1.Початок
  

Все сіре... осінь прямо кажучи найбільший злодій, адже вона краде фарби у природи, об'єм у дерев, зелений покров у землі, спідниці у дівчат..Та й люди одягаються в більш темні тони, бо ця мряка, болото, дощі бруднять гарний кольоровий одяг...Ці люди....о прохожі, на що ж вони всі схожі...Ідуть кожен своєю дорогою, всі думають про своє. Наприклад цей дон, одягнувся в шкіряну куртку, та класичні штани, а на ноги набув білі кеди, ну що за невіглас, ще й на голові ця підстрелена шапка, де вуха видно... Ну недомода в усій красі, навіщо вони полізли на класику...Сидить в кафешкі, з дівчиною, яка явно літає десь в хмарках. В її уяві, він дарує дорогі подаруночки, та возить в самі теплі міста світу. А цей пройдисвіт видно, що приїхав з села, мати та батько, мабуть не мало худоби перебили, щоб одягнути його, та влаштувати хлопця в коледж, аби той мав освіту ветеринара ,та став поважним лікарем, чи був інспектором який видає санітарні довідки. По хлопцеві видно, що він не довчиться, дівчата зведуть його з розуму, і буде він на фермі своїй, теж доглядати худобу...Ось такі висновки? Просто побачивши парочку в кафе..З чого я взяв? Ай та пофіг... Гуляючи містом, я часто роблю такі зауваження, про людей, не розуміючи звідки, і куди ті думки ідуть... Всі ці люди... Вони всі такі самовпевнені, ставлять себе, та свої цілі на перше місце, не враховуючи, те що життя , інші люди можуть вносити свої корективи...Бах...хтось стукнув мене плечем, я аж розвернувся...
- Обережніше, щось ти задивився  по сторонам, приятелю.
Почув я від розяви, який йшов по всьому тротуару. Не люблю людей, які не зберігають дистанції, мені подобається коли напрямок руху одних людей,  по праву сторону, а інших по ліву... Це й же король життя, йшов по центру, ну лев прямо.
- Макс, це ти? Звернувся до мене, цей нахаба.
Лице знайоме, в мозку працює пошук. Боюся помилитися, так як на лиця пам'ять не дуже. Де я його бачив? Університет, робота, Польща, армія... Результат знайдений.
-Ігнат... Якими судьбами, в цьому місті?радий бачити!
- Оце так зустріч, не очікував тебе побачити, стоп тиж місцевий правда? Поліська область, місто Степове... Точно!
Ігнат - вирізнявся в цьому місті своїм образом, одягнений в неокласичному стилі: брюки вільного крою,на ногах лакові лофери, верх кашемірове пальто шоколадного кольору, та шовковий шарф. Ігнат завжди слідкував за одягом. Познайомився з ним, проходячи строкову службу в армії, він мені і привив любов до гарного одягу, розповідаючи про базові кольори, та мінімальність, або повну відсутність принтів. Впринципі, так як кишені мої, не рвалися від надмірної кількості купюр, образ в мене був стриманий - вуличний кежуал: коричневі нубук черевики , графітові джинси з коричневим шкіряним ременем, бордовий гольф, та чорна денім куртка. Ось і зустрілися, двоє стиляг.
- Пішли Макс, по кавуські випємо, поговоримо трохи.
- Звісно ходімо.
Відповів я, хоча геть не люблю кофе. Як оці кафешки переоцінені, ну на мій суб'єктивний погляд, на кожному кроці, куди не плюнь, всі роблять каву, і п'ють з модних стаканчиків. Я не можу зрозуміти, це в нас зараз така потреба в кофеїні, люди так хочуть весь час спати? Чи їм так не вистачає енергії, дивно раніше люди в полі робили весь день, замотуючи в газетку сало з цибулею, та хліба горбинку, ото був їхній кофеїн... Зараз деякі люди, не бачать свого ранку без чашки кави... Думав я  ідучи в кав'ярню за рогом, фоном слухаючи Ігната.
- А я з дівчинкою переписувався в інсті, нічого так чіка. Вона із Степового, Діана Крижановська може знаєш? Посміхається Ігнат.
В Степовому проживає 87 тисяч людей, звісно Ігнатику я ж тут живу, значить всіх знаю.
-Ні не знайоме призвіще. Відповів я.
- Та домовилися про зустріч, я їй браслетик купив, погуляємо повеселимося..
