Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.

Василь Симоненко

Невже не стихне часу аркебуза
і непроглядна упаде пітьма?!
На цвинтарі розхристаних ілюзій
могилам місця вільного нема…

Дивізії лягли у чорноземи
і сотні тисяч гибіють од ран,
та лише усміхається казенно
пихатий карлик, схиблений тиран.

Позбавлену і совісті, і честі,
потвору ницу підганяє страх.
Воно готове ради маніфестів
країну обернути всю у прах.

Нуртує серце і лютує розум,
душа горить у сотні мегават,
у високоссі шаленіють грози,
а на землі… справляє тризну кат.

Усе суспільство – то відкрита рана,
сочиться кров’ю зболена земля,
скотилася сльоза у ветерана
і тягне соки свита «короля».

Якби ж усі одурені прозріли
й полеглі безневинно ожили,
то нам напевне вистачило б сили
перевернути світ оцей гнилий!

Але ростуть хрести на виднокрузі,
зефір колише зім’ятий ковил –
на цвинтарі розтерзаних ілюзій
не вистачає місця для могил.

Та бійтесь ненаситні, хижі круки:
подує вітер, опаде пітьма,
і візьмуться ошукані за руки –
закі́нчаться сумні часи розпуки,
бо воля не загине задарма!

10.01.2026