Великому верлібраторові присвячується

Пізнім вечором похожим
Літератор йшов додому.
Настрій мав прекрасний, схоже,
Щось наспівував знайоме.
Презентації щоденні -
Тріумфальні, фантастичні!
І овації шалені
До вершин письменства кличуть!
За його верлібрів збірку
Медіа всі написали,
Популярність росте стрімко –
Зорі склались дуже вдало.
Ще фуршет додав натхнення
Слухачам його хвалити,
Гріла душу у кишені
Пляшка чачі недопита.

Раптом зорі заховались,
Ніби хмара їх закрила,
І незвично якось стало…
І незрозуміла сила
Розлучила зі Землею,
Відірвала від бруківки,
Затягнула корифея
У літаючу «тарілку».

Ніби радіо віджиле,
Несподівано, туманно,
В голові його шипіло:-
Вас вітаємо, земляни!
Прагнем у твоїй особі
Земний розум дослідити,
Тест на ДНК ще зробим.
Мета нашого візиту –
Вивчити вас усебічно
На спорідненість із нами,
Оселитись тут навічно –
Наблукалися світами.
Наша зірка скоро згасне
І наш соціум загине.
Врешті, усміхнулось щастя –
Ми ваш світ знайшли, людино.

І задумався миттєво
Літератор, це почувши: -
Якщо це – мета кінцева,
Треба діяти рішуче.
Рішення дозріло швидко –
Їм верлібри став читати
І хоча був напідпитку,
Та декламував завзято.
Слухав головний прибулець
І ревів в чотири ока –
У душі так відгукнулось
І зворушило глибоко:
Не ростуть у них ялини,
Не цвітуть також каштани,
Навіть трелі солов’їні
Ранком не звучать весняним.
Дощів також не буває,
Їм веселка невідома
У блакитнім небокраї,
Бо все сіре у них вдома.
Екіпаж також заслухавсь
І утратив керування,
Скреготнуло раптом глухо
І настала мить остання.

Сталося все досить скоро,
Відліталася «тарілка» -
Вгараталася об гору.
Уцілів читець наш тільки.
Руки-щупальця повсюди
Хаотично розкидало –
Не летять уже нікуди,
Досягли свого «причалу».
На уламках літератор
Умостився гордовито –
Годі вже йому літати,
Чачу час настав допити.
Дістав пляшку із кишені
Пригубив її запально,
Ніби ритуал священний,
Ніби день минув банально.
Кинув погляд на скафандри,
Усміхнувся іронічно: –
Закінчились ваші мандри
І фінал настав логічний.

Ви летіли крізь парсеки,
Крізь галактики туманні,
Шлях здолали ви далекий
Та знайшли свій день останній.
Ні потік метеоритів,
Ні зловісні діри чорні
Не зуміли вас убити.
І не в космосу безодні
Розшукала вас кістлява,-
Не було імунітету
На декламування жваве,
Творчої уяви злети.
І розчулило незнане,
Душ тонкі заділо фібри,
Проломило міць титану,
Вбило галицьким верлібром.

Земля пухом, алієни,
Тріумфує літератор –
Лише чачею натхненні
Здатні світ урятувати!

2.07.2026