Більше тисячі років тому на берегах Білого моря, котре
скандинави називали Гандвік існувала держава Біармія, назва якої в перекладі з мови її жителів означала "країна вогняних променів" (Біугерлу).

В країні Біармія жили народи фіно-угорської групи, що
розмовляли діалектами мови лісових фінів (саамів), котра нині
забута, оскільки її писемність була втрачена в епоху Хрестових
походів проти язичників європейської Крайньої Півночі.

Столицею Біармії було дерев'яне місто Гольмґардія
(давньоскандинавською мовою воно означало "нове місто").
Гольмґардія була портом на річці Віна, що нині має назву Північна Двіна. Річкою Віна припливали кораблі з маленьких королівств Скандинавського півострова, де жили вікінги та саамі - родичі народів Біармії.

Жителі Біармії поклонялися багатьом богам найвищим із яких
був бог грому Йомал. Поруч із Гольмґардію був храм Йомал, де
знаходилась велетенська статуя бога. На шиї статуї висіло
неймовірної краси намисто з чистого золота. На колінах
божества стояла велика чаша, до країв наповнена срібними
монетами та дорогоцінним камінням. Курган навколо ідола був
засипаний землею, змішаною із золотом і сріблом. Охороняли це
місце грізні варти та смертоносні чари, які насилали шторми й
тумани на будь-якого чужинця.

Верховною жрицею Йомала була мати конунга (короля) країни.

Жителі сусідніх країн говорили, що біармійці чаклуни і їм
поклоняються сили природи. Казали що вони можуть насилати
бурі, хуртовини, град, дощ зі снігом, холодні зимові грози-
сніговиці, які допомагають їм перемагати ворогів у боях.

Проте насправді біармійці знали прикмети погоди і під час війни
вміло використовували різкі зміни погоди, що є звичним явищем
для Крайньої Півночі.

Також шведи, норвежці й датчани говорили, що жителі Біармії
здатні підкорювати людей своїй волі без застосування фізичної
сили Своїм поглядом, закляттями чи особливими жестами вони
могли «зв'язати» людину так, що вона повністю втрачала
здоровий глузд і свободу волі, починаючи виконувати дивні,
неусвідомлені вчинки. Чари біармійці могли наводити на цілі
загони вікінгів панічний жах або ілюзії. Тобто мова йшла про
гіпноз.

Крім того, у скандинавських героїчних сагах говориться, що
правителі та воїни Біармії могли перетворюватись на хижих
звірів (вовків, ведмедів) або велетнів безпосередньо під час
битви.

Ще однією здібністю якою володіли народи Біармії було вміння
заговорювати одяг та зброю. Їхні шамани могли робити тіла
воїнів невразливими до сталевих мечів вікінгів.

Біармійці жили полюванням на диких звірів в лісі, в річках та
озерах вони ловили рибу, на морі полювали на моржів та
тюленів, в також займались розведенням оленів. Соболиними хутрами, моржовими бівнями (тоді їх називали "риб'ячий зуб"), сріблом вони торгували з вікінгами,
слов'янами та арабами. Одежею народів Біармії були плащі
пошиті зі шкіри оленів, що оберігали їх від лютих зимових
холодів.

Тепер же розкажемо про географію Біармії та її сусідів.

Біармія простягалась від країни Хяме або Тавастії, що згодом
стала частиною Фінляндії. В долині Північної Двіни існувала
Ближня Біармія, що також охоплювала Кольський півострів та
Карелію. Ця частина країни складалася з високих пагорбів, які вкривали вічні сніги. На захід від Ближньої Біармії жили вікінги та саамі (яких тоді називали фіни), що мали свої маленькі королівства.

На півночі у Північному Льодовитому океані були острови
Грумант (Шпіцберген), Матка (архіпелаг Нова Земля) та острів
Ультіма Туле (Остання Туле, який так і не вдалося
ідентифікувати. Можливо в легендах вікінгів йде мова про
острови Земля Франца-Йосифа). В морі Гандвік (Біле море)
розташувався
архіпелаг Земля Гандвік (Соловки).

