Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.23
11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
2026.09.23
08:06
V. ЗОЛОТИЙ ДИМ ХРАМУ ІСІДИ
Ранок у храмі богині Ісіди тонув у солодких пахощах єгипетських благовонь. Головний жрець Калпурній, одягнений у білосніжну лляну туніку, сидів біля вівтаря й задоволено перераховував приношення. Торговці з порту сьогодні бу
2026.09.23
06:28
Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої понад все
У стосунках злада.
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої понад все
У стосунках злада.
2026.09.22
23:54
Едді, що за кпини?
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
2026.09.22
22:56
Була осінь. Навіть уже не рання — переддень золотої (осені, не доби, золотої доби насправді не було та й не могло бути). Листя дерев спокою і споглядання ледь-ледь почало жовтіти: чи то від одвічної меланхолії міста, чи то від того, що обивателі почали но
2026.09.22
20:58
що із пригніченості цеї
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
2026.09.22
17:42
Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
2026.09.22
13:07
Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
2026.09.22
12:19
Опинившись посеред гармидеру,
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…
2026.09.22
12:00
Казочка для дітей та їхніх батьків)
Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.
Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.
2026.09.22
11:42
Твоє перо застигло в чорній тузі.
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!
За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!
За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -
2026.09.22
07:05
ІV. ОСТАННЄ ПРОРОЦТВО ТІБЕРІЯ
У підвалі старого інсулі – багатоповерхового будинку для бідноти на окраїні Помпей – пахло вологою, дешевою оливковою олією та свіжоспеченим ячмінним хлібом. Тіберій, чоловік із поріділим волоссям та глибокими, спокійними
2026.09.22
06:38
І знову до рідної хати
Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...
Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...
2026.09.21
22:54
похмурий вересневий день
докинь ще спалахів уяві
на ярмарку робочих тем
сенс розгортається безмежно
чому би ні що є то є
у цім житейськім поезійнім
топ-менеджер ти чи курєр
чарчину кави і до справи
докинь ще спалахів уяві
на ярмарку робочих тем
сенс розгортається безмежно
чому би ні що є то є
у цім житейськім поезійнім
топ-менеджер ти чи курєр
чарчину кави і до справи
2026.09.21
21:53
Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
До вас глаголю і вас поучаю, обраних і довершених, котрі живуть у світі. Не будьте причастниками Тьми і возведіть очі свої вгору, до Дому Світла. Відлучіть себе від злого заради блага, від гріхів із Дому Т
2026.09.21
17:28
Лежу. Та сон не йде мені –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.
І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.
І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Невибутнім романтиком був він
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хвилини прикутим до книжок...
Було б це в 2014 -му,і ми б бачили його щодня на Площі Незалежності. Можливо, що й у сутичках з тими, хто стріляв по безоружних.
...Переді мною він постає на казахській землі, коли ми вдвох ( я – завгосп студентського загону, а він – водій) їздили за кількасот кілометрів в українське село, щоб добути для товариства якісь овочі. За безцінь земляки наші дали змогу набрати повний кузов картоплі, капусти, буряків, моркви, огірків, а найбільше – кавунів.
Щасливі, квапилися ми додому. Грейдерна дорога була, мов асфальт. Непокоїло, щоправда, де ж треба звертати з головної траси в наш благословенний Кізбель. Спинились. Голосуємо. Але жодна з машин навіть не загальмувала. Воно й не дивно: вечоріло і, мабуть, кожен квапився додому, а ще – побоювався стрічі з невідомими людьми. Може, й непевними.
Десятки стежин розбігалося перед нами. Якою їхати? Звернули врешті-решт на найближчу. Було вже темно. Місяць ще не зійшов. У світлі фар виринали зайці, дикі коти, косулі... Та ось попереду замаячіло безліч вогнів. Під’їхали. Бачимо овечу отару.Тільки-но вийшли з машини., як чуємо: «Єжай! Стріляй буду!» Ледь ускочили в кабіну, як почулась стрілянина. Був Толя вправним водієм:рвонув з місця і це врятувало нас од поранення чи й смерті.Тільки як від’їхали, перевели нарешті подих. Це ж повторилось, коли натрапили й на картопляне поле...
Їхали ми доти, доки стачило бензину. Спинились і заснули. Проснулися од голосів у кузові. Це дітвора аула, в який ми заїхали, поралася біля овочів. З півгодини довелося добалакуватися з дорослими, щоб дістати бензин на подальшу дорогу.
І ось нарешті переконуємось, що взято вірний напрям . Та що це? Попереду стоїть машина з причепом, а біля неї двоє чоловіків… б’ються.
«Мабуть, везуть спиртне,- здогадується Толя,- понапивались і посварились».
«Що робить?»-питаю.
«Знаєш що, я піду й скажу, що везу прокурора. Як подіє, посаджу диспетчера до себе, а ти сядеш до водія. Довеземо до табора, а там уже розберемось, в чім причина».
