І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибокі з холодною водою і пішли в гори. І зустрівся нам на галяві серед дерев високих предковічних крислатих бородатий старий пастух вбраний у чорне з білою козою, і спитали ми в нього дорогу на Гору Одкровень, і сказав він, що не відає дороги туди, бо не знає гори такої.

І збулося пророцтво Заратустри: «... І зустрінеться пастух їм сивобородий вдягнений в чорне з білою козою, і не повідає їм про шлях, бо не знатиме він нічого про Гору Одкровень...» І пішли ми далі, і дійшли до ріки Вічної Молодості — швидкоплинної з прозорою холодною водою над якою нависали важкі сірі скелі, і сказала ти:

- Нехай збудеться Писання, нехай збудеться сказане в Гаті «Сонце»: «... І скинуть вони шати свої, і відкриють вони тіла свої Сонцю високому, і омиють вони плоть свою водою ріки Вічної Молодості...»

І скинули ми весь одяг свій, і плавали між риб (прудких як водоспад) сріблястих, черленими плямами міченими, і дарувала нам Ріка бадьорість тілам нашим і силу душам нашим. І пішли ми через праліс давній стежками оленячими і бачили там квіти жовті — кольору Сонця над якими гуділи бджоли волохаті, і піднімалися ми стежками плутаними нікому не знаними все вище і вище назустріч Небу синьому неосяжному нескінченному і білим хмарам легким невгамовним та змінним, що за вітром летять у краї не звідані. І кричав нам птах-віщун чорний і говорив нам про прийдешнє, про часи останні, про дні святі, що надходять. І стрибав перед нами звір рудий по дереву вгору та вниз і дивився на нас очицями маленькими чорними. І бачили ми птаха-вісника строкатого з відмітинами чорними, білими і червоними, що стукав дзьобом по сухому дереву. Кожним стуком говорив про хвилини, що цьому світу недосконалому відміряні. І йшли ми на гору кам’яну — на вершину її лису блискавкою вражену. І Мітра стулив око своє, і запалилась на Небі Зоря Вогню та Зоря Слова, і зійшли ми на скелясту вершину, де були лише каміння та дерева маленькі, що стелились по землі. І їли ми чорні солодкі ягоди, і дивились на зорі, що запалювались у чорноті шатра небесного напнутого на початку часів Великим Подорожнім, і Місять як пастух блідий отари зірок-овець зійшов над видноколом. І запалили ми вогонь святий на вершині гори і збулося сказане в Гаті «Пастух»: «... І прийдуть двоє на вершину гори і запалять там вогонь світлий і святий і буде видно той вогонь Небу та стражам його...» І зварили ми трунок — хаому і пили її і думали про вічне і всюдисуще.

І сказали ти:
- Нехай збудеться Писання — пророцтво Великого Вчителя Доброї Віри, що було писане на табличках глиняних, на шкірах волових, на скелях важких, на папірусах країни Землі Чорної, яку ще називають Міцраїм або Мудрая, пророцтво, яке переповідали нам бородаті маги у біле вдягнені і тримали то в таємниці від халдеїв, і записали в Гаті «Світло»: «... І зійдуть вони на на вершину гори, але не гори Харбуз, іншої, і возляжуть вони на ложе кам’яне, і сила вогню прийде до них...»

І так і сталося, як було пророчено. І возлягли ми на ложе кам’яне скинувши всі шати свої, і воз’єдналися у єдину суть і плоть одну, і дух один. І зійшли на нас сили всіх чистих стихій, які оскверняти смертю боронено: сила вогню святого і світлого, сила води прозорої, що чистоту всьому сущому дарує, сила тверді земної, що породжує все живе яко мати, сила повітря, що вітер породжує і дух в живе тіло засіває. І почало губити Небо зорі свої, як губить стиглі важкі черлені плоди гранатове дерево, коли приходить час його, і Місяць став як шматок глини вохрою посипаний — глини, з якою зліпив Ахура-Мазда першолюдину Гайомарту.

І зрозуміли ми, що пророк Сошіянт, Заратустри нащадок в цей світ приходив вже, та люди не почули слова його, що прийшов час Фрашокераті — великого очищення. І явився Ахура-Мазда з воїнством своїм сповненим світла палаючого. А на зустріч йому явився Ангра-Манью з воїнством своїм темним, і почалась остання битва світу сього над горами Кухоейя.