Не знаю навіть із чого почати. То ж почну, мабуть, із анекдота.

Заходить Василь Іванович у штаб і бачить що Пєтька щось пише.
- Що ти пишеш, Пєтька?
- Пишу оперу про нашу революційну діяльність. Про тебе, Василь Іванович, про Анку.

- А про Фурманова?

- І про Фурманова. Опер сказав про всіх написати.

Отак і я вирішив писати "оперу про революційну діяльність" окремих особистостей із Партії Регіонів які мені влаштували капості.

Історія ця тягнеться давно. Десь так іще з серпня 1997 року коли в мого батька стався конфлікт з однією дамою, після чого його сильно побили мусора. Потім ця особа перейшла від мого батька до мене, але я довгі роки особливо не звертав на це уваги.

Коли в кінці листопада 2004 року почався перший помаранчевий Майдан, учасником якого я був, то моєму батькові зателефонував анонім і зажадав моєї негайної ізоляції тому що на його погляд, я буду скоро буду вбивати жінок. Я ж тоді просто посміявся з цього.

В розпал Помаранчевої революції я побачив ту жінку в університеті як вона виходила з ректорату. Власне, мене й покликали туди аби я її побачив. Як згодом я дізнався вона зажадала від керівництва університету мого відрахування за будь-яким приводом.
Ющенко переміг на переголосуванні другого туру 26 грудня 2004 року то ж я, в атмосфері свята не придав уваги якого нажив собі ворога.

Так я і жив до 2008 року, не звертаючи уваги ні на те що у виш надходили рекомендації "не давати мені диплома під будь-яким приводом", ні на те що вже під час роботи в музеї ця особа писала моєму начальству що я "нацист" і був членом "екстремістської фашистської організації" (це про те що я у 2006 - 2007 роках намагався вкорінитись в Українській Консервативній партії, доки я не почав спостерігати як партія що називала себе націонал-патріотичною в один момент стала проросійською).

В 2008 році нас спробували виселити з нашого будинку і одночасно рейдери захопили автобазу в якій працював мій батько. Через це моя мати захворіла на рак підшлункової залози, але лікарі не підтвердили цей діагноз аж до посмертного розтину.

Отже...

Перший акт марлезонського балету. Троє з Мусороквашино або чому я голосував за Юлію Тимошенко

Я розумів що моя мати вмирає. Попри те що лікарі казали що з таким високим рівнем гемоглобіну раку бути не може виглядала вона так як виглядають люди з термінальною стадією онкології.

Приїхала вона з лікарні де пролежала місяць із великим синцем на півобличчя. Пояснювала це тим що заходячи до маршрутки впала під колесо, але зараз я підозрюю що її побили за мене і вона це приховала.

Вранці 2 лютого 2010 року вона піднялася з ліжка аби зготувати сніданок своєму синові якого вона дуже любила і на якого покладала великі надії. Це був останній раз коли я застав її живою. В кінці робочого дня мені зателефонував батько і сказав що мами більше немає.

Я вийшов з музею і поїхав на вокзал аби сісти на дніпропетровську електричку. Приїхавши додому батько сказав що була швидка і зараз приїде міліція, освідчити смерть, позаяк смерть вдома має бути засвідчена міліцією. Попередньо він сховав обручки, хоч я ще тоді не зрозумів чому. Гай-гай який я був наївний, мало уявляв собі хто є українські міліціонери

Дійсно десь через годину до нас приїхали троє: з них двоє в міліцейській формі. Перше з чого почалося з огляду виписки із лікарні та наших із батьком документів. Оскільки я недавно загубив паспорт то ж у мене у відновленому документі не було прописки.

І отут-то я почув що буду затриманий. Одразу ж я зателефонував своєму директору і сказав що мене затримують на 72 години. На запитання в чому справа, я відповів що причину затримання мені ніхто внятно не пояснив.

Тут старший мєнт взяв у мене телефон і сказав що мене затримують за вбивство дівчинки.

- Якої ще до чорта дівчинки? - спитав я.

- Сьогодні вбили дитину, - відповів старший мєнт. - Сліди привели до вас.

- Ну так я сьогодні був цілий день на роботі. - Краєм свідомості я почав розуміти що хтось застосовує проти нас радянську провокацію. Чи не ті рейдери що іще претендували на наш будинок? - Знаєте, а припишіть ще мені вбивство царської сім'ї. Там же була не одна, а цілих чотири дівчинки!

Поміж тим інший заліз на антресолі шафи.

- В неї було золото?
- Ніякого золота в мами не було, а чи є в вас санкція від прокурора на обшук?

- Зараз ми оформимо санкцію, - заявив другий, витягаючи з антресолей браслетик із якихось камінців - копієшну біжутерію, яку мама знайшла в своєму інституті ще в дев'яності (певно якась студентка загубила чи викинула, бо один камінець там відлетів). - Знаєте що це? Це кістень!

- Який в чорта кістень? Це звичайна біжутерія. Мабуть я буду звертатися до школи міліції в Дніпродзержинську (я там проводив виїзні екскурсії).

Отут то й виявилось, що особисто проти мене вони нічого не мають, але їм сказали посадити мене. І однією з підстав виявилося те... що я на екскурсіях говорив про те що Одеса заснована ще в часи великого князя литовського Вітовта як фортеця Коцюбіїв (говорив я про це й гостям з Росії в яких просто таки жив міф про те що було на півдні України засновано Катериною ІІ).

Втім, саджати вони мене не стали. Мабуть, тому що я сказав що все що було сьогодні дізнаються мої друзі журналісти.

Однак менти забрали браслет, розламавши його в руці як доказ що вони нас "зламали". Десь приблизно через рік ті уламки були мені повернуті.

Ще й забираючи тіло мами вони кинули його на підлогу як сміття, тобто ніяких ношей в них не було.

Я не зрозумів хто це влаштував мені, однак було ясно що це надходходять часи Януковича. Тому коли я пішов на виборчу дільницю виписувати маму був радий що оскільки я був у списках мені таки дозволили проголосувати.

Я довго був "проти всіх", але тоді проголосував за Юлію Тимошенко.

(Далі буде).