За рікою Печора починалась Далека Біармія яку ще називали
Біармія Потойбічна або "країна вічної темряви" (через Полярні
Ночі). Трохи південніше від Біармії Потойбічної розташувалась
область що мала назву Гласісвелір (Дивовижні Поля).

Далі на схід починались землі, які пізніше були названі Сибір. В
скандинавських сагах та країна мала назву Йотунгейм - "країна
велетнів", " вітчизна жахів природи та злого чародійства."
Столиця Йотунгейму називалася Утгард. Тою країною правив
король Трюм якому одного разу кинув виклик скандинавський
бог грому Тор.

На південний схід від Біармії знаходилась країна Велика Перм
зі столицею в місті Чердинь.

На південний захід від Біармії розташувалась слов'янська країна
Гардаріки, що в перекладі з мови вікінгів означає "земля городів".
Столицею Гардаріків був Алдейгьюборг або Ладога. Це місто
було торговельною факторією на річці Волхов по якій пролягав
стародавній шлях "із Варяг у Греки".

В сагах вікінгів перелічені легендарні конунги Гардаріків одним з
яких був Інгвар Старий в час якого вище по ріці Волхов біля
озера Ільмень було зведено місто Гольмґард ("нове місто"), який
жителі самих
Гардаріків назвали Господін Великий Новгород.

Поруч із Біармією лежала підземна країна Манала або Туонела
"над якою ніколи не сходило сонце". Ця країна асоціювалася зі
світом померлих. Можливо в цих легендах говориться про якусь дуже велику печеру.

Вперше Біармія була згадана в сазі "Подорож Охтхере". За
наказом короля Норвегії Альфреда Охтхере віправився на північ
у краї саамів.

Охтхере плив на кораблях разом зі своїми супутниками на північ.
По правому борту в них були дикі землі, по лівому - відкрите
море.

Через три дні земля повернула на схід і кораблі зупинились,
чекаючи на попутний вітер.

Дочекавшись попутного вітру, вони попливли далі доки берег не
повернув на південь.

Там вони знов чекали попутного вітру. Потому вони попливли на
південь до гирла великої річки. На своїх кораблях Охтхере та
його супутники зайшли в ріку і попливли проти течії.

Врешті вони досягли земель що населяли племена біармійців,
котрі говорили мовою, що була схожа на мову саамів. Біармці
розповіли Охтхере та його супутникам чимало відомостей про
свою землю, її природу, людей які населяють їхню країну, конунга
та його васалів котрі ними правлять. Згодом вікінги
використовували зібрані свідчення проти самих народів Біармії.
Далі Охтхере із супутниками попливли додому, вполювавши
моржів на берегу моря, бивні яких вони привезли королю
Норвегії.

Близько X століття конунг Тулемаркії Хіалмар (дослідники не
дійшли згоди щодо ідентифікації країни Тулемаркія. За одними
даними це була Гренландія, за іншими - Лофонтенські острови)
напав на морських кораблях на Біармію. Конунг Біармії Вагмар із
військом виступив проти тулемаркійців. Почалась війна в якій
переміг Хіалмар що став конунгом Біармії.

За періодами війн настають часи миру. Була епоха коли конунг Біармії та король племінного королівства Суомі Йокуль Сьомий уклали торговельний договір про відносини між Біармією та Суомі.

Після доби миру прийшла епоха нових війн між вікінгами та біармійцями. Конунг Данії Рагнар Лодброк здійснив військовий похід на Біармію. На відміну від інших вікінгів, військо Рагнара Лодброка рушило суходолом. Діставшись Біармії, військо данців потрапило в сильну бурю з дощем та снігом яку наслали біармські чаклуни. Під прикриттям негоди на данців напало військо біармського конунга. З частиною війська Рагнар відступив до Естонії та Курляндії. Решта данців лишилась на теренах Біармії.

Невдовзі конунг Рагнар Лодброк почав війну з естами та куршами, котрі звернулись за допомогою до герцога Фіннмарка Матулла. Лучники герцога обстрілювали з луків данське військо, що розквартирувалось на зимівлю в Біармії.

Однак навесні Рагнар здійснив новий похід проти саамів та біармійців і переміг їх у бою. Біармський конунг був обкладений даниною сріблом та соболиними хутрами.

