Воспоминания о молодости в віршах

Родився я на хуторі Козульки,
три роки раніше від сестри Окульки…

Кхем-кхем… Не так якось.

Народився я в прекрасний день,
напевне, десь приблизно в полудень.
Назвали, собственно, мене Павло,
словом, от таке собі воно.

Ріс так ріс, сказать — не знаю,
бо якось вже й не пригадаю.
Було давно-о, а Бог із ним,
і з пирогом смачним он тим…

А, про пиріг! Пекла бабуся,
звалася вона Маруся.
Одної літньої днини,
приблизно сьомої години,
коли на дворі вечір наступав,
я до бабусі прибігав —
вона в печі пекла пиріг,
а са́ма стала на поріг
і каже: «Знов прийшов?!»
Я зі страху одійшов,
і подивився, що не буде пирога.
Словом, історія була така.

Дитинство жив я у селі,
звало́сь Гаї-Смоленські.
А потім школа — хай їй грець,
я ж по житті ну не мудрець…

У школі вчився непогано,
бешкетував, звісно, тотально.
Якщо хотів — то вчився добре,
а не хотів — то краще втроє.

Шкільні роки, як птахи, пролетіли
і тільки спогад залишили.

Тепер сміється тато наді мною:
«Академіка принесло додому».

О так, я академік ще і той,
здається, розпочну скоро запой…
Не легко вчитись, признаюсь,
але філологом пишаюсь.

Тут нове місто і колеги,
мені як мовні обереги.
Так радісно про це пишу́ —
ось, здається, я живу.

Історія коротка вийшла, знаю,
тож наостанок всім бажаю:
щоб дочекалися того́ моменту,
коли піддам іще контенту.

Тоді напишу глибше про життя
і доведу це діло до пуття.

19.V.2026