Позавчора мене зупинила поліція, перевіряла документи і виявила що я в базі даних МВС та СБУ свічусь червоним. Тобто на мені стоїть плашка "соціально небезпечний". Як же воно так сталося?

Вся річ у тому що на початку десятих років я займався політикою і був в опозиції до президента Віктора Януковича. Більша частина, нас, українських націоналістів, світиться таким кольором і досі, попри те що Януковича уже нема давно. То нам така "нагорода" і "дяка" від Української держави зате що ми її захищали.

Що ж у мене? В один момент у березні 2011 року з'явилося повідомлення що я нібито убиваю жінок та дітей. П'ятнадцять років минулого з того часу, я нікого не вбив, за останні п'ять років
в мене не було жодного приводу в поліцію, але я все одно "соціально небезпечний".

Звідки то взялося? Дуже просто: це на мене намагалась навісити тогочасний працівник республіканської прокуратури Криму, ота тварь що недавно взяла собі ім'я Радвєда. Не знаю, кому вона "Рада" і кому вона "Вєда", але
так є. То спочатку був не мій особистий ворог, а ворог моїх друзів. Однак, коли я разом із ними став робити спільну українську справу цей ворог став і моїм особистим теж.

На той час то ворог у мене був далеко не єдиний. Чималенько їх у мене було і на роботі в мене теж був ворог добре законспірований, але настільки ненавидів мене той ворог, що на мій день народження ставив мені в церкві заупокійні свічки. Думаю що та баба їх мені і досі ставить. Чому вона мене ненавиділа? Тому що в неї ще в молодості були діагностовані: а) психопатія; б) латентна шизофренія (тоді це був діагноз БДУ - "Без дополнительного уточнения"). Як можна з раціональної точки зору пояснити те що не піддається поясненню: чому мене ненавидить психопат і латентний шизофренік?

Так от латентний шизофренік і психопат з часом налаштував проти мене частину колективу і активізувався в той момент коли мене почала переслідувати каральна система тобто навесні 2011 року. Моє керівництво в цьому конфлікті теж стало на бік латентного шизофреніка і психопата. Ясна річ, внаслідок тривалого конфлікту, що розтягнувся майже на п'ять років я отримав посттравматичний стресовий розлад, який мені офіційна медицина відмовилася діагностувати.

Коли я йшов зі свого першого місця роботи конфлікт перейшов у таку стадію що мені довелося вчинити хуліганство перед моїм на той час колишнім місцем роботи. Спочатку я намагався діяти по закону, залучивши поліцію, але отримав відмову. Тобто поліція від своїх обов'язків усунулась. Довелось порушити закон. Отоді моє колишнє керівництво намагалося кинути мене до Української психіатричної лікарні із суворим наглядом. В мене вдома був цілодобовий дурдом. Латентний шизофренік і психопат постійно телефонувала моєму батькові і горлала в слухавку: "ПОЧЕМУ ТВОЙ УБЛЮДОК ДО СИХ ПОР ЕЩЁ НЕ В ДУРКЕ?!" Батько мій був на боці мого керівництва, так що ситуація була настільки хєрова, що мені тоді було не позаздриш. Я народився в розпал кримінальної війни в Радянському Союзі і з дитинства засвоїв просту істину: якщо сильні світу цього вирішили тобі зробити якесь западло, ти те западло конем не об'їдеш. Так і сталось: одного дня вломилися в будинок два типа, виволокли мене по беспределу на вулицю, при всіх сусідах зв'язали мені руки і відвезли на Ігрень, розмовляючи по дорозі зі мною як бандити (дивуватися тут нема чому в Україні психіатрія переважно існує як бандитська). Добровільно госпіталізуватись я відмовився і мене судили закритим судом в режимі сталінської тройки, моє пояснення про конфлікт на роботі "чудесним образом" перетворилося у "маячливі ідеї впливу".
Та дрянь в реєстрі судових справ на мене висить і досі, причому текст рішення двічі порушує мої права. Хотів я його оскаржити і просив у лікарів дати мені копію, однак у відповідь отримав погрози позбавити мене дієздатності.

Жити в мафіозній державі, якою нажаль є Україна із діагностованим психічним розладом суцільне гімно. Перевірено на власному досвіді.

Отже, досить про мене. Був у мене друг дитинства, який з середини нульових років став зловживати алкоголем і наркотиками. Його всі вмовляли лягти на лікування, а він відмовлявся. Спочатку то була наркологія, але з часом то стала психіатрія і в останні роки там уже були всі ознаки параноїдної шизофренії, причому у тому вигляді як вона спочатку називалась - dementia praecox. Хай би вже він кірогазив у себе у дворі, але ж він став бігати з ножем по вулицях і горлати: "Я вас зарежу!" " Я вам хаты попалю!", " Я вам устрою тут Донбас!" За останні три роки я йому заманався викликати психіатричну бригаду. Вона просто відмовлялася приїжджати навіть щоб зробити психіатричне освідчення на місці. Підозрюю що я тут такий був не один.

Спершу я викликав поліцію коли він був у себе вдома і його десятирічна племінниця зателефонувала мені і сказала що він настільки неадекватний що вона його боїться. Я викликав поліцію, сказав що там дитина одна вдома з п'яним неадекватом і отримав відповідь: " Конфлікт вичерпано!" Подумав я отоді: "ні хєра ж собі "конфлікт"!

Потім я кілька разів викликав поліцію бо він уже практично нічого не тямив, а вживати алкоголь не перестав. Знову в черговий раз отримав запитання: "у вас з ним конфлікт?" Я відповів: " який ще в біса конфлікт? Там наявні всі ознаки параноїдної шизофренії." Вони приїхали, поговорили. Сказали що вони бачать що він неадекват і медиків знов не викликали.

Його рідні госпіталізувати відмовились. Зрештою його десь знайшло ТЦК і відвезло до тренувального табору. Попав він на фронт і десь пропав.

Виявилося що всім оте було байдуже. " Твори херню - мы здесь проездом." Тільки в політику не лізь.