Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
2026.03.05
17:59
Бува, дорветься хтось до влади і вважа,
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
2026.03.05
15:16
І
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
2026.03.05
11:31
Весна. Нарешті. Цього року тебе чекала особливо.
Хоча зима, морозна й сніжна, була вражаюче красива.
Ходила в білому й шапками поснулі віти прикрашала.
І дихала на перехожих сліпучо-мерехливим жаром.
Але тепла не вистачало. А без тепла краси замало.
Хоча зима, морозна й сніжна, була вражаюче красива.
Ходила в білому й шапками поснулі віти прикрашала.
І дихала на перехожих сліпучо-мерехливим жаром.
Але тепла не вистачало. А без тепла краси замало.
2026.03.05
11:30
Скарай мене, Поезіє, дорогою.
Я стільки не добрав на ній думок.
Дорогою і людською тривогою,
Карай! Карай, щоб голос мій не мовк.
2
Отак би йшов і йшов
До скону підошов,
Я стільки не добрав на ній думок.
Дорогою і людською тривогою,
Карай! Карай, щоб голос мій не мовк.
2
Отак би йшов і йшов
До скону підошов,
2026.03.05
11:24
Закутий дощами в оселі тісній,
Не можеш ти вийти нікуди навколо,
Немовби закутий в темниці німій.
Стоїть чатовим незворушливий Молох.
Закутий дощами в кайданах тяжких,
Не можеш ти рушити птахом на волю.
Закутий дощами в тенетах сумних,
Не можеш ти вийти нікуди навколо,
Немовби закутий в темниці німій.
Стоїть чатовим незворушливий Молох.
Закутий дощами в кайданах тяжких,
Не можеш ти рушити птахом на волю.
Закутий дощами в тенетах сумних,
2026.03.05
10:09
Вже кілька сот в душі поранень
І безліч стомлених думок.
Чи хтось, чи щось до себе манить.
Не відгадати, не пророк…
І біль розмножився у болі…
Дійшло, і раптом зрозумів,
Що поруч шастає недоля,
І безліч стомлених думок.
Чи хтось, чи щось до себе манить.
Не відгадати, не пророк…
І біль розмножився у болі…
Дійшло, і раптом зрозумів,
Що поруч шастає недоля,
2026.03.05
07:00
Уплелась неминучість у долі
Непокірним і вільним "люблю"!
Я ту ніжність, що зріла поволі
Безкінечно з тобою ділю.
І, вростаючи словом навічно
У твій Всесвіт у кожному дні,
Відчуваю мотиви зустрічні
Непокірним і вільним "люблю"!
Я ту ніжність, що зріла поволі
Безкінечно з тобою ділю.
І, вростаючи словом навічно
У твій Всесвіт у кожному дні,
Відчуваю мотиви зустрічні
2026.03.04
19:34
Хто збирав металобрухт
і макулатуру
у того кремезний дух,
здатен зрушить фуру.
Комсомольці, піонери
в наші сімдесяті,
ніби справжні мародери
і макулатуру
у того кремезний дух,
здатен зрушить фуру.
Комсомольці, піонери
в наші сімдесяті,
ніби справжні мародери
2026.03.04
17:03
В небе на Дерибасовской
белая чайка кружит.
Эта весна начинается
от ланжероновских плит.
Солнце искрит в отражениях
серых досужливых луж.
Март начинает движение
белая чайка кружит.
Эта весна начинается
от ланжероновских плит.
Солнце искрит в отражениях
серых досужливых луж.
Март начинает движение
2026.03.04
16:41
І
На Україну зазіхає світ
і майже вся орда її вважає
своєю територією від
правобережжя Дону до Дунаю.
ІІ
Ми сіяли історію одні,
На Україну зазіхає світ
і майже вся орда її вважає
своєю територією від
правобережжя Дону до Дунаю.
ІІ
Ми сіяли історію одні,
2026.03.04
11:29
Ти – вінець сотворіння
Ти – вінець сотворіння
Але уже нікуди йти
Онде стабільність, якої ви прагнули
У єдиний гарантований спосіб
Серед артефактів лишених від нас
Ти – вінець сотворіння
Але уже нікуди йти
Онде стабільність, якої ви прагнули
У єдиний гарантований спосіб
Серед артефактів лишених від нас
2026.03.04
10:39
Російські окупанти офіційно стверджують, що б'ють лише по військових об'єктах…
Унаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула 12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об'єкти — діти!
Витягують з-під завалу
юну зо
Унаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула 12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об'єкти — діти!
Витягують з-під завалу
юну зо
2026.03.04
10:15
Засуваю ворота від лих і нещасть,
Та даремна ця спроба нічого не варта.
Зачиняюсь від хаосу, лютих ненасть.
Догорає у серці невтілена ватра.
Засуваю ворота від битв і нашесть,
Від знущань, катувань, безнадії та мору.
Від епохи збираю небачен
Та даремна ця спроба нічого не варта.
Зачиняюсь від хаосу, лютих ненасть.
Догорає у серці невтілена ватра.
