Знову боретесь зі стервами? :-)

Пане Костиря, на сайті треба не упиризмом займатися, а писати конструктивні коментарі по ділу, аналізувати вірш, а не діставати-провокувати автора дурнуватими заувагами.
Ще з повчальними інтонаціями повчаєте того, хто од вас вищий за рейтингом ПМ на порядок, як мінімум. Вам треба учитися в Тетяни, як писати, а не ставати в позу ментора, бо життя може поставити Вас у позу зовсім іншу, не хочу вживати лайливих слів.

Таню, це справді вірш засторога гультяю, якого життя провокує розпорошувати кохання. А весь сенс його у тому, щоб знайти і не прогавити оту єдину і неповторну жінку, яка стане долею, дасть крила , може порятує від багатьох нещасть! Натхнення тобі невичерпного! Дуже оригінально, не трафаретно подано матеріал

Люди, не ображайте Бориса Костирю, таких поетів на світі - раз-два, та й усе, а на цьому сайті - то й ще менше. Борис отак критикує, бо хоче привернути увагу і до своє творчості, яку в більшості всі намагаються проігнорувати не помітити, пройти повз, а Поету обідно!
Поезія Бориса - то поезія Поета-Мандрівника, Поета-Філософа. Бачте, із вірша у вірш він кудись іде, крізь щось мандрує, постійно у русі, постійно пересувається (між іншим, я не кажу, що це в даному випадку так, але такий невпинний рух із вірша у вірш може свідчити про те, що сам автор прикутий до ліжка, інвалід, і не може пересуватися фізично, а тільки лірично; я сподіваюся, що це не про Бориса Костирю, що у нього із опорно-руховим апаратом усе гаразд).

Крім того, аналізувати вірші Бориса Костирі і писати рецензії на них дуже просто і весело! Автор неначе навмисно, заради приколу, пише такі недосконалі вірші і впихує невпихуєме,- щоб вам було легше помітити і розоблачити ці огріхи, і написати величезну розоблачаючу рецензію, підвищивши таким способом власну самооцінку! Ось про що ця історія! Все заради підвищення вашої ж самооцінки! Тільки справжній Поет з Великої Літери "П" може жертвувати своїм іміджем заради підвищення власної самооцінки рецензентів! Це ж так елементарно, Ватсони!

Так, тепер, власне, про вірш.

Непоганий вірш, непоганий.
Якщо його буквально сприймати на власну адресу, то... хто сказав, що мене приваблюють чужі жінки?
Гм...Тут так: якщо котрась мене привабила, то вона вже не чужа. Вона вже моя, по крайній мірі теоретично. А рано чи пізно теорія стає практикою.
А якщо і не стає, то невелика біда: чоловіка можуть приваблювати жінки як на 10-20 років молодші, так і на 10, а інколи і на 12 років старші, а це роботи непочатий край!

А ті жінки, що опускають із небес на землю... Нє, кузнєц нам нє нужен. Зачєм нам кузнєц?
Як казав Карлсон, п`ять тортів і одна свічка краще, аніж один торт і п`ять свічок. Нам потрібні жінки, котрі навпаки підіймають із землі до небес. А що для цього потрібно? Та елементарний мінімум: насмажити добрячу сковорідку картоплі, щоб хрустіла як в макдональдзі, солоного огірка, домашніх котлет з десяток, налити чогось такого сугріваючого, ну там самогонки "Три гички" чи джину "Біфітер", причесатися, сісти навпроти та із замилуванням (с умілєнієм) спостерігати, як її володар, її Цар Природи з ентузіазмом вечеряє після важкого трудового будня. Нє, ну є і безліч інших варіантів, ну але ж я не буду тут усі секрети розкривати. Хто хоче-може до мене на тренінг записатися :)

Ну і так само рецензія на вірш не повинна бути вдесятеро розлогіша за сам вірш, тому, щоб резюмувати, зафінішую (зафеншую): вірш непоганий, але хотілося б, аби врешті шановна Авторка перейшла від кількості до якості. Замість двох, краще опублікувати (я не кажу "написати", бо розумію, що коли всередині свербить і не відпускає, то єдиний вихід - викласти той свербіж на папір) один вірш, але такий, щоб "без сучка, без задоринки", щоб критик все ходив і ходив, облизуючись, навколо того вІрша, як Лисиця навколо дерева, на котрому сиділа Ворона з Сиром, і не знав, з чого почати.

А тут що? Нате ось, будь ласка: Я категорично вимагаю замінити "Згубити можеш те, що маєш,
а ліпше так і не знайти!" на "Згубити можеш те, що маєш, а ліпшої - і не знайти!".

Враховуючи, що прикметник "ліпший, ліпша" - то є галицизм, також було б непогано замінити "ліпшої" на "кращої".

Хоча є варіант, що навпаки, як я вже писав щойно вище про Б.К., автірка може навмисне залишати у своєму творі очевидні ґанжі, щоб привернути увагу критика. Так би мовити, ловитва на живця.

Що ж, я впіймався.
Вип`ємо?

Дякую, мої дорогі, любі, золоті! Саме завдяки вашим заувагам, зусиллям і порадам я навчилася писати так, як зараз пишу. Вступила у НСПУ і мене на з'їзді вибрали у правління КО Національної спілки письменників України. Шкода, що ті, яких не влаштовувала моя творчість залишилися позаду, бо замість того, щоб працювати над собою вони переймалися моїми огріхами, помилками, блохами. Їм не давало спокою, що я пишу багато, коли було натхнення і не пишу роками, коли його немає. Дякую, мої строгі вчителі, бо якби не Ви, то я б не досягла того, що зараз маю у свої 66 років без освіти і впливових родичів. Обіймаю вас щиро і бажаю неймовірних успіхів, щастя, любові та невичерпного натхнення. Дякую справжнім друзям за підтримку, особливо Ярославу Чорногузу, який дійсно вклав у мене не лише знання, а і душу.

Дякую, дорога Танечко. Заради таких слів варто жити і творити і битися з усіма літературними упирями.
Дякую, Коко, за роз'яснення, я збагнув, що ці чіпляння до бліх, то -- самопіар, щоб привернути увагу читацьку до своєї напівнедолугості. Зроблю відповідні висновки.