Где-то там далеко, где кончается боль,
Вечно молоды вера, надежда, любовь…

А. Бердзенішвілі, «Где-то там далеко»

В небі дрони висять і сирена гуде,
обриває ракета життя молоде.
Лицемірність окі́л, ріки хі́ті, брехня –
утомився уже я іти навмання.

Відшукаю я край, де немає біди,
де панують добро і кохання завжди́.
Уві сні полечу – там немає доріг,
бо й вузенькі стежки запорошує сніг.

У далекім краю́, де немає війни,
не існує «братів» і не гинуть сини.
Не беруть на приціл ні тварин, ні людей,
не руйнують міста, не вбивають дітей.

У щасливім краю вже забули про страх,
там кирпату давно обернули на прах.
Зроду там не було ні раба, ні царя
і долоні не ранить упа́ла зоря.

У чудовім краю невідомо про бій,
там не топчуть ніколи ні честі, ні мрій.
Там не зрадить ніхто за потертий мідяк
і за цілий срібня́к не чекають подяк.

У далекім краю, де кінчається дим,
там не має ніхто помирать молодим.
На приціл не беруть ні тварин, ні людей,
там не палять міста, не мордують дітей.

У дитинстві колись ми літали туди.
Час і сніг замели в ту країну сліди.
Там хмарини легкі і роса, як вино,
ту святу благодать я знайду все одно.

У далекім краю не існує біди,
друзі там і любов, як завжди – назавжди!
В тім далекім раю, у чудеснім краю,
я зустріну тебе – славну долю мою.

28.07.2026