Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви́ небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Пройшли часи безсоння муки,
коли, здавалось, зникнув світ,
напомацки шукала руки,
вдарялась каменем об лід
і гризла землю від одчаю,
кусала губи уночі;
в гнітючій темряві печалі
плела мереживо з дощів.
Гарячою сльозою влітку
я обпікала душу вщент!
тепер вернувся напідпитку
укритися моїм плащем.
Подумав, з'явишся і радо
я буду ноги цілувать? —
Отрутою ятрити зради,
плекати скривджені слова!?
Спочатку боляче до дрожі,
здавалося — кінець життю.
А потім світло, милість Божа
і вдячність за любов Творцю.
Щаслива, незалежна, сильна,
тож більш не дорікай мені,
що я без тебе точно згину,
сама залишусь на лижні.
Не знала, що тобі ікнеться
моя заплакана Любов.
Верни ключі від мого серця,
та йди туди, відкі́ль прийшов.
Себе збирала по крупині,
усе, що ти в мені зламав.
Коханням сяють очі сині
у сяйві сонячних загра́в.
Для того, хто мене цінує,
як жінку справжню, осяйну,
бо почуття таки існує
для тих, хто вірить в таїну.
Не воруши ножем минуле
і не ступай на мій поріг.
Пробачила, та не забула,
як швидко тане перший сніг.

12.12.2025р