Браслетик...він з нею тільки переписувався, та й в думках тільки розважитися, а вже купує дорогі подарунки. В цьому весь Ігнат - романтик. Він в армії розповідав, що дядько його начальник віділку поліції в його смт, мати виховувала його одна так як тато гулящий був, і не вивіз відповідальності та зник... Дядько ж взяв виховання за племінником в свої руки, хотів його в поліцію влаштувати, але Ігнат завжди був в своїх мріях, грав на гітарі, біля нього було багато дівчат. Він не поступив в школу поліції, не вивіз по оцінках, і дядько його відправив в армію, щоб набрався розуму там, і дівчат мало, та дисципліну загартують.
- Нам два флет вайта .
Замовив Ігнат, і продовжив.
-Як ти? Чим займаєшься взагалі?
Ось класичне питання, може краще про погоду? Ні ну дійсно... Чим займаюсь? Флет вайт зараз буду пити, я навіть не знаю що це таке. Я розумію він хоче мене зараз охарактеризувати, через род діяльності. Я хоч і закінчив університет, але знань там не отримав, зв'язків у мене не було, тому я працював різноробом на будівництві, інколи їздив на заробітки в Польщу. На даному етапі життя, вже як чотири роки працював карщиком, на складі. Прийшов як склад тільки відкрили, колег дуполизів підвищили до бригадирів, хоча я свою роботу знаю не гірше за них ,а в дечому і краще...
- Вивчаю психологію впливу.
Видав я...психологію впливу? Ого я крокнув...насправді я дивився в ютубі, розбори деяких психологів про патерни, та відео про архетипи Юнга. А з освіти були міні курси, про психологічне здоров'я, та стабільність працівників на підприємстві, отримав цифровий сертифікат.
- Ого прикольно, мозгоправом будеш. А я в поліції працюю, дядько примітив мій підвішений  язик, і порадив мені медіатором попрацювати...
- Медіатором, тобто ти  на гітарі ментам граєш? Без посмішки дотепно пожартував, як я вважав.
- Та ні  це переговорник. В себе в Рівні я домовлявся з мілкими злодюжками, щоб вони підписали признання, а їм за це срок скорочували. Потім перевели в Полісся, там набрався досвіду, зараз веду перемовини між в'язнями та адміністрацією, між позивачами та звинуваченими, та виконую мілкі доручення поліції.
Ну чудово, я і так знаю хто такий медіатор! Звісно в поліції не міг працювати інструмент, для перебирання струн на гітарі .Ось обов'язково треба жарт розповідати, з веселим голосом нарощуючи темп, а в кінці самому хохотати, щоб всі зрозуміли, що це смішно... Гра слів... Іронія... Розум... Вас це не веселить?
-Слухай, мені вже час іти. Я завтра з Діаною хотів в "Зодіак" піти, давай з нами. Ти як?
"Зодіак" місцевий клуб не найкращий в місті, відомий тим, що кожна п'ятниця закінчувалася бійкою, приїздом швидкої, та поліції. Нікому не цікаво просто танцювати, як виявляється п'яна молодь більше любить натовпом гамселити більш слабких, ну або як мінімум поодинокі бійки, в самий тихий день. Я ж був більш пацифістично налаштований, в моєму понятті якщо клуб то відпочинок, якщо хочеш комусь щось довести іди в зал - логічно.
- Так  можна,  давно не бачилися посидим трохи на свободі, ми ж так мріяли, про це в армії.
- Добре, я завтра за тобою заїду.
О! На машині, цього я не очікував. Я погодився лише тому, як думав що ми щось вип'ємо, не танцювати я надіюсь він туди йде. Місцевий колорит не любить коли чоловіки танцюють, за таке можуть і на бійку спровокувати.
   Домовившись про зустріч, я вирішив прикупити, щось солідне з одягу, на завтрашній вечір. Ідучи в магазин, придумав лук який мені буде личити.
- Добрий день, що вас цікавить? В нас новий завоз спортивного...
- Мені потрібна біла сорочка, та бордовий галстук, гірчичний кардиган, і чорні челсі. Випалив я перебивши продавчиню.
-Ого який різкий!!
