Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Ходжа був впертішим за віслюка.
Якось його набридло годувати,
Тож і узявся жінці він казати:
- Тепер хай буде все в твоїх руках.
Віднині віслюка годуєш ти.
Та теж уперлась, сперечатись стали,
У очі все, що думали, сказали.
Але ніхто із них не попустив.
Рішили, хто найперший заговорить,
Той віслюка і буде годувать.
Тож розійшлись по хаті і мовчать.
Дружині то набридло дуже скоро.
Рішила до сусідки завітать,
До вечора у неї просиділа.
Коли уже надворі потемніло,
Тоді сусідці здумала сказать:
- Такий упертий в мене чоловік,
Що з голоду вже буде помирати
Та й слова не подумає сказати.
По-своєму усе робити звик.
Давай, йому пошлемо миску супу,
Щоб з голоду він часом не охляв.
Тож скоро хлопчик з мискою помчав,
А в мисці суп іще тепленький хлюпа.
Та, поки жінка у гостях була,
До хати злодій здумав завітати.
Став усе цінне в клунок він збирати.
Доріжка його, врешті завела
В кімнату, де якраз Ходжа сидів.
Спочатку злодій, звісно налякався.
Та той сидів, як пень, не повертався.
На шум у домі й вухом не повів.
«То, певно, параліч його розбив», -
Подумав злодій. Ходить по кімнаті,
Старається все цінне підбирати.
Коли вже клунок доверху набив,
Ще й шапку зняв в Ходжі із голови.
Звалив той клунок чимскоріш на спину
Та і спокійно хату ту покинув.
Бо ж не спиняв ніхто і не ловив.
В цей час якраз і хлопчик прилетів,
Приніс той суп, Ходжі узявсь казати:
- Ось, вам просили супу передати!
Ходжа на нього мовчки поглядів
Та спробував на мигах пояснить,
Що вкрали все і, навіть шапку з нього.
Та як же можна пояснити того?
Тож став свистіть, рукою круг водить,
На голову показувати сво́ю.
Гадав, що все, як треба пояснив.
Та хлопчик то інакше зрозумів.
Тож миску поводив над головою
В Ходжі і суп увесь перевернув
На голову тому тієї ж миті.
Хоч нащо – то не міг він зрозуміти.
Та ж сам просив – упевнений він був.
Все на лице, на бороду стекло,
Але Ходжа ні слова не промовив.
Тримав в собі уперто кожне слово.
Хоч хлопчикові дивно то було.
Вернувся і жінки взялись питать,
Як воно там. І той усе повідав,
Що хтось усе у домі порозки́дав.
Розгардіяш страшний, ні дать, ні взять.
Ще і про суп їм, звісно розповів.
Тут жінка зрозуміла – щось там сталось,
Отож додому чимскоріш помчалась.
Ходжа в кімнаті, як раніш сидів.
А в домі був розгардіяш страшний,
Неначе якась буря пролетіла.
Що ж тут було, узнати захотіла.
Забулась про зарок ранковий свій.
- Ходжа, що це? – кричати почала.
Той підхопився та і став казати:
- Тепер осла ти будеш годувати!
До чого твоя впертість довела!
Якось його набридло годувати,
Тож і узявся жінці він казати:
- Тепер хай буде все в твоїх руках.
Віднині віслюка годуєш ти.
Та теж уперлась, сперечатись стали,
У очі все, що думали, сказали.
Але ніхто із них не попустив.
Рішили, хто найперший заговорить,
Той віслюка і буде годувать.
Тож розійшлись по хаті і мовчать.
Дружині то набридло дуже скоро.
Рішила до сусідки завітать,
До вечора у неї просиділа.
Коли уже надворі потемніло,
Тоді сусідці здумала сказать:
- Такий упертий в мене чоловік,
Що з голоду вже буде помирати
Та й слова не подумає сказати.
По-своєму усе робити звик.
Давай, йому пошлемо миску супу,
Щоб з голоду він часом не охляв.
Тож скоро хлопчик з мискою помчав,
А в мисці суп іще тепленький хлюпа.
Та, поки жінка у гостях була,
До хати злодій здумав завітати.
Став усе цінне в клунок він збирати.
Доріжка його, врешті завела
В кімнату, де якраз Ходжа сидів.
Спочатку злодій, звісно налякався.
Та той сидів, як пень, не повертався.
На шум у домі й вухом не повів.
«То, певно, параліч його розбив», -
Подумав злодій. Ходить по кімнаті,
Старається все цінне підбирати.
Коли вже клунок доверху набив,
Ще й шапку зняв в Ходжі із голови.
Звалив той клунок чимскоріш на спину
Та і спокійно хату ту покинув.
Бо ж не спиняв ніхто і не ловив.
В цей час якраз і хлопчик прилетів,
Приніс той суп, Ходжі узявсь казати:
- Ось, вам просили супу передати!
Ходжа на нього мовчки поглядів
Та спробував на мигах пояснить,
Що вкрали все і, навіть шапку з нього.
Та як же можна пояснити того?
Тож став свистіть, рукою круг водить,
На голову показувати сво́ю.
Гадав, що все, як треба пояснив.
Та хлопчик то інакше зрозумів.
Тож миску поводив над головою
В Ходжі і суп увесь перевернув
На голову тому тієї ж миті.
Хоч нащо – то не міг він зрозуміти.
Та ж сам просив – упевнений він був.
Все на лице, на бороду стекло,
Але Ходжа ні слова не промовив.
Тримав в собі уперто кожне слово.
Хоч хлопчикові дивно то було.
Вернувся і жінки взялись питать,
Як воно там. І той усе повідав,
Що хтось усе у домі порозки́дав.
Розгардіяш страшний, ні дать, ні взять.
Ще і про суп їм, звісно розповів.
Тут жінка зрозуміла – щось там сталось,
Отож додому чимскоріш помчалась.
Ходжа в кімнаті, як раніш сидів.
А в домі був розгардіяш страшний,
Неначе якась буря пролетіла.
Що ж тут було, узнати захотіла.
Забулась про зарок ранковий свій.
- Ходжа, що це? – кричати почала.
Той підхопився та і став казати:
- Тепер осла ти будеш годувати!
До чого твоя впертість довела!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
