Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло Інкаєв (2008) /
Поеми
ВІЧНІСТЬ
допоки в житті не з’явилася ти.
Я відчув, як це жити насправді,
я зберіг відчуття у собі.
Полюбив твої яскраві очі,
тендітні руки у теплі
і щиру усмішку в обіймах,
в тишині.
Одвічні погляди в нічних провулках
будуть проводжати мене завжди.
І тільки ніжністю рук твоїх
я зігрію свої думки.
Я понуро тону у твоїх океанах.
Я ніжно на крилах до тебе лечу.
Я топлюся в них, як місяць у зорях.
Я ніжно тобі шепочу: «Люблю».
Глибокий омут у воді темніє,
затягує глибоко у пітьму.
Та інколи світ знову майоріє,
коли я бачу усмішку твою.
Я відчуваю кожен подих,
кожну мить твого життя.
І лиш бажаю бути поруч,
та ти втікаєш в небуття.
Ті зорі, що там, в небутті,
палали яскравим вогнем.
Я присягався на вічність,
та згас той короткий момент.
Я знову у сні побачив тебе:
твою усмішку — найщирішу з усіх,
твій погляд у глибині моєї душі,
твій голос — найніжніший за все.
Твій запах — навіть за сто миль.
Твій подих… як близько він.
Та коли відкрив очі, здалося мені:
це всього лиш сон у нічній темноті.
Та знов, коли прийдеш у сон ти,
я знову побачу твій силует:
твої вуста, твої яскраві очі —
я розпалаюся найгарячішим вогнем.
Я шукатиму тебе серед сотень очей,
твій погляд — шукатиму всюди:
у щирих усмішках людей,
і знову болітимуть груди.
Випадкова зустріч з тобою
стала подарунком життя.
Коли ти вперше торкнулась рукою —
наче спинилось серцебиття.
Я пам’ятаю, коли падав дощ:
я відчував кожну краплю води.
Я думав, він шепоче: «Любов…»
та це були сльози твої.
Я дарував тобі тепло —
та ти його не приймала.
Ти казала: «Люблю», —
я словам не довіряв.
У душі ми безмежно кохали,
та в житті не змогли це довести.
«Щось не так?..» — і все пішло не за планом.
Ми забули, хто ми у цьому житті.
Твої ніжні обійми…
Твій погляд — у очах моїх…
Твої тендітні, ніжні руки…
Твій єдиний у світі сміх…
Навіть якщо це безглуздя,
навіть якщо це лиш сон уночі —
я збережу його назавжди:
твій силует і погляд в темноті.
Навіть якщо Земля згорить вщент,
я завжди буду поруч з тобою.
Ти назавжди будеш моя.
Навіть якщо буде інша земля.
Я хотів кричати на весь світ:
«Любов існує у цьому житті!»
А тепер — ні слова навиліт.
Ні подиху в темному бутті.
Не потрібно було більше нічого.
Лиш поруч з тобою я полюбив
весь цей світ і тебе,
і вперше відчув себе живим.
Коли ти зникала, йдучи у пітьму,
мій світ знову згасав, як світанок.
І я був готовий почати війну,
аби побачити тебе наостанок.
Почувся знову твій голос —
і вогнем запалало серце моє.
Я біжу по обломках розбитих,
тільки б побачити тебе…
І навіть якщо небо впаде —
за небом є інша земля.
Я заберу тебе з собою,
де будемо тільки ти і я.
Всі почуття мої погасли
палким вогнем у каятті.
Я відчуваю себе згаслим,
без світла й життя у бутті.
Я знову хочу в ті обійми,
де було тепло у душі.
І серце рвалося у вічність
із глибини моєї душі.
Ти любила червоні троянди,
обрізала їм колючки.
Я буду писати естради
лише одній тобі назавжди.
Я думав, це буде навічно…
Разом — у воду й вогонь.
Залишилось одне лиш бажання:
обійняти тебе знов…
Остання зустріч з тобою
була наче сон.
Я тонув в голубих океанах,
а ти перетнула кордон.
Вічність… не така вже й надійна.
Можливо, момент цей — лиш мить.
Ти була для мене — квітка срібна,
яка ненавистю кипить.
Ось і погас наш останній світанок.
«Вічність» — для нас були всього лиш слова.
Залишились лише силуети…
Залишились спогади і пітьма.
Ти для мене — весь Всесвіт!
Ти була життям!..
Ти — цвіт, який розквіт.
Ти була коротким миттям…
Я вб’ю себе — мені не жаль
життя віддати!
Мені б тебе іще хоч трохи
покохати!
І під прямим стволом, що
під чолом лежатиме,
не одійду нізащо,
я не відвернусь, якщо ти позаду
стоятимеш!
І я писатиму!
Писатиму «люблю» у кожнім слові,
що передає твою красу
у болі. У моєму болі…
27.ІІ.2024
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІЧНІСТЬ
Можливо, через тисячу років,
коли на землю впаде небо,
ми зустрінемось знову…
У моїй голові панувала лиш тиша,
допоки в житті не з’явилася ти.