Різкий? Я знаю точно, що мені потрібно. Вдома в мене є чорні джинси, стьоганий бомбер,  мені не вистачало тільки тих речей. Чому вона переходить на особисту оцінку? Вона ж тут, щоб допомагати, а не судити. Я розумію, вона говорить текст по алгоритму, для того щоб продати речі, які їй потрібно продати. Я не маю час, щоб її вислуховувати, та мило посміхатися, я не хочу дивитися, все що вона пропонує. Не нароком я зламав алгоритм, і все пішло не за планом...Різким я був би, якби сказав: "Дівуля, ану давай двигай своєю гарною попою по залу, в напрямку роздягальні, дядя сорочку прийшов міряти."
- Так що є в асортименті потрібні мені речі? Запитав я.
- Щось придумаємо.
Звісно всього там не було, в нас в місті мало спеціалізованих магазинів. Купивши білу сорочку, я пішов ще в три магазини дозбирати образ, все одно я гуляв. Мені подобається ходити по місту, слухаючи музику, дивитися на весь цей рух в деталях.  Як хто добирається з роботи: одні пішки, інші на велосипедах, дехто на машинах. Дивуюсь спостерігаючи, як молодь в парках розучилася сидіти на лавках, вони мабуть згадали, що походять від мавп, тому дупами сідають на спинки, а ноги ставлять, на місце для сидіння. Люблю просто ходити, це розряджає...
   Наступного вечора набрав Ігната, і сказав що зустрінемося на місці. Я вирішив пройтися пішки, не люблю чекати поки по мене приїдуть...Та й по дорозі хотів підготовити почву, для клубного життя, взяв собі енергоалкогольний напій, а в наступному магазині ще дві слабоалкоголки по 0.33. Зодіак був переді мною... Останній раз я тут був десь років 5 назад, нічого не змінилося. Молодь іде в клуб, вже не твереза, більшість агресивні, штовхають один одного, хтось стрибає від радощів, один парубок підхватив дівчину на руки, і почав кружляти з нею сміючись. Я знайшов Ігната, він був з Діаною. Вона білявка невисокого зросту, в червоній укороченій сукні, та колготках з імітацією панчіх, в туфлях на шпилькі, і полушубку з штучного хутра. Вона, як зміючка обвивалася навколо Ігната, але очима роздивлялася весь клуб.Таке враження, що Діана спостерігає, чи вона в центрі уваги, або когось конкретного шукає поглядом.
-Привіт Макс це Діана моя дівчина.
-Привіт Макс приємно познайомитися. Сказала вона і простягла руку.
Вальяжна сука, і що я маю робити? Цілувати тобі руку? Я бачу, що ти хижачка, яка полює на чоловічу увагу, та на кошти щоб погуляти безкоштовно... Але я думаю Ігнату більше і не треба. Я взяв її за руку і привітався, як з товаришами обтиснувши великий палець. Це було не сподівано, але я з дівчатами за руку не здороваюсь, тому вийшло як вийшло.
- Привіт на взаєм .Відповів я.
- Я думав ти прийдеш з дівчиною. Сказав Ігнат.
Дівчиною... Якою? Чому ти взагалі подумав, що в мене є дівчина? Я не ловелас, як ти Ігнат. Я був тільки в серйозних довгострокових стосунках, а на поверхневі короткочасні, у мене енергоемоційний захист.
  Вступаючи до Університету відновлюваної енергетики Степового (УВЕС),  швидко розібрався, як заповнювати документи, і за 10 хвилин здав всі бланки. Я вже мав іти додому, але мене зупинила дівчина Вікторія, та попросила їй допомогти. Вона розповіла що буде подаватися ще в два ЗВО, мріє вчитися на перекладача, прощаючись ми обмінялися телефонами. Я їй не телефонував, вона мені в принципі, не сильно  сподобалася. Якось вночі вона мене набрала, розповіла що поступила в коледж Полісся, на перекладача, по телефону розмова йшла легко... Ми жартували, сміялися ,говорили до самого ранку. Почали зідзвонюватися ,між нами пролетіла якась іскра... Через пару місяців вона сказала, що я їй подобаюся. Я зрадів адже був самотній, від неї відчув якесь тепло та близькість.  
    Закінчивши навчання, вона повернулася додому, я влаштувався на ТЕЦ, але не провідним спеціалістом підприємство було в убитому стані ,зарплата була не висока перспективи не світили. Ми винаймали квартиру, грошей не вистачало, почалися сварки. Коли навчалися були скандали із-за ревнощів, але я думав що пристрасть і так діє відстань, а зараз битовуха.
