Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
2026.10.10
11:46
жовтня - День народження видатної української співачки
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
2026.10.10
11:21
Закортіло бабці втіхи,
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
2026.10.10
07:22
За межею літа -
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
2026.10.09
22:01
Уламки сну розкидані повсюди.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
2026.10.09
17:17
У квасолі джміль гуде:
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
2026.10.09
14:37
Я не хочу уже прокидатись.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
2026.10.09
10:48
— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
2026.10.09
10:39
Я – Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
2026.10.09
09:02
іще палітурка сезонна
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
2026.10.09
06:11
Від листя, очищена вітром, дорога
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
2026.10.08
17:56
Сидять діди із бабами, згадують минуле.
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
2026.10.08
17:02
Я продаю тишу
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Петрогліфи
Час, що настав
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибокі з холодною водою і пішли в гори. І зустрівся нам на галяві серед дерев високих предковічних крислатих бородатий старий пастух вбраний у чорне з білою козою, і спитали ми в нього дорогу на Гору Одкровень, і сказав він, що не відає дороги туди, бо не знає гори такої.
І збулося пророцтво Заратустри: «... І зустрінеться пастух їм сивобородий вдягнений в чорне з білою козою, і не повідає їм про шлях, бо не знатиме він нічого про Гору Одкровень...» І пішли ми далі, і дійшли до ріки Вічної Молодості — швидкоплинної з прозорою холодною водою над якою нависали важкі сірі скелі, і сказала ти:
- Нехай збудеться Писання, нехай збудеться сказане в Гаті «Сонце»: «... І скинуть вони шати свої, і відкриють вони тіла свої Сонцю високому, і омиють вони плоть свою водою ріки Вічної Молодості...»
І скинули ми весь одяг свій, і плавали між риб (прудких як водоспад) сріблястих, черленими плямами міченими, і дарувала нам Ріка бадьорість тілам нашим і силу душам нашим. І пішли ми через праліс давній стежками оленячими і бачили там квіти жовті — кольору Сонця над якими гуділи бджоли волохаті, і піднімалися ми стежками плутаними нікому не знаними все вище і вище назустріч Небу синьому неосяжному нескінченному і білим хмарам легким невгамовним та змінним, що за вітром летять у краї не звідані. І кричав нам птах-віщун чорний і говорив нам про прийдешнє, про часи останні, про дні святі, що надходять. І стрибав перед нами звір рудий по дереву вгору та вниз і дивився на нас очицями маленькими чорними. І бачили ми птаха-вісника строкатого з відмітинами чорними, білими і червоними, що стукав дзьобом по сухому дереву. Кожним стуком говорив про хвилини, що цьому світу недосконалому відміряні. І йшли ми на гору кам’яну — на вершину її лису блискавкою вражену. І Мітра стулив око своє, і запалилась на Небі Зоря Вогню та Зоря Слова, і зійшли ми на скелясту вершину, де були лише каміння та дерева маленькі, що стелились по землі. І їли ми чорні солодкі ягоди, і дивились на зорі, що запалювались у чорноті шатра небесного напнутого на початку часів Великим Подорожнім, і Місять як пастух блідий отари зірок-овець зійшов над видноколом. І запалили ми вогонь святий на вершині гори і збулося сказане в Гаті «Пастух»: «... І прийдуть двоє на вершину гори і запалять там вогонь світлий і святий і буде видно той вогонь Небу та стражам його...» І зварили ми трунок — хаому і пили її і думали про вічне і всюдисуще.
І сказали ти:
- Нехай збудеться Писання — пророцтво Великого Вчителя Доброї Віри, що було писане на табличках глиняних, на шкірах волових, на скелях важких, на папірусах країни Землі Чорної, яку ще називають Міцраїм або Мудрая, пророцтво, яке переповідали нам бородаті маги у біле вдягнені і тримали то в таємниці від халдеїв, і записали в Гаті «Світло»: «... І зійдуть вони на на вершину гори, але не гори Харбуз, іншої, і возляжуть вони на ложе кам’яне, і сила вогню прийде до них...»
І так і сталося, як було пророчено. І возлягли ми на ложе кам’яне скинувши всі шати свої, і воз’єдналися у єдину суть і плоть одну, і дух один. І зійшли на нас сили всіх чистих стихій, які оскверняти смертю боронено: сила вогню святого і світлого, сила води прозорої, що чистоту всьому сущому дарує, сила тверді земної, що породжує все живе яко мати, сила повітря, що вітер породжує і дух в живе тіло засіває. І почало губити Небо зорі свої, як губить стиглі важкі черлені плоди гранатове дерево, коли приходить час його, і Місяць став як шматок глини вохрою посипаний — глини, з якою зліпив Ахура-Мазда першолюдину Гайомарту.
