Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!

«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Об’ю́шили свій власний дім.

А потім тих, хто ”всім“ ставав,
Зганяли в табори страшніші
Нові потвори – галасніші.
”Ніхто“ в країні панував.

Тих, хто ще трохи розум мав –
У табори! Аби роками
Шляхи вже власними кістками
Мостили для гучних вистав.

Нащадки табірних потвор
Ще плодяться у бриді тої.
Неначе мух у свіжім гної
Дзижчить настирливий їх хор.


Там доньки і сини катів
Та вартових на вежах влади
Країну довели до «ладу»,
Перетворившись на рабів.

І зараз сунуть ці раби
З ущербним мисленням потвори,
Ще й домагаються покори,
Навчити жити нас, аби.

Та спроби марні їх любі́,
Бо залишають їх ідеї,
Як і вампір у мавзолеї,
Лиш тільки сморід по собі.

03.11.2025р.