  Я поїхав в Польщу на будівництво, та висилав їй гроші вона дистанційно вчилася на виші, та підробляла репетитором. Заробивши трохи коштів я приїхав і ми одружилися. Дистанція була для мене нестерпна... Мені важко самому без Віки, я там наче не жив, всі думки про неї... Я вирішив повернутися додому та влаштувався на будівництві, грошей стало менше, і знову почалися чвари...
   Їй було всього мало. Через деякий час, вона знайшла контракт в Вені перекладачем... Знову відстань, але на цей раз, вона почала віддалятися, менше телефонувати, я не відчував, що їй так погано, як було мені, коли я був на заробітках... Вона приїжджала раз в пів року... Потім  Анкара, Софія, Прага, і Пекін... Вікторія взагалі перестала дзвонити після останньої сварки, я теж не телефонував. Через три неделі, побачив аватар в інсті, де вона в обнімку з хлопцем індійської зовнішності... Я був розбитий, не міг в це повірити, як так?! Ми такі рідненькі були, душевний зв'язок... Як вона могла мене проміняти?Значить вона не та сама? Можливо і нема, тих самих...
- Та ні я поки холостякую, що пішли по коктейлику замовимо? Відповів я, з натягнутою посмішкою.
Ми знайшли вільний столик. Діана весь час щось шепотіла Ігнату на вухо, я зрозумів що мені не потрібно було йти, і скоріше за все запросили розраховуючи, що я прийду парою...
   Ігнат пив bumble coffee був бадьорий, та жартував. Пестив Діану, і кожні п'ять хвилин цілував її в щічку, та губи. Та в свою чергу пила французький 75, швидко п'яніла, стала трохи агресивна, почала втрачати інтерес до Ігната, трохи його відштовхувала. Я відчував напругу, тому хотів розслабитися замовив AMF.       
- Ігнат, що ти руки розпускаєш? Якщо ти думаєш що я на першому побаченні тобі дам ти помиляєшься.Дівчині потрібна увага. А ти навіть не поухажував.
Роздратовано заявила після пару коктейлів, вже не така мила і лагідна Діана.
- Ну я хотів, в більш тихому місці зробити подарунок. Ось це тобі.
Ігнат дістав вишукану оксамитову коробочку, з шовковим відливом бежевого кольору, та відкрив її. В ній був браслет, зі срібла та вставкою.
- Це біле золото? Піднявши брови до гори, запитала Діана.
-Ні киць, срібло з опалом тобі буде дуже личить під колір твоїх бездоганих блакитних очей.
- Угу. Сухо відповіла вона.
Діана закрила коробку і поставила її до сумочки, навіть не помірявши ланцюжок. Після цього вона більше не посміхалася, спустошуючи один за одним коктейлі. В моменті вона просто встала, і пішла до дзеркал, які були на повну висоту стіни. Не знаю чому, але всі дівчата люблять  дивитися, на своє відображення коли танцюють. Вона почала дикий танець спокусниці, одна рука ковзала по стегнах, які активно рухалися в такт з басами, інша грала волоссям. Я зрозумів нічим хорошим це не закінчиться, і пішов до бару випити криваву мері.
Повернувшись я побачив, як  хлопець бере Діану за руку і вони прямують до столику, за яким сидить ошарашений Ігнат. До цього, я помітив як цей тіп сидів ще з трьома хлопцями в спортивних костюмах, та весь вечір цідили по пляшці пива.
-Ігнат, це мій колишній хлопець Бодя. Холодно, та з деякою пихатістю заявила Діана.
- Не колишній зая, правильно говорити останній. Слахай Ігнатій, ти щось бачу переплутав, мені здається що тут гучно, нам потрібно вийти на двір, я тобі дещо розтолкую.
До нашого столику почали по одному сходитися всі інші хлопці.
- Мужики я думаю на вулиці холодно, варто залишитися в теплі та об'єднати столики, ви ж порядні люди , я вже замовив пару пляшок горілки, та фірмовий шашлик Арана, поговоримо як цивілізовані люди. Сказав я імпровізуючи.
- Ви сідайте  ось за той довгий  столик з пивом, а нам з Діанкой потрібно усамітнитися, ми через пів часіка підтянимося. Промовив Бодя, дивлячись на мене з під лоба.
Обнявши Ігната за шию хлопці пішли за свій столик. Я підійшов до барної стійки, взяв В52 та випив. Розрахувався за всі коктейлі, і зрозумів в них немає грошей. Ми так часто робили в молодості, випивали перед клубом самогону, потім доганялися домашнім вином, а в середині брали пиво і сиділи за столиком. Бодя  по одягу вирішив, що ми мажори, і подумав  поки він десь, спустить пар з Діаною, ми напоємо та накормимо його компанію, а далі вони нас щімануть на гроші, чи на телефони.
