Тотальна кримінальна війна в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (1972 - 1991)

Розділ 3. Кримінальна війна

На межі 1960 - 1970 - х років в Радянській Україні починається друга підпільна громадянська війна, що мала кримінальний характер.

Її початком ймовірно стали - перша та друга "панічні війни", або як їх іще називали "Амурські". Під такою назвою вони фігурують у однойменній статті Віталія Васільєва.

Передумовами цих двох війн став конфлікт між цеховиками та робітниками. Рух цеховиків виник як економічне дисидетство. Головною їх метою було забезпечити країну дефіцитною продукцією, але за законами як УРСР так і СРСР підприємництво вважалося кримінальним злочином. З одного боку цеховики опинились під каральним мечем держави, з іншого на них обрушився гнів робітників, котрі були невдоволені як власним тяжким матеріальним становищем так і тим що цеховики де - факто повертали в країну капіталістичні відносини.

Протистояння між цеховиками і робітниками вилилось у "першу панічну війну". Робітники заводів, що жили в селищі Амур зайнялись рекетом цеховиків. Ватажком амурського угруповання став робітник заводу "Укрм'ясомолреммаш" Олександр Федорович Мільченко на прізвисько "Матрос".

Опинившись під подвійним ударом як з боку державних структур так і робітників, котрих системна економічна криза перетворила на кримінальників, цеховики почали створювати загони самооборони. Між обома сторонами почались збройні сутички, які в Дніпропетровську отримали назву "друга панічна війна". Вона припала на середину 1970 - х і співпала з передвісником економічного краху Радянської України.

З огляду на те що на Дніпропетровськ насувалась економічна катастрофа партійне керівництво, міське управління внутрішніх справ та інші органи державної влади при посередництві союзного уряду пішли на співпрацю з цеховиками та угрупованням Олександра Мільченка - "Матроса", який став керівником дніпропетровської робітничої мафії. Відтоді кримінальні угруповання стали "дахом" підпільного підприємництва, однак це не припинило кримінальної війни між конкурентами - цеховиками, позаяк держава вважала ринкову економіку незаконною і це відтак не було законів які регулювали взамоєвідносини між конкурентами. Кримінальні війни та незворотній занепад промисловості (більшість підпільних цехів знаходились на офіційних підприємствах) призвели до того що стагнація охопила і підпільне виробництво. Проте завдяки цій згоді місто Дніпропетровськ лишалось анклавом певної стабільності в морі хаосу.

Нажаль цей анклав не міг існувати вічно. Його противником був керівник КДБ Юрій Володимирович Андропов, який не любив Брежнєва та його оточення. Результатом цього стала масштабна чистка в серпні 1983 року: був заарештований Мільченко, звів рахунки з життям начальник міського УВС Павло Адамович Стужук, зміщений з посади секретаря міського комітету КПУ Володимир Петрович Ошко, якого дуже не любили мешканці району в якому живе автор, оскільки той район йшов під знесення для зведення багатоповерхової житлової забудови[1].

Однак наступний період в історії Дніпропетровська був позначений тотальною громадянською війною, що ледь не знищила місто. Автор її бачив, оскільки початок цього періоду припав на його народження. Пропонована назва цього періоду "Дніпропетровське інферно". Те що відбувалося в місті нагадувало Сомалі початку 1990-х років, однак автор не буде про нього писати, оскільки "Дніпропетровське інферно" засекречене.