вдруг плачет.
И камень вдогонку мне служит наградой,
Ведь ворон плохой - он всех одурачит.
Где б я не бывал – лишь брань только слышу,
Не брезгуют словом для меня даже дети.
Их радует жизнь, с неба я это вижу,
Они любят друг друга, им солнышко светит.
Но солнце тускнеет, лишь я прилетаю
И вдруг про любовь все как-будто забыли.
Опять одиночество – от него умирают
Всю ласку и нежность во мне погубили.
Горой на меня ложатся проклятья.
Мне больно и тяжко, но я не в обиде
Ведь мы дети Божьи, на свете все братья,
Но сторону темную во мне только видят.
Но стоит лишь ближе узнать, понимаешь:
Я черный по цвету, но я не “нечистый”.
От ворона в крике ты зря убегаешь,
Не бойся его – он ведь “мягкий”, “пушистый”.
Нас Бог создал всех существами живыми.
Кого-то красивым, кого чуть страшнее.
И право всем дал любить, быть любимым,
Масть не важна – ощущенья важнее.
Но видимо я отличаюсь немного
И чувство любви мне узнать не судилось.
Иль просто еще не нашел я дорогу
Где б счастье мое бесконечностью длилось.
Я Ворон. Я птица. Я жить начинаю.
Я жизнь полюбил чувством очень глубоким.
Надежда живет, об одном лишь мечтаю:
Безумно любить и не быть одиноким!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