- Дівчино, нам 4 пляшки Німірофф чорної, дві двушки Пепсі, нарізку фруктів, та шашлик Арана. За рахунок тих джентльменів.
Вказав пальцем на столик де всі сиділи, один із них кивнув мені головою.
-Чекайте.Відповіла молода барменка і розсміялася.
Ні ну дійсно джентльменів? Хто так називає бидло.
Нам принесли горілку, я взявся наливати, хлопцям я лив по повній, собі на дні, Ігнату пепсі , я швидко за п'ять разів розлив пляшку. Один потух, ліг спати прямо за столиком. Але інші були сильні, їх так просто не споїш.
- Малий не газуй, щас шашличок принесуть, до ранку часу вдосталь.
Треба було щось робити. Я поставив будильник на три хвилини, налив тепер уже всім крім Ігната по повній. І вимовив з радістю тост.
-Я хочу випити, за те що маю честь сидіти з вами мужики, я дуже радий, що ми всі разом відпочиваємо, пємо.
Оооо! скільки раз я чув такі тости, коли ми в барах підсідали до того, хто замовляв щедру закуску на стол та випивку. Їм ці слова, як бальзам на душу, вони себе відчували значущими...Звонить будильник. Я імітую дзвінок та розмову по телефону.
-Ало Віктор Петрович, так зараз перевіримо, та 15 хвилин або і 10 я наберу. Ігнат Князь звонив, сказав що Андрія не можуть знайти, потрібно на дачу поїхати перевірити.
-Ви знаєте Князя? Здивовано запитав один із роззяв.
-Так, ми в охоронній у нього працюємо. Мужики від'їдемо на пів годинки, приїдемо ще Джек Деніелс візьмемо.Збираючи речі як наче в серйозних справах швидко проговорив я.
-Князь в почоті, звісно їдьте мужики.
   Коли я навчався в університеті, в мене був друг, з яким я сидів за одним столом - Костя кастєт, він був з центра, і знав всіх кого треба. Ми як виходили курити, до нас часто підходив Андрій, син місцевого авторитета, який в 90-х заробив статок і славу, він на стрілці один вижив... Андрій часто розказував нам про дачу князя,  і про льох, де купа алкоголю.
    Ми вийшли з клубу, Ігната трохи трясло, він істерично почав хохотати.
- Макс, поки ти замовляв, мене  весь час в плече стукали , і просили телефон з камерою подзвонити. Ну ти розрулив, вони б нас цілими не пустили. Скільки з мене за горілку, та шашлик? Я в боргу не залишусь.
- Хлопці пригощають. Промовив як завжди без посмішки я.
Ігнат почав реготати. Нарешті зрозумів жарт.


2.Фрагменти

... Я вирішив йти пішки, зекономлю три гривні, на проїзді. Шлях до універа завдовжки три кілометра, проходив за 50 хвилин. Купив поштучно, пів пачки Монте Карло, на заощаджені кошти. Надворі літо, у дітей канікули, а я вже закінчив школу... Однокласники чекали цього весь  одинадцятий клас, я ж просто насолоджувався  юнацтвом, бо знав: на порозі - доросле життя. Батьки порадили мені вступати, до місцевого університету, на енергетика - вища освіта. В нашій  школі, було не модно вчитися. В мене хоч і були деякі здібності, та я не старався. Зараз випав шанс почати все з нуля: я в універі нікого не знаю, буду уважно слухати, та запам'ятовувати все, що кажуть. Стану спеціалістом, буду сидіти в кабінеті начальника на місцевій ТЕЦ. Думав я йдучи подавати документи в наш місцевий університет. Мені, нарешті купили одяг який я хотів. У школі були однокласники при грошах, вони купували речі в дорогих магазинах, одягалися в "фірму". Мені на той час купували зручний одяг на базарі - оскільки з роботою було туго.Зараз ситуація змінилася, і відкрилося багато магазинів із реплікою. Я вибрав чорні під шкіру не то черевики, не то кросівки, чорні джинси з великими кишенями на зовнішній стороні стегна, та футболку тільняшку - почувався впевнено. Заповнити  бланки для мене не було проблемою, я інтуїтивно розумів усю абревіатуру , та терміни. Прийомна комісія психувала, бо багато хто робив помилкики, та псував бланки; деякі абітурієнти заповнювали їх із батьками. Я швидко впорався , і  впевнено пішов додому... Але моя - рука що це? Мене хтось тягне. Я обернувся.