Засуваю ворота від битв і нашесть,
Від знущань, катувань, безнадії та мору.
Від епохи збираю небачен
2026.03.04
06:06
Зітхання матері й відбитки
Її повік невтомних ніг,
Чутно донині й добре видко
В дворі, на полі, вздовж доріг.
Їх не убило всяке горе
І болі знищить не змогли, -
Вони, мов плетиво узорів
Діянь і прагнень на землі.
Її повік невтомних ніг,
Чутно донині й добре видко
В дворі, на полі, вздовж доріг.
Їх не убило всяке горе
І болі знищить не змогли, -
Вони, мов плетиво узорів
Діянь і прагнень на землі.
2026.03.04
01:18
Весно! Мила чарівнице!
З льоду робиш ти водицю,
З неба синього казково
Ллється дощик іграшковий!
Весно! Радісна панянко!
Розфарбовуєш альтанку
В ніжні кольори зелені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З льоду робиш ти водицю,
З неба синього казково
Ллється дощик іграшковий!
Весно! Радісна панянко!
Розфарбовуєш альтанку
В ніжні кольори зелені
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про раффлезію
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про раффлезію
Бува, дорветься хтось до влади і вважа,
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він святим
І долі світу одним помахом вершить.
Всіх непокірних має право покорить,
А, якщо ні – то і зі світу всіх звести.
Країни цілі одним порухом знести,
Які не хочуть за його наказом жить.
Мільйони може він нещадно розтоптать,
Залити кров’ю, щоб піднятись над всіма.
На щастя, вічного у світі цім нема.
Йому, як іншим теж доводиться вмирать.
І всі ідеї, що носився з ними він.
І сам він також (то відомо всім давно)
Вже скоро стануть звичайнісіньким лайном.
Бо шлях такий пройшов далеко не один…
Був, кажуть люди, в давнину один народ,
Жив, як і всі народи, між своїх боліт.
Не чув про нього до пори весь білий світ.
Що людям пхатись в болота оті? Та от
З‘явився вождь у них. Плюгавенький такий,
Але жорстокий і підступний, справжній звір.
Не стало спокою в краю тім із тих пір,
Бо ж він за трон переживав постійно свій.
Всіх претендентів потихеньку прибирав.
Кого отруїть, кому вбивцю підішле.
Хоча маленьке та на всіх страшенно зле.
Вже скоро всіх, кого підозрював, здолав .
Став гоноровий, бо ж суперників нема.
Себе великим розумакою вважав,
Ніяких думок, навіть чути не бажав,
Тому і радників розумних не тримав.
Все тільки «Я» та «Я». І скоро той народ
У те повірив та молитись став на нього.
Але правителю було замало того.
Щоби насмішникам навкруг закрити рот,
Він на сусідів з військом відданим напав.
І ті вбивали, катували, грабували.
І задоволення від того, схоже мали.
Їм їхній вождь тоді іще милішим став.
А він на троні набундючений сидів.
Корона набік, аж на вуха наповзає.
Та він на те уваги зовсім не звертає.
Бо вже й над світом панувати захотів.
Йому подобалось, коли, після війни
Йому до ніг ворожі голови складали.
Від них смерділо та його то чарувало.
І за ті смерті він господарів винив,
Що не здалися, йому опір учиняли.
Були б живі, вражались величі б його.
А сраколизи так і бігали кругом,
Наперебій всі його велич вихваляли.
Тож він ще більше свого носа задирав.
Та свою «велич» розповсюджував по світу,
Все нові землі намагався покорити,
Щоб ті народи його «геній» осявав.
Якось до нього ясновидця привели,
Якого десь в якомусь краї захопили.
Про нього в світі вже давненько говорили,
Що, справді боги йому дар такий дали –
Майбутнє бачить. Тож правитель захотів
Його почути. Та й, щоб всі на світі знали,
Якого мудрого вождя би вони мали,
Якби він світ увесь, нарешті покорив.
Зі свого трону вождь глядів на мудреця
Та крива посмішка вуста його кривила.
Тож його велич оту мудрість покорила.
Йому й божественність вже, мабуть до лиця.
Отож спитав: - Ти, кажуть, бачиш майбуття?!
Скажи, чи буду я в майбутньому великим?
Чи то ім‘я моє прославиться навіки?
В чомусь великому продовжиться життя?
Мудрець спокійно так на нього поглядів:
- Так, і по смерті ти залишишся великим.
В чомусь величному відродишся навіки!
Легкою посмішкою, втім, вуста скривив…
Пройшли роки, прийшов вождеві смертний час.
Йому величне погребіння влаштували.
Перед розкішного палацу закопали,
Аби ходити, поклонятися щораз.
Ще час минув, нові правителі прийшли.
Про того скоро вже і забувати стали.
Навкруг палацу лісом все позаростало.
Не видно, що колись і люди тут жили.
Якось мандрівці пробиралися крізь ліс.
Аж чують, сморід, наче щось велике здохло.
І то недавно, ще до мумії не всохло.