На знак перемоги свого війська данський конунг повелів встановити пам'ятні камені з написами про свої подвиги.


Потому військовий похід на Біармію здійснив норвезький конунг Гаральд Харфагер.

Ісландський літописець Сноррі Стурлусон так писав про це так у своїй хроніці "Коло земне":

«Звідти він (Гаральд Харфагер) поплив у напрямку до Фінмаркена (Фінмарк) на північ до самої Біармії, де сталася битва, з якої він вийшов переможцем, захопивши багатий видобуток»


Наступний військовий похід на Біармію здійснив син першого
короля Норвегії Гаральда Прекрасноволосого Ейрік Кривава
Сокира. Це був повноцінний військовий набіг. Згідно з сагами,
він провів там переможну битву та повернувся з великою
здобиччю.

У середині X століття в Біармії сталась громадянська війна між
претендентами на престол. Переможцем у династичній війні став
конунг племінного королівства саамів Фіннмарк Кузон, що був
коронований як конунг Біармії і правив країною три роки.

Серед походів легендарних та історичних осіб до Біармії, в
скандинавських сагах згадуються також і походи осіб міфічних.
Йотун (велетень) Бермон Старкадер та його приятель Торкіль
відправились за скарбами до конунга Потойбічної Біармії Геруда.
По дорозі вони минули безлюдні холодні й непривітні землі і на
трьох кораблях відправились до одного з племінних королівств
Холагаланд. Там вони втратили попутний вітер, і море віднесло їх
до якогось острова, береги якого вкривали вічні сніги.

На цьому
острові було багато диких биків (про що саме йшлося не ясно,
очевидно це був реліктовий мускусний бик котрий ще живе десь
на островах Північного Льодовитому о океану) однак Торквіль
заборонив їх убивати їх більше ніж потрібно для їжі аби на них не
розгнівались боги - хранителі острова.

Покинувши острів вони дісталися Біармії яку вже вкривав
глибокий сніг.

Витягнувши кораблі на берег, учасники походу влаштувались на
ночівлю. Коли стемніло прийшов чоловік дуже високого зросту
що привітався з кожним із моряків. Всі були здивовані, але
Торквіль повелів щоб вони поставились ввічливо. Він відповів
що це Гудмунд правитель Дивовижних Полів, брат Геруда і
найвірніший захисник від усіх небезпек тих хто прибуває в ці
краї. По дорозі вони побачили ріку, через котру було перекинуто
золотий міст. Вони вже хотіли перейти через нього, але Гудмунд
відмовив їх від цього наміру, сказавши, що ця ріка розділяє світ
людей від світу чудовиськ і нікому не дозволяється переходити
на той бік.

В епоху норвезького короля Олафа Святого, що об'єднав всю країну феодал із Холагаланда Торір Собака разом зі своїми братами Карлі та Гуннстейном з острова Біаркей здійснили купецьку поїздку до Біармії. У поселенні на місці якого згодом виник Архангельськ вікінги купували білячі, боброві та соболи хутра і розплачувалися за них грошима.

Коли гроші закінчилися, вікінги залишили торжище, і, як траплялося у вікінгів досить часто, вирішили пограбувати гостинних господарів. За час торгівлі Торір Собака дізнався, що неподалік від торжища знаходиться храм бога Йомала, навколо якого знаходяться поховання біармійців. При цьому Торіру повідомили, що у разі смерті біармійця від третини до половини його грошей належало до храму.

Саме ці багатства і вирішили привласнити вікінги. Вони спустилися вниз річкою, зійшли на берег посеред ночі, і проминувши лісову гущавину, вийшли на галявину, де розташувався храм. Вночі позмінно храм охоронявся вартою, однак посеред зміни караулу вікінги все-таки потрапили до храму. Торір, зачепившись за огорожу храму бойовою сокирою, перестрибнув через огорожу і, відкривши храм зсередини, впустив Карлі, Гуннстейна, а також інших вікінгів. Знайшовши незліченні скарби із золотих та срібних монет, вікінги захопили скільки змогли, а потому непомітно вийшли із храму.

