Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
2026.09.11
12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
2026.09.11
11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Петрогліфи
Час, що настав
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибокі з холодною водою і пішли в гори. І зустрівся нам на галяві серед дерев високих предковічних крислатих бородатий старий пастух вбраний у чорне з білою козою, і спитали ми в нього дорогу на Гору Одкровень, і сказав він, що не відає дороги туди, бо не знає гори такої.
І збулося пророцтво Заратустри: «... І зустрінеться пастух їм сивобородий вдягнений в чорне з білою козою, і не повідає їм про шлях, бо не знатиме він нічого про Гору Одкровень...» І пішли ми далі, і дійшли до ріки Вічної Молодості — швидкоплинної з прозорою холодною водою над якою нависали важкі сірі скелі, і сказала ти:
- Нехай збудеться Писання, нехай збудеться сказане в Гаті «Сонце»: «... І скинуть вони шати свої, і відкриють вони тіла свої Сонцю високому, і омиють вони плоть свою водою ріки Вічної Молодості...»
І скинули ми весь одяг свій, і плавали між риб (прудких як водоспад) сріблястих, черленими плямами міченими, і дарувала нам Ріка бадьорість тілам нашим і силу душам нашим. І пішли ми через праліс давній стежками оленячими і бачили там квіти жовті — кольору Сонця над якими гуділи бджоли волохаті, і піднімалися ми стежками плутаними нікому не знаними все вище і вище назустріч Небу синьому неосяжному нескінченному і білим хмарам легким невгамовним та змінним, що за вітром летять у краї не звідані. І кричав нам птах-віщун чорний і говорив нам про прийдешнє, про часи останні, про дні святі, що надходять. І стрибав перед нами звір рудий по дереву вгору та вниз і дивився на нас очицями маленькими чорними. І бачили ми птаха-вісника строкатого з відмітинами чорними, білими і червоними, що стукав дзьобом по сухому дереву. Кожним стуком говорив про хвилини, що цьому світу недосконалому відміряні. І йшли ми на гору кам’яну — на вершину її лису блискавкою вражену. І Мітра стулив око своє, і запалилась на Небі Зоря Вогню та Зоря Слова, і зійшли ми на скелясту вершину, де були лише каміння та дерева маленькі, що стелились по землі. І їли ми чорні солодкі ягоди, і дивились на зорі, що запалювались у чорноті шатра небесного напнутого на початку часів Великим Подорожнім, і Місять як пастух блідий отари зірок-овець зійшов над видноколом. І запалили ми вогонь святий на вершині гори і збулося сказане в Гаті «Пастух»: «... І прийдуть двоє на вершину гори і запалять там вогонь світлий і святий і буде видно той вогонь Небу та стражам його...» І зварили ми трунок — хаому і пили її і думали про вічне і всюдисуще.
І сказали ти:
- Нехай збудеться Писання — пророцтво Великого Вчителя Доброї Віри, що було писане на табличках глиняних, на шкірах волових, на скелях важких, на папірусах країни Землі Чорної, яку ще називають Міцраїм або Мудрая, пророцтво, яке переповідали нам бородаті маги у біле вдягнені і тримали то в таємниці від халдеїв, і записали в Гаті «Світло»: «... І зійдуть вони на на вершину гори, але не гори Харбуз, іншої, і возляжуть вони на ложе кам’яне, і сила вогню прийде до них...»
І так і сталося, як було пророчено. І возлягли ми на ложе кам’яне скинувши всі шати свої, і воз’єдналися у єдину суть і плоть одну, і дух один. І зійшли на нас сили всіх чистих стихій, які оскверняти смертю боронено: сила вогню святого і світлого, сила води прозорої, що чистоту всьому сущому дарує, сила тверді земної, що породжує все живе яко мати, сила повітря, що вітер породжує і дух в живе тіло засіває. І почало губити Небо зорі свої, як губить стиглі важкі черлені плоди гранатове дерево, коли приходить час його, і Місяць став як шматок глини вохрою посипаний — глини, з якою зліпив Ахура-Мазда першолюдину Гайомарту.
