ЕПІЛОГ: На хвилях Великої Ріки
(Минуло двадцять років.)

Рік 30-ий до нашої ери. 12 серпня. На вцілілих білих сходах, що колись вели до величних залів Головної Бібліотеки, сидів старий Філоксен. Його обличчя було помережане зморшками, а сліди від страшних опіків на долонях назавжди стягнули шкіру. Він пережив Цезаря, пережив Ахілла, Ганімеда і довгі роки кривавих громадянських воєн Риму – і тріумвіра Марка Антонія, і виліпленого з мармуру Октавіана…
Тепер він сидів на руїнах свого життя і дивився на пустку. Римляни відбудували доки, але на місці Великого сховища знань тепер височіли лише казарми та гранітні архіви для податкових списків нової римської провінції. Мудрість світу поступилася місцем бюрократії імперії. Старий граматик витяг із пазухи згорток пергаменту з віршами Сапфо, які зміг згадати:
– Пам'ять – це все, що в нас залишилося, Тімоне, – прошепотів він у порожнечу. – Вони думають, що їхнє залізо перемогло. Але залізо іржавіє. А слова житимуть, навіть коли цей Рим перетвориться на пил.
…А на іншому кінці міста, у темній усипальниці палацу, на золотому ложі лежала Вона. Клеопатра, остання цариця Єгипту, була вбрана у царське золоте вбрання з короною Подвійного Єгипту та діадемою-уреєм на чолі. Її очі були заплющені, а на губах застигла ледь помітна горда посмішка. Отрута аспида вже закінчила свою роботу.
Вона пішла непереможеною. Але на її холодній долоні лежав невеликий, обпалений по краях предмет – малий бронзовий уламок римського стилоса, яким Гай Юлій Цезар колись, у ту першу шалену ніч пожежі, креслив на її столі план оборони. Вона зберігала його через усі роки.
Їхнє кохання, яке народилося під акомпанемент тріску палаючих сувоїв, завершило свій лік. Цезар загинув від заліза змовників у Римі. Клеопатра загинула від отрути у власній столиці. Але в історії вони назавжди залишилися разом – двоє сонцеликих титанів, які наважилися любити один одного в епіцентрі всесвітнього буревію.
Пронизливий холодний вітер трамонтана із Середземного моря залетів через вікно, підхопив із підлоги жменьку сірого пилу – того самого попелу Бібліотеки, що за двадцять років так і не вивітрився з кутів палацу – і виніс його назовні. Попіл повільно опустився на воду Великої гавані, розчиняючись у хвилях Великої Ріки…
***

«Богині Баст гнучке котяче тіло
на розпашілих побережжях Нілу...
Вже Клеопатра поринає в ніч,
легку накидку пориває з пліч --
гойдає барка Месектéт на хвилях
м`які ложниці царських спочивальнь,
інтими сонцесяйних почувань --
тут Цезаря невтолені змагання:
безсонна ніч... остання ніч кохання,
осягнення солодкої мети --

ах, Юлію, ще встигнеш відпливти
в підземний Стікс -- пронизаний ножами --
до стін Тартару, Вогняної Брами,
що отверзає смертникам уста --

отак стебло в Озіріса вроста
і через тіло зерням проростає --

ще самка-яструбиця розпластає
по твоїх членах пір`ячко своє,
і заклене: "О ж и й, якщо ти є
просвітленим, непроходящим богом,
і твоє сім`я плодиться без меж --
тоді ти Оком Гора вік почнеш,
і твій к і н е ц ь обернеться п р о л о г о м
до вічного блаженства і життя --
нехай воно коштує пролиття
гарячих крапель цезарської крові...

...А зараз -- ніч в Єгипті, Ніч Любові,
сплетіння тіл, узори із ліан,
захланний подих уст, безумний тан
до повної нестями і знемоги...

...Це, певно, Хапі оре перелоги,
благословивши Гора гордий лет...

...Світає...
Повноводить Ніл...
А х é т...»*


Червень – Липень 2026, Львів

*Барка "Месектет" -- у міфології Єгипту щоночі бог Сонця-Ра пересідає з денної барки у нічну і перепливає нею Підземний Ніл.

Стікс, Тартар -- у греко-римській міфології зорові образи -- символи Потойбіччя. Тартар -- "нижнє Небо", що знаходиться у глибині космосу, нижче від Аїду. Туди були скинуті титани, святотатці і дерзновенні герої. Допливають у Тартар водами Стіксу, дослівно "Ненависної Ріки".

Зображення мумії Озіріса, пророслої зерням пшениці -- символ воскресіння бога. Подібно до Озіріса воскресають "богоподібні" царедворці.

За міфологією Єгипту, Ісіда зачала сина Гора від мертвого Озіріса, прийнявши образ самки-яструбиці, розпластавшись над тілом чоловіка і промовивши магічне заклинання.

Хапі -- персоніфікований бог Нілу, що посилає розливи і запліднює землю.

"Ахет" -- час оживлення природи і розливу Нілу триває з липня по жовтень.

П.С. Вірш «Цезар і Клеопатра» значно випередив у часі історико-романтичну прозу Ірини Вовк на тему Єгипту. Написаний 8 травня 2003 р. Увійшов до збірки Ірини Вовк «Семивідлуння». – Львів: Каменяр, 2008.