Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад мають.
Подума, може хтось: часи змінились
І отакими москалі зробились.
І, що раніше за кордоном всюди
Вони велися, як порядні люди.
Про москалів простих відомо мало,
Вони по закордонах не бували.
А от «еліта» часом зазирала,
Своєю дикістю Європу шокувала.
От, хоч узяти їх скаженого Петра,
Що наробив чимало чорних справ.
Ще молодим в Європу він подався,
Під прізвищем Михайлов заховався.
Напевно ж, відав, як вестися буде,
То, щоб не знали, що то цар, порядні люди.
І з ним посольство, що прозвалося Велике.
Такі ж самісінькі, як цар їх, люди дикі.
Скажімо, в Англії їх в домі поселили,
Де, зазвичай лише високі гості жили.
Три місяці вони там гостювали.
Усю підлогу й стіни заплювали.
Всі меблі поламали, шпалери поздирали,
Із пістолетів в образи стріляли.
Газони всі навкруг потолочили.
Здавалось, дике стадо там ходило.
А у Парижі вівсь Петро не краще.
Ридван спиняє, як відкриє пащу:
Вези його туди, де він бажає.
Що люди кудись їдуть – не зважає.
Зайде зі своїм почтом до крамниці,
Візьме, що до вподоби із полиці
Та й геть іде собі. А як же плата?
Та він же цар! Все дарма може мати!
З маркізою де Роган так повівся,
Що чоловік з Петром ледь не побився.
На учти звали аристократичні,
Вони велися по-дикунські, звично.
Виделок, як всі інші, не вживали,
Усе руками на столі хапали.
Велися за столами, наче свині…
Тож чим вони від тих різняться нині?
Вже час минув, більшовики при владі.
Європа вже змирилась, хоч не рада.
Про визнання вже Лондон заявляє,
До Англії посольство прибуває.
Палац посольству старовинний дали,
Справжнісінький музей, щоб обживали.
По стінах фрески всюди там багаті,
Картини, що в музеях виставляти.
І меблі старовинні, посуд гарний.
Та ж дикунам тим довіряти марно.
Їх, як людей в Європу допустили,
Вони ж взялися з усієї сили
Свої ідеї тут пропагувати,
До революції англійців закликати.
Тож їх забратись звідти попросили.
Що по собі в палаці залишили?
Музейні цінні речі всі забрали,
Таємно вивезли. Все інше поламали.
Все потрощили, що в їхні валізи
З палацу того древнього не влізло.
Англійці, як те варварство уздріли,
Все повернути московітам повеліли.
Але з Москви бундючно відказали:
А ми за те, мовляв, розписок не писали…
Коли хтось думає, що Путін в тому винен,
Що москалі ведуться всюди, наче свині,
То я скажу: нахабна та москальська пика
Була такою в болотах отих одвіку.
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад мають.
Подума, може хтось: часи змінились
І отакими москалі зробились.
І, що раніше за кордоном всюди
Вони велися, як порядні люди.
Про москалів простих відомо мало,
Вони по закордонах не бували.
А от «еліта» часом зазирала,
Своєю дикістю Європу шокувала.
От, хоч узяти їх скаженого Петра,
Що наробив чимало чорних справ.
Ще молодим в Європу він подався,
Під прізвищем Михайлов заховався.
Напевно ж, відав, як вестися буде,
То, щоб не знали, що то цар, порядні люди.
І з ним посольство, що прозвалося Велике.
Такі ж самісінькі, як цар їх, люди дикі.
Скажімо, в Англії їх в домі поселили,
Де, зазвичай лише високі гості жили.
Три місяці вони там гостювали.
Усю підлогу й стіни заплювали.
Всі меблі поламали, шпалери поздирали,
Із пістолетів в образи стріляли.
Газони всі навкруг потолочили.
Здавалось, дике стадо там ходило.
А у Парижі вівсь Петро не краще.
Ридван спиняє, як відкриє пащу:
Вези його туди, де він бажає.
Що люди кудись їдуть – не зважає.
Зайде зі своїм почтом до крамниці,
Візьме, що до вподоби із полиці
Та й геть іде собі. А як же плата?
Та він же цар! Все дарма може мати!
З маркізою де Роган так повівся,
Що чоловік з Петром ледь не побився.
На учти звали аристократичні,
Вони велися по-дикунські, звично.
Виделок, як всі інші, не вживали,
Усе руками на столі хапали.
Велися за столами, наче свині…
Тож чим вони від тих різняться нині?
Вже час минув, більшовики при владі.
Європа вже змирилась, хоч не рада.
Про визнання вже Лондон заявляє,
До Англії посольство прибуває.
Палац посольству старовинний дали,
Справжнісінький музей, щоб обживали.
По стінах фрески всюди там багаті,
Картини, що в музеях виставляти.
І меблі старовинні, посуд гарний.
Та ж дикунам тим довіряти марно.
Їх, як людей в Європу допустили,
Вони ж взялися з усієї сили
Свої ідеї тут пропагувати,
До революції англійців закликати.
Тож їх забратись звідти попросили.
Що по собі в палаці залишили?
Музейні цінні речі всі забрали,
Таємно вивезли. Все інше поламали.
Все потрощили, що в їхні валізи
З палацу того древнього не влізло.
Англійці, як те варварство уздріли,
Все повернути московітам повеліли.
Але з Москви бундючно відказали:
А ми за те, мовляв, розписок не писали…
Коли хтось думає, що Путін в тому винен,
Що москалі ведуться всюди, наче свині,
То я скажу: нахабна та москальська пика
Була такою в болотах отих одвіку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