Я відчув, як це жити насправді,
я зберіг відчуття у собі.
Полюбив твої яскраві очі,
тендітні руки у теплі
і щиру усмішку в обіймах,
в тишині.
Одвічні погляди в нічних провулках
будуть проводжати мене завжди.
І тільки ніжністю рук твоїх
я зігрію свої думки.
Я понуро тону у твоїх океанах.
Я ніжно на крилах до тебе лечу.
Я топлюся в них, як місяць у зорях.
Я ніжно тобі шепочу: «Люблю».
Глибокий омут у воді темніє,
затягує глибоко у пітьму.
Та інколи світ знову майоріє,
коли я бачу усмішку твою.
Я відчуваю кожен подих,
кожну мить твого життя.
І лиш бажаю бути поруч,
та ти втікаєш в небуття.
Ті зорі, що там, в небутті,
палали яскравим вогнем.
Я присягався на вічність,
та згас той короткий момент.
Я знову у сні побачив тебе:
твою усмішку — найщирішу з усіх,
твій погляд у глибині моєї душі,
твій голос — найніжніший за все.
Твій запах — навіть за сто миль.
Твій подих… як близько він.
Та коли відкрив очі, здалося мені:
це всього лиш сон у нічній темноті.
Та знов, коли прийдеш у сон ти,
я знову побачу твій силует:
твої вуста, твої яскраві очі —
я розпалаюся найгарячішим вогнем.
Я шукатиму тебе серед сотень очей,
твій погляд — шукатиму всюди:
у щирих усмішках людей,
і знову болітимуть груди.
Випадкова зустріч з тобою
стала подарунком життя.
Коли ти вперше торкнулась рукою —
наче спинилось серцебиття.
Я пам’ятаю, коли падав дощ:
я відчував кожну краплю води.
Я думав, він шепоче: «Любов…»
та це були сльози твої.
Я дарував тобі тепло —
та ти його не приймала.
Ти казала: «Люблю», —
я словам не довіряв.
У душі ми безмежно кохали,
та в житті не змогли це довести.
«Щось не так?..» — і все пішло не за планом.
Ми забули, хто ми у цьому житті.
Твої ніжні обійми…
Твій погляд — у очах моїх…
Твої тендітні, ніжні руки…
Твій єдиний у світі сміх…
Навіть якщо це безглуздя,
навіть якщо це лиш сон уночі —
я збережу його назавжди:
твій силует і погляд в темноті.
Навіть якщо Земля згорить вщент,
я завжди буду поруч з тобою.
Ти назавжди будеш моя.
Навіть якщо буде інша земля.
Я хотів кричати на весь світ:
«Любов існує у цьому житті!»
А тепер — ні слова навиліт.
Ні подиху в темному бутті.
Не потрібно було більше нічого.
Лиш поруч з тобою я полюбив
весь цей світ і тебе,
і вперше відчув себе живим.
Коли ти зникала, йдучи у пітьму,
мій світ знову згасав, як світанок.
І я був готовий почати війну,
аби побачити тебе наостанок.
Почувся знову твій голос —
і вогнем запалало серце моє.
Я біжу по обломках розбитих,
тільки б побачити тебе…
І навіть якщо небо впаде —
за небом є інша земля.
Я заберу тебе з собою,
де будемо тільки ти і я.
Всі почуття мої погасли
палким вогнем у каятті.
Я відчуваю себе згаслим,
без світла й життя у бутті.
Я знову хочу в ті обійми,
де було тепло у душі.
І серце рвалося у вічність
із глибини моєї душі.
Ти любила червоні троянди,
обрізала їм колючки.
Я буду писати естради
лише одній тобі назавжди.
Я думав, це буде навічно…
Разом — у воду й вогонь.
Залишилось одне лиш бажання:
обійняти тебе знов…
Остання зустріч з тобою
була наче сон.
Я тонув в голубих океанах,
а ти перетнула кордон.
Вічність… не така вже й надійна.
Можливо, момент цей — лиш мить.
Ти була для мене — квітка срібна,
яка ненавистю кипить.
Ось і погас наш останній світанок.
«Вічність» — для нас були всього лиш слова.
Залишились лише силуети…
Залишились спогади і пітьма.
Ти для мене — весь Всесвіт!
Ти була життям!..
Ти — цвіт, який розквіт.
Ти була коротким миттям…
Я вб’ю себе — мені не жаль
життя віддати!
Мені б тебе іще хоч трохи
покохати!
І під прямим стволом, що
під чолом лежатиме,
не одійду нізащо,
я не відвернусь, якщо ти позаду
стоятимеш!
І я писатиму!
Писатиму «люблю» у кожнім слові,
що передає твою красу
у болі. У моєму болі…
27.ІІ.2024
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