І зрозуміли ми, що пророк Сошіянт, Заратустри нащадок в цей світ приходив вже, та люди не почули слова його, що прийшов час Фрашокераті — великого очищення. І явився Ахура-Мазда з воїнством своїм сповненим світла палаючого. А на зустріч йому явився Ангра-Манью з воїнством своїм темним, і почалась остання битва світу сього над горами Кухоейя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Час, що настав
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибокі з холодною водою і пішли в гори. І зустрівся нам на галяві серед дерев високих предковічних крислатих бородатий старий пастух вбраний у чорне з білою козою, і спитали ми в нього дорогу на Гору Одкровень, і сказав він, що не відає дороги туди, бо не знає гори такої.І збулося пророцтво Заратустри: «... І зустрінеться пастух їм сивобородий вдягнений в чорне з білою козою, і не повідає їм про шлях, бо не знатиме він нічого про Гору Одкровень...» І пішли ми далі, і дійшли до ріки Вічної Молодості — швидкоплинної з прозорою холодною водою над якою нависали важкі сірі скелі, і сказала ти:
- Нехай збудеться Писання, нехай збудеться сказане в Гаті «Сонце»: «... І скинуть вони шати свої, і відкриють вони тіла свої Сонцю високому, і омиють вони плоть свою водою ріки Вічної Молодості...»
І скинули ми весь одяг свій, і плавали між риб (прудких як водоспад) сріблястих, черленими плямами міченими, і дарувала нам Ріка бадьорість тілам нашим і силу душам нашим. І пішли ми через праліс давній стежками оленячими і бачили там квіти жовті — кольору Сонця над якими гуділи бджоли волохаті, і піднімалися ми стежками плутаними нікому не знаними все вище і вище назустріч Небу синьому неосяжному нескінченному і білим хмарам легким невгамовним та змінним, що за вітром летять у краї не звідані. І кричав нам птах-віщун чорний і говорив нам про прийдешнє, про часи останні, про дні святі, що надходять. І стрибав перед нами звір рудий по дереву вгору та вниз і дивився на нас очицями маленькими чорними. І бачили ми птаха-вісника строкатого з відмітинами чорними, білими і червоними, що стукав дзьобом по сухому дереву. Кожним стуком говорив про хвилини, що цьому світу недосконалому відміряні. І йшли ми на гору кам’яну — на вершину її лису блискавкою вражену. І Мітра стулив око своє, і запалилась на Небі Зоря Вогню та Зоря Слова, і зійшли ми на скелясту вершину, де були лише каміння та дерева маленькі, що стелились по землі. І їли ми чорні солодкі ягоди, і дивились на зорі, що запалювались у чорноті шатра небесного напнутого на початку часів Великим Подорожнім, і Місять як пастух блідий отари зірок-овець зійшов над видноколом. І запалили ми вогонь святий на вершині гори і збулося сказане в Гаті «Пастух»: «... І прийдуть двоє на вершину гори і запалять там вогонь світлий і святий і буде видно той вогонь Небу та стражам його...» І зварили ми трунок — хаому і пили її і думали про вічне і всюдисуще.
І сказали ти:
- Нехай збудеться Писання — пророцтво Великого Вчителя Доброї Віри, що було писане на табличках глиняних, на шкірах волових, на скелях важких, на папірусах країни Землі Чорної, яку ще називають Міцраїм або Мудрая, пророцтво, яке переповідали нам бородаті маги у біле вдягнені і тримали то в таємниці від халдеїв, і записали в Гаті «Світло»: «... І зійдуть вони на на вершину гори, але не гори Харбуз, іншої, і возляжуть вони на ложе кам’яне, і сила вогню прийде до них...»
І так і сталося, як було пророчено. І возлягли ми на ложе кам’яне скинувши всі шати свої, і воз’єдналися у єдину суть і плоть одну, і дух один. І зійшли на нас сили всіх чистих стихій, які оскверняти смертю боронено: сила вогню святого і світлого, сила води прозорої, що чистоту всьому сущому дарує, сила тверді земної, що породжує все живе яко мати, сила повітря, що вітер породжує і дух в живе тіло засіває. І почало губити Небо зорі свої, як губить стиглі важкі черлені плоди гранатове дерево, коли приходить час його, і Місяць став як шматок глини вохрою посипаний — глини, з якою зліпив Ахура-Мазда першолюдину Гайомарту.
І зрозуміли ми, що пророк Сошіянт, Заратустри нащадок в цей світ приходив вже, та люди не почули слова його, що прийшов час Фрашокераті — великого очищення. І явився Ахура-Мазда з воїнством своїм сповненим світла палаючого. А на зустріч йому явився Ангра-Манью з воїнством своїм темним, і почалась остання битва світу сього над горами Кухоейя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
