 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
    2025.10.29
    13:15
    А для мене негода - вона у замащених берцях 
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
    2025.10.29
    11:51
    Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
    2025.10.29
    06:04
    Пообіді в гастрономі 
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
    2025.10.28
    22:03
    Вогненні мечі - це основа закону. 
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    2025.10.28
    16:14
    Безліч творчих людей 
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
    2025.10.28
    12:32
    Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. 
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. 
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці – 
стерві у дві точки: на барахолці
і
    
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Поезія):
 Нові автори (Поезія): 
    2025.10.29
    2025.10.27
    2025.10.20
    2025.10.01
    2025.09.04
    2025.08.31
    2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Сергій Гитун /
    Вірші
  
  
Ворон
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ворон
Я Ворон, я птица и небо мой дом
Летаю я там, где меня мало знают.
И сердце мое обложено льдом –
За птицу меня люди не принимают.
Мне трудно быть добрым, всего лишь снаружи
Ведь душу мою никому не увидеть;
Пусть нечистоплотен и пью воду с лужи,
Но и меня очень просто обидеть.
В народе твердят – приношу я несчастье,
Мое появленье беду предвещает.
Засуха, потопы, другое ненастье
Случиться должно там, где ворон летает.
Я черный как смоль, людям не симпатичен,
Мой голос противен, что лучше молчать.
В общении с кем-то я ограничен
И мне остается страдать и скучать.
Я вольная птица, мой друг одиночество
Смириться пришлось мне с такою судьбою.
Привыкнуть пора, что не будет мне почести,
Но снова из глаз текут слезы рекою.
Никто их не видит – вот горькая правда.
Ведь трудно поверить, что ворон вдруг плачет.
И камень вдогонку мне служит наградой,
Ведь ворон плохой - он всех одурачит.
Где б я не бывал – лишь брань только слышу,
Не брезгуют словом для меня даже дети.
Их радует жизнь, с неба я это вижу,
Они любят друг друга, им солнышко светит.
Но солнце тускнеет, лишь я прилетаю
И вдруг про любовь все как-будто забыли.
Опять одиночество – от него умирают
Всю ласку и нежность во мне погубили.
Горой на меня ложатся проклятья.
Мне больно и тяжко, но я не в обиде
Ведь мы дети Божьи, на свете все братья,
Но сторону темную во мне только видят.
Но стоит лишь ближе узнать, понимаешь:
Я черный по цвету, но я не “нечистый”.
От ворона в крике ты зря убегаешь,
Не бойся его – он ведь “мягкий”, “пушистый”.
Нас Бог создал всех существами живыми.
Кого-то красивым, кого чуть страшнее.
И право всем дал любить, быть любимым,
Масть не важна – ощущенья важнее.
Но видимо я отличаюсь немного
И чувство любви мне узнать не судилось.
Иль просто еще не нашел я дорогу
Где б счастье мое бесконечностью длилось.
Я Ворон. Я птица. Я жить начинаю.
Я жизнь полюбил чувством очень глубоким.
Надежда живет, об одном лишь мечтаю:
Безумно любить и не быть одиноким!
Летаю я там, где меня мало знают.
И сердце мое обложено льдом –
За птицу меня люди не принимают.
Мне трудно быть добрым, всего лишь снаружи
Ведь душу мою никому не увидеть;
Пусть нечистоплотен и пью воду с лужи,
Но и меня очень просто обидеть.
В народе твердят – приношу я несчастье,
Мое появленье беду предвещает.
Засуха, потопы, другое ненастье
Случиться должно там, где ворон летает.
Я черный как смоль, людям не симпатичен,
Мой голос противен, что лучше молчать.
В общении с кем-то я ограничен
И мне остается страдать и скучать.
Я вольная птица, мой друг одиночество
Смириться пришлось мне с такою судьбою.
Привыкнуть пора, что не будет мне почести,
Но снова из глаз текут слезы рекою.
Никто их не видит – вот горькая правда.
Ведь трудно поверить, что ворон вдруг плачет.
И камень вдогонку мне служит наградой,
Ведь ворон плохой - он всех одурачит.
Где б я не бывал – лишь брань только слышу,
Не брезгуют словом для меня даже дети.
Их радует жизнь, с неба я это вижу,
Они любят друг друга, им солнышко светит.
Но солнце тускнеет, лишь я прилетаю
И вдруг про любовь все как-будто забыли.
Опять одиночество – от него умирают
Всю ласку и нежность во мне погубили.
Горой на меня ложатся проклятья.
Мне больно и тяжко, но я не в обиде
Ведь мы дети Божьи, на свете все братья,
Но сторону темную во мне только видят.
Но стоит лишь ближе узнать, понимаешь:
Я черный по цвету, но я не “нечистый”.
От ворона в крике ты зря убегаешь,
Не бойся его – он ведь “мягкий”, “пушистый”.
Нас Бог создал всех существами живыми.
Кого-то красивым, кого чуть страшнее.
И право всем дал любить, быть любимым,
Масть не важна – ощущенья важнее.
Но видимо я отличаюсь немного
И чувство любви мне узнать не судилось.
Иль просто еще не нашел я дорогу
Где б счастье мое бесконечностью длилось.
Я Ворон. Я птица. Я жить начинаю.
Я жизнь полюбил чувством очень глубоким.
Надежда живет, об одном лишь мечтаю:
Безумно любить и не быть одиноким!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 



