У корчмі, що понад шляхом Кучманським стоїть,
Сидять за столом в куточку селянин й козак.
Козак вже набравсь добряче сивухи, однак,
Ще замовив собі чарку, збирається пить.
В селянина грошей мало, кухоль як узяв,
Так і грається з ним, зробить ковток та й сидить.
Козак йому жаліється: - Як же важко жить!
Ляхи кляті урізають, бач, козацьких прав.
І в реєстр брать не хочуть, і з Січі женуть.
Нема де мені приткнутись, кому послужить!
Метаюся туди-сюди. Добуваю харч.
Добре, шабля є при боці, тож не пропаду!
Може, де війна почнеться, на війну піду.
Вам, селянам набагато легше жити, бач!
- Легше жити? – мужикові аж забило дух, -
Та ти знаєш, як живеться нині у селі?
Пани зе́млі нахапали собі чималі,
А ти волів своїх власних запрягай у плуг,
Чи косу бери у руки, чи іди на тік.
Та три дні на тиждень маєш пану відробить.
А за те, що пан земельку тобі наділи́ть,
На Різдво чи на Великдень маєш кожен рік
Зерном панові віддати, безліч каплунів,
Курей, гусей, качок та ще всякого добра.
Ще й грошима заплатити, як врожай зібрав.
А, крім того десятину віддай з баранів,
З поросят, із меду та ще з того, що в саду
Чи вродило на городі. А, як є воли,
Щотрироки пан віддати третього велить
Із приплоду. Хоч і жалко, а беру, веду.
А дрова возити пану, дороги ладнать,
В пана стільки є роботи – не переробить.
І за то ніхто й копійки не буде платить.
Хоча пан того й не має права вимагать.
А, як що не так, одразу гайдуки біжать,
Спину так розполосують, радий, що живий.
Хоч, порівняно з другими, пан ще й добрий мій.
Другий може і до смерті так замордувать.
Он по панах по сусідніх тільки того й чуть.
Той бажає наречену в першу нічку мать,
Той не хоче православних до церкви пускать.
А у того за непослух смертним боєм б’ють.
У козаки би податись? А куди сім’ю?
Та і бачу, що й в козаках життя вже не те.
Та, гадаю скоро сім’я гніву проросте
І діждуться пани-ляхи на кару свою.