Скинувши зажуру із чола,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.

Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
Від думок невтішних помарніла.

Вицвіли зіниці чарівні,
Плуг обличчя борознить донині.
Нещодавно снилися мені
На світанку незабудки сині.

Тож тримаюсь, бо завжди казав:
«Скільки тої радості у світі?»
У яскравих полисках заграв
Бешкетує малино́ве літо.

П'є нектар із чашечки бджола,
Коники в траві на скрипках грають.
Так давно, коханий, не була
У блаженнім затишку розмаю.

Сиве хмаровиння із гори
Дивиться на яр підсліпкувато.
Пам'ятаєш наші вечори
Ще до приголомшливої дати?

Ти натхнення у мені черпав,
Я в тобі: підтримку і відраду.
Обпікала водяна ропа
Душі у міфічнім Ельдорадо.

Золоті присвячував пісні,
Ружі дарував, вінки сонетів.
А тепер печалі навісні
Божевільно я трощу на злеті.

Обираю самоту сама,
Дотліваю в купині багаття,
І нікого, хто б за чуб тримав
Над безоднею мого закляття.

Та й ніхто у світі, милий, цім
Втішити мене від мук не здатен.
Час не виліковує, а втім,
Лиш тамує гострий біль утрати.

День новий на згарищі плете
Павутиння темні гобелени.
А молитва трепетна, проте,
Просить в Господа благословення.

Тиша навкруги... гранітний край...
Кладовище Байкове... могила...
Ось і все, мій рідний, спочивай...
Відпусти, щоб тут не голосила.

11.07.2026р.