Ти не́ промовляй, так нестерпно живеться,
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти.
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб пахнув жасмином пирій біля хати.
В саду щебетав золотий соловейко
і падали вишні у теплі долоні,
а вечір тулився до личка близенько,
мов очі бездонні у ночі безсонні.
Щоб радість садила солодкі суниці,
та щастя у домі цвіло наче літо.
Злетіли у вирій роки́, як синиці —
немає куди свою старість подіти.
Приспати її вже ніяк не вдається,
суглоби болять на погоду постійно:
то вколить у бік, а то голкою в серце —
смерть теж заслужити в безсмертя потрібно.

01.05.2026р.