І зрозуміли ми, що пророк Сошіянт, Заратустри нащадок в цей світ приходив вже, та люди не почули слова його, що прийшов час Фрашокераті — великого очищення. І явився Ахура-Мазда з воїнством своїм сповненим світла палаючого. А на зустріч йому явився Ангра-Манью з воїнством своїм темним, і почалась остання битва світу сього над горами Кухоейя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Час, що настав
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибокі з холодною водою і пішли в гори. І зустрівся нам на галяві серед дерев високих предковічних крислатих бородатий старий пастух вбраний у чорне з білою козою, і спитали ми в нього дорогу на Гору Одкровень, і сказав він, що не відає дороги туди, бо не знає гори такої.І збулося пророцтво Заратустри: «... І зустрінеться пастух їм сивобородий вдягнений в чорне з білою козою, і не повідає їм про шлях, бо не знатиме він нічого про Гору Одкровень...» І пішли ми далі, і дійшли до ріки Вічної Молодості — швидкоплинної з прозорою холодною водою над якою нависали важкі сірі скелі, і сказала ти:
- Нехай збудеться Писання, нехай збудеться сказане в Гаті «Сонце»: «... І скинуть вони шати свої, і відкриють вони тіла свої Сонцю високому, і омиють вони плоть свою водою ріки Вічної Молодості...»
І скинули ми весь одяг свій, і плавали між риб (прудких як водоспад) сріблястих, черленими плямами міченими, і дарувала нам Ріка бадьорість тілам нашим і силу душам нашим. І пішли ми через праліс давній стежками оленячими і бачили там квіти жовті — кольору Сонця над якими гуділи бджоли волохаті, і піднімалися ми стежками плутаними нікому не знаними все вище і вище назустріч Небу синьому неосяжному нескінченному і білим хмарам легким невгамовним та змінним, що за вітром летять у краї не звідані. І кричав нам птах-віщун чорний і говорив нам про прийдешнє, про часи останні, про дні святі, що надходять. І стрибав перед нами звір рудий по дереву вгору та вниз і дивився на нас очицями маленькими чорними. І бачили ми птаха-вісника строкатого з відмітинами чорними, білими і червоними, що стукав дзьобом по сухому дереву. Кожним стуком говорив про хвилини, що цьому світу недосконалому відміряні. І йшли ми на гору кам’яну — на вершину її лису блискавкою вражену. І Мітра стулив око своє, і запалилась на Небі Зоря Вогню та Зоря Слова, і зійшли ми на скелясту вершину, де були лише каміння та дерева маленькі, що стелились по землі. І їли ми чорні солодкі ягоди, і дивились на зорі, що запалювались у чорноті шатра небесного напнутого на початку часів Великим Подорожнім, і Місять як пастух блідий отари зірок-овець зійшов над видноколом. І запалили ми вогонь святий на вершині гори і збулося сказане в Гаті «Пастух»: «... І прийдуть двоє на вершину гори і запалять там вогонь світлий і святий і буде видно той вогонь Небу та стражам його...» І зварили ми трунок — хаому і пили її і думали про вічне і всюдисуще.
І сказали ти:
- Нехай збудеться Писання — пророцтво Великого Вчителя Доброї Віри, що було писане на табличках глиняних, на шкірах волових, на скелях важких, на папірусах країни Землі Чорної, яку ще називають Міцраїм або Мудрая, пророцтво, яке переповідали нам бородаті маги у біле вдягнені і тримали то в таємниці від халдеїв, і записали в Гаті «Світло»: «... І зійдуть вони на на вершину гори, але не гори Харбуз, іншої, і возляжуть вони на ложе кам’яне, і сила вогню прийде до них...»
І так і сталося, як було пророчено. І возлягли ми на ложе кам’яне скинувши всі шати свої, і воз’єдналися у єдину суть і плоть одну, і дух один. І зійшли на нас сили всіх чистих стихій, які оскверняти смертю боронено: сила вогню святого і світлого, сила води прозорої, що чистоту всьому сущому дарує, сила тверді земної, що породжує все живе яко мати, сила повітря, що вітер породжує і дух в живе тіло засіває. І почало губити Небо зорі свої, як губить стиглі важкі черлені плоди гранатове дерево, коли приходить час його, і Місяць став як шматок глини вохрою посипаний — глини, з якою зліпив Ахура-Мазда першолюдину Гайомарту.
І зрозуміли ми, що пророк Сошіянт, Заратустри нащадок в цей світ приходив вже, та люди не почули слова його, що прийшов час Фрашокераті — великого очищення. І явився Ахура-Мазда з воїнством своїм сповненим світла палаючого. А на зустріч йому явився Ангра-Манью з воїнством своїм темним, і почалась остання битва світу сього над горами Кухоейя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