Вийшовши з храму, Карлі помітив відсутність Торіра і повернувся до святилища, де побачив, що Торір прихопив дорогоцінну чашу, котра перебувала в руках у ідола Йомала, і придивляється до дорогоцінного ланцюга на його шиї. Спробувавши розрубати сокирою ланцюг, однак не розрахував силу удару і зніс ідолу всю голову. На шум прибігла храмова варта і внаслідок чого вікінгам довелось хутко тікати. Вночі посеред глухого лісу біармійці пішли іншою дорогою і вікінги непомітно прибігли до своїх кораблів. Одразу ж відшвартувались і хутко відпливли до відкритого моря.

Пізніше, при поділі здобичі між ними виникли суперечки, Торір одразу згадав якісь старі образи і від братів та від їхнього покровителя – Олафа Святого – і, не довго думаючи, убив Карлі. Торір довго ганявся за Гуннстейном, але той спочатку втік, а потім зумів пробратися до двору Олафа, який прийняв його під свій захист.

Настала доба Розвинутого Середньовіччя. Завершилась епоха походів вікінгів. На місці маленьких племінних королівств та герцогств постали великі держави Данія, Норвегія та Швеція. Змінились торговельні шляхи. Після тривалих століть середньовічного потепління почалось похолодання так званого "малого льодовикового періоду". Внаслідок цього Біармія занепала.

Жерці Йомали мали в Гольмґардії знали про те що їх держава доживає останні роки. Про це сповіщало "золоте світло сонця" - то прокинулись вулкани, що несли з собою похолодання. Простий же народ радів дням "золотої осені", не знаючи що це був кінець того світу в якому вони жили...
Услід за "золотими днями" осені прийшли перевернуті райдуги. Райдуги ці теж були наслідками вивержень вулканів.

Потім почалися зимові грози зі снігом та хурделицямм. Раніше вони були доволі рідкісним явищем. Народ молився богу Йомалу, але бог не змилостився. Жерці знали, що то не Йомал, а Бог смерті Туоні. Проте вони всіляко намагалися врятувати якомога більше людей.

Вслід за грозами настали холоди. Весни стали холодні. Морози стояли аж до червня, а літо було холодне й сльотаве. Осені ж майже не було: наставала люта зима вже в середині жовтня. Почали вмирати лісові звірі на яких полювали біармці. В країні настав голод, а разом із ним прийшли бунти та громадянські війни. Жителі Біармії стали займатися розбоєм і грабувати купців із якими ще недавно торгували.

Потому як біармійці спалили норвезький купецький корабель та перебили його команду король Норвегії Хакон IV Хаконсон прислав чотири військові кораблі. Висадившись на берег, норвежці розорили країну та спалили місто Гольмґардія. Потому Біармія зникла з хронік та легенд.

От як це описує, історик Микола Карамзін в третьому томі "Історії Російської Держави":

"Давня Біармія, вже давно область Новгородська, все ще славилася торгівлею, і кораблі шведські, норвезькі не переставали до самого XIII століття ходити до гирла Північної Двіни. Літописці скандинавські повіствують що у 1216 році знаменитий купець їхній Гелге Богрансон мав нещасливу сварку з біармським начальником, був там умертвлений разом з усіма товаришами, крім одного, ім'ям Огмунда, що пішов до Новгорода. Цей Огмунд їздив з Росії [грецька назва Русі] до Єрусалиму і, повертаючись до вітчизни, розповів про жахливу загибель Богрансона. Норвежці хотіли помститися за те біармським жителям та, в 1222 році прибувши до них на чотирьох кораблях, пограбували їхню землю, забравши як здобич багато клейменного срібла, хутра біличого, та інше."

Країна отримала назву Заволоччя, що стало васальною територією Республіки Господін Великий Новгород (Гольмґард). На місці міста Гольмґардія новгородці збудували місто Холмогори.

Нащадками народів Біармії є фіно-угорські народи водь, вепси, карели, комі-зиряни (комі-пермяки є нащадками народу держави Велика Перм), саамі Кольського півострова та етнографічна група росіян помори.

Також у Біармії була виведена порода гусей, нині відомих під назвою російська біла гуска або гуси-колмогори.