Так і зробили. Помирили нещодавніх суперників. З того, що призначалось « на биття», зробили в таборі сабантуй і з миром вирядили гостей в дальшу путь. А товариство після українського борщу взялося ласувати кавунами. І раптом підходить до мене Толя й каже: «Дивись: діти поїдають те, що ми кидаємо... Може, дамо щось у лавку?» Дали і поповнили бюджет загону.
Пригадую і як шукав з Толею озера, де начебто рибалки заготовляли рибу для свого заводу. Знайшли, блукаючи в 50-градусну спекоту. Просимо продати і чуємо: «Хлопці, даємо вам човен. Скільки качок витягнете з сітей, стільки й риби отримаєте. Пропадає вона там...»
Після кількох годин привезли ми в табір повнісінький кузов качок і риби, а на додаток - ще й тараньки. В Караганді, мабуть, забули про своїх заготівників, і ми ще кілька разів їздили на озера, урізноманітнюючи меню загону...
Пригадую ці й інші подорожі і що ризикованіша була кожна з них, тим сміливішим і винахідливішим був Толя. Пшеничний чуб його , примружений погляд, охочі до праці руки...Невибутнім романтиком був він і, може, тому так незатишно було йому без пригод і ризику. Що й казать, козацьких подвигів бракувало йому. Народився не в притаманну його характеру епоху. До бурхливих сьогоднішніх подій, коли вершиться доля Держави Української.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Невибутнім романтиком був він
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хвилини прикутим до книжок...
Було б це в 2014 -му,і ми б бачили його щодня на Площі Незалежності. Можливо, що й у сутичках з тими, хто стріляв по безоружних.
...Переді мною він постає на казахській землі, коли ми вдвох ( я – завгосп студентського загону, а він – водій) їздили за кількасот кілометрів в українське село, щоб добути для товариства якісь овочі. За безцінь земляки наші дали змогу набрати повний кузов картоплі, капусти, буряків, моркви, огірків, а найбільше – кавунів.
Щасливі, квапилися ми додому. Грейдерна дорога була, мов асфальт. Непокоїло, щоправда, де ж треба звертати з головної траси в наш благословенний Кізбель. Спинились. Голосуємо. Але жодна з машин навіть не загальмувала. Воно й не дивно: вечоріло і, мабуть, кожен квапився додому, а ще – побоювався стрічі з невідомими людьми. Може, й непевними.
Десятки стежин розбігалося перед нами. Якою їхати? Звернули врешті-решт на найближчу. Було вже темно. Місяць ще не зійшов. У світлі фар виринали зайці, дикі коти, косулі... Та ось попереду замаячіло безліч вогнів. Під’їхали. Бачимо овечу отару.Тільки-но вийшли з машини., як чуємо: «Єжай! Стріляй буду!» Ледь ускочили в кабіну, як почулась стрілянина. Був Толя вправним водієм:рвонув з місця і це врятувало нас од поранення чи й смерті.Тільки як від’їхали, перевели нарешті подих. Це ж повторилось, коли натрапили й на картопляне поле...
Їхали ми доти, доки стачило бензину. Спинились і заснули. Проснулися од голосів у кузові. Це дітвора аула, в який ми заїхали, поралася біля овочів. З півгодини довелося добалакуватися з дорослими, щоб дістати бензин на подальшу дорогу.
І ось нарешті переконуємось, що взято вірний напрям . Та що це? Попереду стоїть машина з причепом, а біля неї двоє чоловіків… б’ються.
«Мабуть, везуть спиртне,- здогадується Толя,- понапивались і посварились».
«Що робить?»-питаю.
«Знаєш що, я піду й скажу, що везу прокурора. Як подіє, посаджу диспетчера до себе, а ти сядеш до водія. Довеземо до табора, а там уже розберемось, в чім причина».
Так і зробили. Помирили нещодавніх суперників. З того, що призначалось « на биття», зробили в таборі сабантуй і з миром вирядили гостей в дальшу путь. А товариство після українського борщу взялося ласувати кавунами. І раптом підходить до мене Толя й каже: «Дивись: діти поїдають те, що ми кидаємо... Може, дамо щось у лавку?» Дали і поповнили бюджет загону.
Пригадую і як шукав з Толею озера, де начебто рибалки заготовляли рибу для свого заводу. Знайшли, блукаючи в 50-градусну спекоту. Просимо продати і чуємо: «Хлопці, даємо вам човен. Скільки качок витягнете з сітей, стільки й риби отримаєте. Пропадає вона там...»
Після кількох годин привезли ми в табір повнісінький кузов качок і риби, а на додаток - ще й тараньки. В Караганді, мабуть, забули про своїх заготівників, і ми ще кілька разів їздили на озера, урізноманітнюючи меню загону...
Пригадую ці й інші подорожі і що ризикованіша була кожна з них, тим сміливішим і винахідливішим був Толя. Пшеничний чуб його , примружений погляд, охочі до праці руки...Невибутнім романтиком був він і, може, тому так незатишно було йому без пригод і ризику. Що й казать, козацьких подвигів бракувало йому. Народився не в притаманну його характеру епоху. До бурхливих сьогоднішніх подій, коли вершиться доля Держави Української.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
