Тої зими, як вдалося німців зупинити
Під Москвою й від столиці трохи відтіснити,
Москалі відчули силу, кров у них заграла,
Переможцями вони вже себе уважали.
Думали, що уже німців добряче побили
Й сорок другий переможно закінчить рішили.
Подумали, що пора вже їм і наступати,
Вже для того мають сили і зброї багато.
І в Криму, й під Ленінградом та і під Москвою
Готувались пробивати «стіну» головою.
Звісно, під Москвою сили більше залишали,
Бо ж під Ржевом пробивати оборону мали.
Та й під Харковом, здавалось, перемога світить.
До Дніпра вони збирались пробитись до літа.
Отож, взимку і взялися вони наступати,
Поки німці до морозів мусили звикати.
Увірвалися до Криму, хоч скоро застрягли.
Так же само й під Харковом прорватися прагли.
Тут їм дещо удалося. У ту сніжну зиму
Сіверський Донець по кризі подоланий ними.
Десь на сотню кілометрів в глибину прорвались.
А на літо уже й Харків звільнить сподівались.
Навіть, більше, планували до моря дістати
І усю німецьку силу у кільце узяти
Від Харкова аж до моря. Легко планувати,
Але Слов‘янськ й Балаклію не змогли узяти.
Німці міцно там засіли, на флангах стирчали,
Та москальські командири на те не зважали.
Вирішили, що найкраще отут наступати,
Та ще з півночі, щоб Харків у кільце узяти.
Баграмян просив для того додаткові сили
Та командування все то під Москву пустило.
Тимошенку, що стояв над арміями тими,
Обходитись довелося силами своїми.
Тимошенко- бравий воїн, іще в громадянську
Водив у лихі атаки кінноту радянську.
Так кіннотником й зостався – тільки що – в атаку.
Все одно йому – солдати, літаки чи танки.
Куди йому було фронтом тоді керувати?
Та Сталін ще не зарікся йому довіряти.
Хоча сили додаткові туди не прислали,
Але армії достатньо і так сили мали.
Шістсот сорок тисяч люду, танків тищу двісті.
Якщо з розумом, то можна воювати, звісно.
Дев‘ятсот літаків з неба війська прикривали.
А німці лиш триста сорок тисяч війська мали.
На всю групу армій «Південь» танків менше втроє.
Проте німці готувались зарані до бою.
Їм той барвенківський виступ, як більмо, неначе,
Зрізати його скоріше стояла задача.
Німці і план розробили, «Фредерікус» звався.
Танковий прорив для того з півдня готувався.
Москалі про те не знали, розвідка проспала,
Тож ніякої уваги на те не звертали.
Німці іще свої сили тільки гуртували,
А москалі уже наступ на Харків почали.
Десь на тиждень «обігнали» німців і погнали.
Німцям справжній подарунок тим подарували.
Спершу добре все складалось в москалів, здавалось,
Бо крізь лінію найпершу німецьку прорвались.
Десь п‘ятнадцять кілометрів війська подолали,
В другу лінію уперлись лобом та і стали.
Розвідка і тут взівала, упіймала гаву.
Тож у москалів не надто складалися справи.
До Харкова залишалось кілометрів двадцять,
А арміям довелося на місці топтаться.
А тим часом зі Слов‘янська Клейст зненацька вдарив.
Почали над москалями згущатися хмари.
Ніхто ж із них не подумав фланги укріпити,
Не думали, що тут німці спроможуться бити.
А німецькі танки раптом в тил військам прорвались,
Закривати горловину «лантуха» узялись.
Тимошенко як дізнався, став Москву прохати
На підмогу іще кілька дивізій прислати.
Василевський, що став тільки начальник Генштабу
Став до Сталіна звертатись із проханням, аби
Дав наказ війська відвести, поки ще не пізно.
Та на нього Сталін лише подивився грізно.
Адже вірний Тимошенко, хоч просив підмогу,
Але обіцяв, що здатен справитись й без того.
Міг би справитися звісно, бо ж сил вдосталь має.
Наказав би, нехай танки скоріш повертають.
Їх же в нього ціла купа. На Клейста ударять
І розженуть оті чорні, що нависли хмари.
Та ж тоді зупинить наступ на Харків? Як бути?
Не захотів Тимошенко танки розвернути.
А час ішов. З Балаклії Паулюс прорвався.
Незабаром він із Клейстом у тилу з‘єднався.
От і «лантух». Усе військо в ньому опинилось.
Всього лише двадцять тисяч із нього пробились.
Тимошенко контроль втратив скоро над військами.
Пробивались, хто як може назад із боями.
Німці вогню не жаліли, назад не пускали,
Більше сто сімдесят тисяч на полях уклали.
Серед них сім генералів. Двісті сорок тисяч
Опинилися в полоні. Впав зовсім у відчай
Тимошенко, ледве-ледве сам порятувася.
Літаком, бо ж цілий маршал, звідтіль вибирався.
А підлеглих сотні тисяч віддав на поталу.
Як німецькі генерали в спогадах писали:
«Скрізь на полі бою трупи – і коні, і люди,
І проїхати між ними не можна нікуди».
А місцеві говорили: скільки трупом вклали,
Що їх танками вже німці потім трамбували,
З літаків вапном трусили… Що там говорити?
Москалі солдат не вміли ніколи жаліти…
Наступ навесні на Харків москалі «просрали».
Скажу більше – вони німцям карти в руки дали.
Бо ж три армії пропали і діра на фронті –
Нема танків, нема гармат, немає піхоти.
Німці в ту діру й шугнули, до Волги помчали
Та до нафти на Кавказі прориватись стали.
А там же поля широкі, для танків роздолля.
Саме тут тепер москальська рішалася доля.
Щоби німців зупинити, своїх налякати,
Сталін видав наказ, щоби усіх тих стріляти,
Хто відступа без наказу. Чекістські загони
Тепер у тилу вершили криваві закони.
Ніхто не смів з поля бою тепер відступати,
Навіть, якщо вже не було чим і воювати.
Вибору в солдат не було: чи в полон здаватись,
Чи то на чекістську кулю у тилу нарватись.
В німців хоч живим, можливо, можеш залишитись.
А тут смерть тобі, і можеш, навіть не проситись…
Та то вже друга розмова. Москалі, звичайно
Про побоїще забути схотіли негайно.
По війні про перемоги одні й говорили.
Але пам‘ять, хоч хотіли, але не убили.
Тож і хочеться вже вкотре людям нагадати,
Як же москалі уміли всіх «перемагати».