Вони поближче підійшли, прикривши ніс.
Аж бачать, квітка величезна, вогняна
Росте між лісу. Звідти смородом і тягне,
Мов квітка смерть зусюди притягнути прагне.
Комах дзижчання з тої квітки долина.
Які літають, смерть притягує усіх,
Які уже у лапи смерті тої впали.
І відвертала квітка та, і чарувала.
Та хто би довго сморід витримати міг?
Подивувавшись, шлях продовжили ті свій,
Про дивну квітку стрічним всім розповідали.
Хоч і не знали, все ж правителя згадали,
Що відродився у великій квітці тій.
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він святим
І долі світу одним помахом вершить.
Всіх непокірних має право покорить,
А, якщо ні – то і зі світу всіх звести.
Країни цілі одним порухом знести,
Які не хочуть за його наказом жить.
Мільйони може він нещадно розтоптать,
Залити кров’ю, щоб піднятись над всіма.
На щастя, вічного у світі цім нема.
Йому, як іншим теж доводиться вмирать.
І всі ідеї, що носився з ними він.
І сам він також (то відомо всім давно)
Вже скоро стануть звичайнісіньким лайном.
Бо шлях такий пройшов далеко не один…
Був, кажуть люди, в давнину один народ,
Жив, як і всі народи, між своїх боліт.
Не чув про нього до пори весь білий світ.
Що людям пхатись в болота оті? Та от
З‘явився вождь у них. Плюгавенький такий,
Але жорстокий і підступний, справжній звір.
Не стало спокою в краю тім із тих пір,
Бо ж він за трон переживав постійно свій.
Всіх претендентів потихеньку прибирав.
Кого отруїть, кому вбивцю підішле.
Хоча маленьке та на всіх страшенно зле.
Вже скоро всіх, кого підозрював, здолав .
Став гоноровий, бо ж суперників нема.
Себе великим розумакою вважав,
Ніяких думок, навіть чути не бажав,
Тому і радників розумних не тримав.
Все тільки «Я» та «Я». І скоро той народ
У те повірив та молитись став на нього.
Але правителю було замало того.
Щоби насмішникам навкруг закрити рот,
Він на сусідів з військом відданим напав.
І ті вбивали, катували, грабували.
І задоволення від того, схоже мали.
Їм їхній вождь тоді іще милішим став.
А він на троні набундючений сидів.
Корона набік, аж на вуха наповзає.
Та він на те уваги зовсім не звертає.
Бо вже й над світом панувати захотів.
Йому подобалось, коли, після війни
Йому до ніг ворожі голови складали.
Від них смерділо та його то чарувало.
І за ті смерті він господарів винив,
Що не здалися, йому опір учиняли.
Були б живі, вражались величі б його.
А сраколизи так і бігали кругом,
Наперебій всі його велич вихваляли.
Тож він ще більше свого носа задирав.
Та свою «велич» розповсюджував по світу,
Все нові землі намагався покорити,
Щоб ті народи його «геній» осявав.
Якось до нього ясновидця привели,
Якого десь в якомусь краї захопили.
Про нього в світі вже давненько говорили,
Що, справді боги йому дар такий дали –
Майбутнє бачить. Тож правитель захотів
Його почути. Та й, щоб всі на світі знали,
Якого мудрого вождя би вони мали,
Якби він світ увесь, нарешті покорив.
Зі свого трону вождь глядів на мудреця
Та крива посмішка вуста його кривила.
Тож його велич оту мудрість покорила.
Йому й божественність вже, мабуть до лиця.
Отож спитав: - Ти, кажуть, бачиш майбуття?!
Скажи, чи буду я в майбутньому великим?
Чи то ім‘я моє прославиться навіки?
В чомусь великому продовжиться життя?
Мудрець спокійно так на нього поглядів:
- Так, і по смерті ти залишишся великим.
В чомусь величному відродишся навіки!
Легкою посмішкою, втім, вуста скривив…
Пройшли роки, прийшов вождеві смертний час.
Йому величне погребіння влаштували.
Перед розкішного палацу закопали,
Аби ходити, поклонятися щораз.
Ще час минув, нові правителі прийшли.
Про того скоро вже і забувати стали.
Навкруг палацу лісом все позаростало.
Не видно, що колись і люди тут жили.
Якось мандрівці пробиралися крізь ліс.
Аж чують, сморід, наче щось велике здохло.
І то недавно, ще до мумії не всохло.
Вони поближче підійшли, прикривши ніс.
Аж бачать, квітка величезна, вогняна
Росте між лісу. Звідти смородом і тягне,
Мов квітка смерть зусюди притягнути прагне.
Комах дзижчання з тої квітки долина.
Які літають, смерть притягує усіх,
Які уже у лапи смерті тої впали.
І відвертала квітка та, і чарувала.
Та хто би довго сморід витримати міг?
Подивувавшись, шлях продовжили ті свій,
Про дивну квітку стрічним всім розповідали.
Хоч і не знали, все ж правителя згадали,
Що відродився у великій квітці тій.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
