Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.

Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Поспішав Дід Миколай.

Приспів:
Миколаю-Миколаю,
Ми давним-давно чекаєм!
То ж скоріш-скоріш до нас,
Бо вже рік минув без Вас!
Без Вас!

З року в рік мішок за спину,
Де дарунків на родину,
Як зима розсипле стружку,
Він кладе всім під подушку:

Пів цукерочків торбини,
Апельсини, мандарини,
Та ще різної різноти.
Щось комусь, якійсь щедроти.

Приспів.

Що ся стало у Маринки?
Бо на личку дві сльозинки
Покотилися додолу.
– Не піду, говорить, в школу!

Ранком шусть... нема нічого.
Подаруночка такого,
Що давно уже чекала.
Лиш подушка пустувала.

Приспів.

– Ти не плач, моя Маринко,
Витри з личенька сльозинку.
В Дідуся дітей багато.
Задзвонив з роботи тато.

– Я його вже повстрічав,
І мені він передав
І для Тебе подарунок,
Та солодкий поцілунок.

– Так що, люба, не журися,
Та зі мною не сварися.
Власне чемній лиш дитині
Буде подарунок нині.

Приспів.