- Привіт, куди біжиш? Не поспішай. Потрібна твоя допомога. Як заповнити пункт 7? Що таке серія паспорта, і що таке факульте т? - почала тараторити одна із жертв бюрократії.
Мене тягнула за руку дівчина не високого зросту, ну по груди мені, не вище, "шкет малий". Очі в неї були великі та округлі, як у дитини, волосся заплетене в косу. Одяг був простий: джинсова спідниця та джинсова желетка - я подумав, що це трохи старомодно. Але я не суджу людей за одягом. Бачу наївну дівчинку, якій потрібна допомога, я ж не бізнесмен куди мені спішити?
- Слухай ходімо, там у коридорі є вільні столики, зараз швиденько все заповнимо. Запропонував я.
-  Ходімо! Я Віка. У мене ще купа справ, мені треба збиратися я через дві години їду в Полісся - хочу подати документи на перекладача, і ще заїду в один ліцей, там спробую вступити на викладача молодших класів . Безупинно балакала ця  "пальчикова батарейка".
Вона мила, але поводить себе по дитячому - дивна трохи...
  ...Закінчилася сесія, і я зрозумів що викладачі сухо читають матеріал. Їм не цікаво повторювати чи розжовувати інформацію - навпаки вони намагалися трохи тиснути на студентів, щоб ті клали конверти в заліковкі. Вони з розумним виглядом  дивилися на суму і казали: " Більше трійки я поставити не можу." Так минала сесія за сесією.Я почав прогулювати пари.
  На моїй вулиці мешкали двоє моїх друзів дитинства - Андрій і Віталік. Вони не навчалися, після дев'ятого класу пішли працювати. Мали денні та нічні зміни, тому   коли один з них або обоє були вихідні, я ходив з ними гуляти. Андрій навчив нас приборкувати "зеленого змія" ми лазили старими дачними руїнами збирали метал. Здаючи його, купували пиво та рибку. Віталій любив "подути". Спочатку ми скидалися заощадженнями та купували самі,  але згодом Віталій познайомився з баригою: брав у місцевих "хапунів" гроші, купував їм, дерибанив собі частину, ми курили, а потім ходили роздавали місцевим. У кого ми тільки не були... І в цигана Васі, який збував крадені телефони. Вдягався він у те що люди принесуть: у старий одяг. Якось влітку на пляжі, він просто забрав речі в людей, які були у воді, - так у нього  з'явилося нове прізвисько через футболку з написом хенесі. Ще була місцева алкоголічка - Катя - нумізматка, яка збирала монети. Ясна річ, рідкісних чи дорогих монет у неї не було, але вона постійно сиділа на "Віоліті", та дивилася аукціони. Віталік теж підсів на цей прикол: завжди піднімав копійки на вулиці й перевіряв рік випуску. Заходили і до качка Дані, який любив "дунути" й тренерувався у своєму підвалі. Він натаскав туди колод - це були штанги, засипав баклашки піском - гирі, зробив турнік у одвірку. Ми з кожним із них курили і кожен розповідав щось своє , а до тих персонажів приходили не менш дивні друзі. Я вчився у виші, а деякі з цих людей навіть школу не закінчили… Взагалі-то мені було з ними нецікаво, але я їх уважно слухав, бо почувався самотнім і був у них вдома.
Повертаючись із застілля в Андрія, я хотів подивитися, котра година. Побачив, що телефон вимкнувся на морозі. Коли ввімкнув — почали приходити смс від Вікусі. Вирішив швидко зателефонувати:
— Аллое, кохана, вибач, допомагав татові з машиною, телефон вимкнувся.І почав гнути лінію, що "аллое" сказав не тому, що в зюзю п’яний, а нібито пожартував.
— Так, Максиме, будеш локшину на вуха вішати якійсь іншій морді. Якщо дізнаюся, що ти гуляєш — тобі й їй так пику начищу, що ти вже нікому нафіг не будеш потрібний! — кричала мені в слухавку моя дівчина.Я не розумію, навіщо кричати. Я навіть приводу не давав: спілкуюся тільки з хлопцями, на дівчат не звертаю уваги. Вона мене любить, навіщо мені інші?
