З усією обережністю зі своїми ремарками у ставленні до майже незнайомців.

  Ваш вірш нагадує гру з модерністською традицією, де обличчя стає маскою епохи. Це перегукується з символістами і трохи з постмодерною іронією.
Рядок "пейот не модний аяваска" вводить сучасний культурний шар — психоделічний дискурс, який часто з’являється у текстах з авторськими пошуками інших реальностей.
"маска", "бармен", "фрік" – актори-образи з урбаністичного театру, де персонажі – це ролі, а не як особистості.
"слів віртуозний екскремент" — самоіронічний жест, схожий на "окей" – дєскать, дивись, я теж продукт гри, і не шукай надто "високого".
  Фінал "усесвіти ущерть ущент" звучить апокаліптично, але водночас і гротескно — це не трагедія, а радше вибух-кода.
  Інтертекст (його зазвичай шукаю) вгадується, нехай і конспірологічно – але тут скоріше мішанина культурних кодів: від високої поезії до барної розмови та психоделічних моментів (бо напої були).
  Текст прокручується наче мультколаж, що сам себе трохи іронічно експонує у фокусі символістської оптики умовного кіноапарата такої ж кінобудки (маска, вік, обличчя як знак епохи, натяки замість прямих висловлювань) в умовах модерністської фрагментарності (стрибки образів, урбаністика, відчуття розірваності).

З повагом, Ю.С.

Краще копіювати з відео не посилання, а код вставки, це дещо оживляє килим шпальт.
Ось тут зразок, із адаптованою довільно вручну після шириною і висотою.

iframe width="320" height="210" src="https://www.youtube.com/embed/Sek1vLw3s20" title="Frank Sinatra - Strangers In The Night (Audio)" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture; web-share" referrerpolicy="strict-origin-when-cross-origin" allowfullscreen

Там в коді ще декілька вступних і заключних знаків, команд, вони повинні теж бути для точного відтворення, тут лише приблизний зразок.

оскільки десь-тут щось було про “Rock Around the Clock”. . . . . .


У 1958 році, під час виступу перед комітетом Палати представників США, що розслідував підліткову злочинність, Френк Сінатра провів наступну межу: “Рок-н-рол – це найбрутальніша, найпотворніша, найвідчайдушніша, найпідліша форма вираження, яку мені довелося чути. Рок-н-рол пахне фальшем і обманом. Він співається, грається та пишеться переважно кретинічними недоумками, і завдяки своїй майже імбецильній повторюваності та злостивим, непристойним – по суті брудним – текстам він перетворюється на військово-маршову музику для кожного злочинця із бакенбардами на обличчі”.

(In 1958, during an appearance before a U.S. House committee investigating juvenile delinquency, Frank Sinatra drew the line in the sands: “Rock ‘n’ roll is the most brutal, ugly, desperate, vicious form of expression it has been my misfortune to hear. Rock ‘n’ roll smells phony and false. It is sung, played, and written for the most part by cretinous goons, and by means of its almost imbecilic reiteration, and sly, lewd–in plain fact, dirty–lyrics it manages to be the martial music of every side-burned delinquent on the face of the earth.”)