Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
2026.01.22
16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
2026.01.22
14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
2026.01.22
11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
2026.01.22
08:53
А гарячка біла в білім домі
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
2026.01.21
23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
2026.01.21
21:17
Бувало, пишався, куражився,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
2026.01.21
20:10
Я доторкнувся думкою до тебе.
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
2026.01.21
18:50
Із Леоніда Сергєєва
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
2026.01.21
18:43
Я закоканий в Тетяну,
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
2026.01.21
14:36
Пливу Ахеронтом у тихім човні,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
2026.01.21
14:24
Обіцянки... обіцянки
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
2026.01.21
11:50
Ти не думала зовсім про нього,
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
2026.01.21
10:34
Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад мають.
Подума, може хтось: часи змінились
І отакими москалі зробились.
І, що раніше за кордоном всюди
Вони велися, як порядні люди.
Про москалів простих відомо мало,
Вони по закордонах не бували.
А от «еліта» часом зазирала,
Своєю дикістю Європу шокувала.
От, хоч узяти їх скаженого Петра,
Що наробив чимало чорних справ.
Ще молодим в Європу він подався,
Під прізвищем Михайлов заховався.
Напевно ж, відав, як вестися буде,
То, щоб не знали, що то цар, порядні люди.
І з ним посольство, що прозвалося Велике.
Такі ж самісінькі, як цар їх, люди дикі.
Скажімо, в Англії їх в домі поселили,
Де, зазвичай лише високі гості жили.
Три місяці вони там гостювали.
Усю підлогу й стіни заплювали.
Всі меблі поламали, шпалери поздирали,
Із пістолетів в образи стріляли.
Газони всі навкруг потолочили.
Здавалось, дике стадо там ходило.
А у Парижі вівсь Петро не краще.
Ридван спиняє, як відкриє пащу:
Вези його туди, де він бажає.
Що люди кудись їдуть – не зважає.
Зайде зі своїм почтом до крамниці,
Візьме, що до вподоби із полиці
Та й геть іде собі. А як же плата?
Та він же цар! Все дарма може мати!
З маркізою де Роган так повівся,
Що чоловік з Петром ледь не побився.
На учти звали аристократичні,
Вони велися по-дикунські, звично.
Виделок, як всі інші, не вживали,
Усе руками на столі хапали.
Велися за столами, наче свині…
Тож чим вони від тих різняться нині?
Вже час минув, більшовики при владі.
Європа вже змирилась, хоч не рада.
Про визнання вже Лондон заявляє,
До Англії посольство прибуває.
Палац посольству старовинний дали,
Справжнісінький музей, щоб обживали.
По стінах фрески всюди там багаті,
Картини, що в музеях виставляти.
І меблі старовинні, посуд гарний.
Та ж дикунам тим довіряти марно.
Їх, як людей в Європу допустили,
Вони ж взялися з усієї сили
Свої ідеї тут пропагувати,
До революції англійців закликати.
Тож їх забратись звідти попросили.
Що по собі в палаці залишили?
Музейні цінні речі всі забрали,
Таємно вивезли. Все інше поламали.
Все потрощили, що в їхні валізи
З палацу того древнього не влізло.
Англійці, як те варварство уздріли,
Все повернути московітам повеліли.
Але з Москви бундючно відказали:
А ми за те, мовляв, розписок не писали…
Коли хтось думає, що Путін в тому винен,
Що москалі ведуться всюди, наче свині,
То я скажу: нахабна та москальська пика
Була такою в болотах отих одвіку.
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад мають.
Подума, може хтось: часи змінились
І отакими москалі зробились.
І, що раніше за кордоном всюди
Вони велися, як порядні люди.
Про москалів простих відомо мало,
Вони по закордонах не бували.
А от «еліта» часом зазирала,
Своєю дикістю Європу шокувала.
От, хоч узяти їх скаженого Петра,
Що наробив чимало чорних справ.
Ще молодим в Європу він подався,
Під прізвищем Михайлов заховався.
Напевно ж, відав, як вестися буде,
То, щоб не знали, що то цар, порядні люди.
І з ним посольство, що прозвалося Велике.
Такі ж самісінькі, як цар їх, люди дикі.
Скажімо, в Англії їх в домі поселили,
Де, зазвичай лише високі гості жили.
Три місяці вони там гостювали.
Усю підлогу й стіни заплювали.
Всі меблі поламали, шпалери поздирали,
Із пістолетів в образи стріляли.
Газони всі навкруг потолочили.
Здавалось, дике стадо там ходило.
А у Парижі вівсь Петро не краще.
Ридван спиняє, як відкриє пащу:
Вези його туди, де він бажає.
Що люди кудись їдуть – не зважає.
Зайде зі своїм почтом до крамниці,
Візьме, що до вподоби із полиці
Та й геть іде собі. А як же плата?
Та він же цар! Все дарма може мати!
З маркізою де Роган так повівся,
Що чоловік з Петром ледь не побився.
На учти звали аристократичні,
Вони велися по-дикунські, звично.
Виделок, як всі інші, не вживали,
Усе руками на столі хапали.
Велися за столами, наче свині…
Тож чим вони від тих різняться нині?
Вже час минув, більшовики при владі.
Європа вже змирилась, хоч не рада.
Про визнання вже Лондон заявляє,
До Англії посольство прибуває.
Палац посольству старовинний дали,
Справжнісінький музей, щоб обживали.
По стінах фрески всюди там багаті,
Картини, що в музеях виставляти.
І меблі старовинні, посуд гарний.
Та ж дикунам тим довіряти марно.
Їх, як людей в Європу допустили,
Вони ж взялися з усієї сили
Свої ідеї тут пропагувати,
До революції англійців закликати.
Тож їх забратись звідти попросили.
Що по собі в палаці залишили?
Музейні цінні речі всі забрали,
Таємно вивезли. Все інше поламали.
Все потрощили, що в їхні валізи
З палацу того древнього не влізло.
Англійці, як те варварство уздріли,
Все повернути московітам повеліли.
Але з Москви бундючно відказали:
А ми за те, мовляв, розписок не писали…
Коли хтось думає, що Путін в тому винен,
Що москалі ведуться всюди, наче свині,
То я скажу: нахабна та москальська пика
Була такою в болотах отих одвіку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