Закінчивши універ, пішов працювати на місцеву ТЕЦ. Колеги мої були 50+, кожен зі своєю історією. Васильович розповідав, що мав дружину та маленьку дитину. Коли дитина померла від хвороби, він сильно запив і розлучився. В один із вечорів він ішов додому напідпитку. Підійшла молодь, просили закурити — все стандартно. Поки одна рука пролізла в кишеню, по голові прилетіла дубинка, яка збила його з ніг. Отямився в лікарні, біля нього була колишня, з якою він одружився вдруге і яка народила йому двох дітей. Він уже 17 років не п'є взагалі. Мотя завжди любив щось майструвати й розповідав, як сам робив прес для твердопаливних брикетів або, ось наприклад, вітряк для генерації електроенергії. Петя любив випити і згадувати, як раніше на роботі відрами пили... Роботи було мало, вільний час потрібно було чимось зайняти. Бухгалтерка роздавала езотеричні журнали для ознайомлення; я почав читати й розуміти, що світ — це енергія, а невпевнені думки ведуть до непевних подій у житті. Я кинув пити та курити, почав налаштовуватися на позитивний лад, і — звідки не візьмись — мені прийшло посилання: "Шукаємо різноробочих на роботу до Польщі, високі зарплати". Я вирішив спробувати, оскільки жив в орендованій однушці й не міг нормально забезпечити побут своїй дівчині, яка розповідала мені, що хоче обручку та народити мені хлопчика з дівчинкою.
  У Польщі я майже ні з ким не спілкувався — всі бачили один в одному конкурентів, хоча ми всі були з однієї країни. Я багато часу проводив, переписуючись із Вікою: мріяв, щоб вона приїхала до мене і ми жили в Польщі. Але вона захотіла здобути вищу освіту й сказала, що їй потрібно багато часу на навчання. Тому я продовжував вивчати езотерику вже в інтернеті та цікавився досвідом Кастанеди
    ...Я зрозумів у суді, що як себе не налаштовуй на позитивні хвилі та намір на краще життя — усе це не діє, коли стикаєшься з жорсткою реальністю. Коли я одружувався, ми були вдвох. Вибрали сукню, яку хотіла Віка, букет та зал — усе без розкоші, але й без несмаку. Навпаки, навіть гостей з обох сторін вибирала вона: родичі з мого боку, та друзі з рідними — з її. А де вона зараз? Хм, у Пекіні... з багатеньким індусом, якому вона перекладала... Прикольно. Я вважав її наївною дитиною, а зараз розумію, що цією дитиною був я. Я не бачив, як мене використали, а сцени ревнощів були тому, що зраджувала вона. Як тільки з'явився перший шанс — вона ним і скористалася. Вона зовсім не дитина і далеко не наївна. Подавши на розлучення, я дізнався, що на мені адмінштраф за неявку за повісткою... Армія. Ну, хоч там відпочину від усього цього лайна.
   Я в перший же день пошкодував, що вирішив служити. Мені залишалося пів року, потім 26 — і більше б не призивали. Нас привезли в частину о 4:30... І повели до речового складу: довгі черги, самі хлопці, кожен розповідає щось своє. Після того як видали форму, нас завели в якийсь клас — там ми поїли сухпай, трохи посиділи, і понеслося. Медкомісія в частині проходила дуже швидко, і тут залітає комбат — кремезний мускулистий мужик, який розмовляв тільки криком. Він кинув на нас погляд і почав показувати пальцем: вибирав найвищих. Вказав і на мене — зріст у мене 185.....
- Так, раз два, відставити ,три хвилини отци!! І ви одягнені, хвилина і ви шикуєтесь ,час пішов! Кричав він як наче і не напружував жодний  м'яз. Потрібно було робити все швидко. Ми одягли форму, склали цивільний одяг в сумки, вирушили в батальйон. Нас вишукували в 14:30 на ЦП - центральний прохід, коридор... Зайшов сержант і два старослужущих .
- Струнко! Нах..Ти що сук..команди не виконуєш? Ти в мене в нарядах до кінця служби сидіти будеш! Кричав сержант, підходячи в притул до солаги, який розслаблено стояв.
- Солдати, сумку з речами поставте перед собою. Дістаньте мильно брильне, по праву сторону ,а балабаси по ліву. - Продовжив сержант. Діди почали ходити з пакетом, збирали наші смаколики - цукерки, фрукти, ковбаса, біляші, згущене молоко....
