Тотальна кримінальна війна в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (1972 - 1991)

Україна стала одним з тих місць що найбільше постраждали від підпільної громадянської війни в СРСР (кінець 1960-х - 1991)

Розділ 1. Системна криза

Подальший розвиток важкої промисловості орієнтованої в першу чергу на Військово - промисловий комплекс призвів до повільної стагнації спочатку галузі промисловості, що орієнтувалась на споживчі потреби населення, а згодом запустив кризу у самій важкій промисловості.

Діяльність заводів - гігантів та зведення нових у 1960 - х - середині 1970 - х років спричинили екологічну катастрофу, наслідком якої стало вмирання природи. Найвищою точкою беззаперечно може вважатися катастрофа на Чорнобильській АЕС.

Також щоб проілюструвати масштаби катастрофи, слід навести випадок у Чернівцях в 1989 році. Внаслідок викиду талію на одному з підприємств міста сталося масове отруєння населення, в першу чергу постраждали діти. Отруєння населення супроводжувалося загибеллю птахів середнього ярусу. З кінця 1960-х років масова загибель тварин і рослин в Радянській Україні стала буденним явищем[1].

1970-ті це час зникнення історичних районів промислових міст. Цілі квартали йшли під знесення через те що викиди підприємств і соціальна напруга викликана кримінальною війною в сусідніх промзонах унеможливили життя в них.

Так, у Дніпропетровську перестали існувати райони Стара Фабрика, Ново-Дворянська слобода, Павловська слобода, а в Дніпродзержинську зникли історичні квартали села Кам'янське.

Екологічна катастрофа помножена на неефективну економічну модель сільського господарства спричинила дефіцит продуктів харчування, внаслідок якого широкі верстви населення жили під постійною загрозою голоду.

Не відмовляючись від поставленого курсу на будівництво комунізму, радянська економіка перейшла у стан стагфляції, при цьому керівні державні органи не знали реального стану речей, оскільки в центр ішли сфальсифіковані економічні показники. Як наслідок, економіка країни в кінцевому підсумку вийшла на нульові темпи зростання[2].

Як свідчить тотальний дефіцит предметів побутового споживання, наприкінці 1970 - х років системна криза перейшла в хаотичний розвал економіки УРСР. Тільки довкола певних анклавів ще було можливе більш-менш стабільне життя. Одним із цих анклавів було місто Дніпропетровськ, звідки у союзні партійні структури перейшов Леонід Ілліч Брежнєв. Як свідчить сторінка Української Вікіпедії "Історія Дніпра", "наприкінці 1960—1970-х здебільшого побудовані нові житлові масиви 9—12-поверхової забудови: Червоний Камінь, Комунар, Парус, Тополя, Сокіл, Перемога (1971—1983 роки), Західний, Північний, Лівобережний, Клочко, Сонячний, Ювілейний, район вулиць Калинової, Будівельників, Гладкова. Наприкінці 1970—1980-х будувалися масиви Лівобережний-3, Фрунзенський, район Підстанції, почав забудовуватися багатоповерховими будинками верх вул. Робочої. В цей же час у Дніпропетровську з'явився ряд будівель оригінальної архітектури громадського призначення:

Театр опери та балету (1974) Діорама «Битва за Дніпро» (1975) Літній кінолекторій (театр) в парку ім. Т. Г. Шевченка (1977) Нові корпуси Зенітно-ракетного військового училища (1978) Новий готель в аеропорту (1979) Нова будівля Дніпропетровського цирку (1980) Будинок архітектора (1980) Будинок політосвіти (1982) Нова поліклініка УВС (1982) Нова будівля Міськвиконкому (1983) Залізничний поштамт (1983) Реконструйовані історичний музей (1977), Український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка (1979), кінотеатр «Батьківщина»."

Однак в подальшому місто поплатилося за свій "острівець стабільності ". З серпня 1983 року в Дніпропетровську почалась тотальна громадянська війна. Автор бачив її в дитинстві. Пропонована назва цього історичного періоду "Дніпропетровське інферно" (1983 — 1988). Автор не буде його висвітлювати, тому що з нього не знято гриф секретності.