А місто дитинства шумить соковитим березовим листям,
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся ―
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.

А в місті дитинства усміхнена мама настійливо будить:
«Гей, соне, давай піднімайся хутчіше, на кухні сніданок».
«Збирайся до школи, бо знову спізнишся, ти ще не обутий»,―
Мене підганяє стурбовано батько у дверях всіляко.

А в місті дитинства вода у калюжах цікава і тепла,
Потроху залазиш у них, по коліна піднявши холоші
І бачиш, що хтось побував тут навколо до тебе у метрах:
Сліди голубів, наче зґарди маленькі, в багнюці розмоклій.

А в місті дитинства у парку гуляти ніяк не набридне,
Де кожний куточок цікавий, хоча і надмірно знайомий.
Злітаю на гойдалці вище у небо прозоро-блакитне,
Сміюся, а серце у грудях чомусь безтурботно тріпоче.