- Але ми ще не обідали. Ображеним голосом заявив один із прибулих.
- Дозвольте звернутися, ні?!!!! Не вчили?!!! Як хочеш, щось перднуть ротом, потрібно сказати: товариш і звання, в моєму випадку сержант, дозвольте звернутися!!!якщо я відповім дозволяю, тільки після цього, можеш ригнуть!!! Ти що сук... Не наїдаїшься? Тебе накормити?!! Кричав сурово сержант.
Після цього, всі мовчали. У солдатів забирали: таблетки, балабаси, антиприспіранти, гелі для душу.
- Армія вас всім забезпечить, тут милом по статуту купаються..." Хіхікаючи сказав дембель.
17:00 ми так і струнчали на ЦП. Сержант навчав нас основним командам таких як: струнко!вільно, шикуйсь! Розповів, як ми маємо звертатися до старших по службі, ознайомив з внутрішнім розпорядком  дня...
Куди я потрапив, для чого мені це все? Думав я, стоючи вже три години на ЦП... 18:30 до нас почали приходити старші по званню: старший сержант, старшина, старший лейтенант, о 19:20 прийшов командир. Вони всі робили одне й те саме:
- Струнко! Вільно .Починаємо перекличку, Солдат Ціновій. Строго почав капітан.
-Я. Вигукнув солдат почувши своє призвіще.
-Солдад Шиншила.
Всі почали сміятися.
- Відставити!Упор лежачи прийняти! Раз ,два, раз ,два! Півтора... Солдати, ви що придурки? Чого ржете, з переклички?! Раз два!!!!
21:00 ми так і стояли на ЦП. Почалася вечірня перевірка. Ми роздягнулися до трусів, нас перевірили, на наявність синяків. В роту зайшов комбат.Почалася вечірня перекличка в розпорядженні роти.
- Солдат Мазуренко.
- Я!
- Солдат Мітрат.
Я побачив, як один із солдатів почав вестися, ноги підкосилися, і він зомлів. І так один за одним упало четверо солдатів. Нам дали відбій, так і не закінчивши вечірню перекличку в роті. Новобранці не витримали й знепритомніли, простоявши майже 7 годин струнко. Це був перший день, я думав, що не стягну.
    Я потрапив до спецбатальйону. Ми бігали та проходили смугу перешкод, майже весь день одне й те саме... і так два місяці, поки мене не перевели в тилову роту із забезпечення. Йдучи до армії, я хотів, щоб мене натренували, і я бігав, стрибав та займався, але зараз, через два місяці, я був невимовно радий потрапити в тил... Служба в армії навчила одного — цінувати. Цінувати свободу, смачну їжу, вільний час, різноманіття одягу та взуття...
   Оскільки в мене була вища освіта, прослужив я всього рік. Влаштувався на склад: на електрокарі збирав палети за штрих-кодами, потім, після прибуття машини, завантажував її, підписував ТТН, ставив печатку... Час на роботі здебільшого минав наодинці зі своїми думками. В мене почали з'являтися питання: «Хто я? І для чого?». Я не міг зрозуміти мети свого життя... Чому зі мною трапився весь цей хаос: універ, де не навчають; перше кохання, яке не взаємне; друзі, які тільки бухають та курять; усі ці порожні розмови про монети, крадені телефони, шмаль; робота, за яку як слід не платять; Польща, де є заробіток, та нема близьких; судове розлучення, хоча й нічого ділити; армія, де просто муштрують і знущаються; склади, де потрібна не майстерність, а лояльність до начальства...
...Ми вийшли із «Зодіаку». Ігнат був на куражі. У нього була темно-сіра «Шкода Октавія». Безпеку я відчув, тільки-но ми від’їхали від закладу.
— Чуєш, Максе, закони я знаю добре, але начальство сказало, що мені в помічники потрібен психолог, так би мовити, для агресивних. Як ти ставишся до роботи медіатора? Це тільки стажування: не сподобається підеш. Мені здається, ти вмієш знаходити спільну мову з буйним.—Несподівано запропонував Ігнат.Я вмію? Невже в мене щось виходить? Може, і варто спробувати домовлятися з тими, кого я годинами сидів мовчки і ввічливо вислуховував, хоча мені було геть нецікаво. Я ж таких типів знаю: «Хеннессі», нумізматка, качок, розведений алкаш... вони всі хочуть одного — бути почутими... бути важливими... Може, у цьому і є моє призначення...»