Була осінь. Навіть уже не рання — переддень золотої (осені, не доби, золотої доби насправді не було та й не могло бути). Листя дерев спокою і споглядання ледь-ледь почало жовтіти: чи то від одвічної меланхолії міста, чи то від того, що обивателі почали носити гумові макінтоші (мода, мовляв!). Лапаті каштани достигли у почали губити свої блискучі плоди, що з лускотом падали на стару гранітну бруківку. Серйозні задумані граки це байдуже спостерігали, а бородаті двірники на кілька днів перетворилися в хокеїстів і жбурляли блискучі брунатні отруйні горіхи своїми обшарпаними мітлами. І тут (а це було у п’ятницю) каштани несподівано знову зацвіли. Тут осінь, небо високе, вітер холодний (вітер одкровення), достигли яблука пізнання добра та груші-гнилички, а каштани зацвіли!

Доктор Шольц вважав це поганою прикметою. Хоча прізвище та ім’я він мав германське, але походження в нього було балканське. Тому й не дивно, що він був далекий від чисто німецького прагматизму і раціональності, страшенно був переповнений забобонами і різними містичними химеріями. Його прадід був родом з Хорватії і гордо носив імення Борни Бранковича (Borna Branković). Він торгував запашним боснійським тютюном (у тому числі у Відні — місті перук, скрипок і карет), був великим шанувальником і поціновувачем червоного албанського вина (п’янкого як юне життя). Шепотілися, що бабій та гульвіса він був ще той, на скрипці вигравав так, що ноги самі йшли витанцьовувати чардаш. Ще він мав чорного коня, був одним з найкращих стрільців на південь від Дунаю, служив в молодості в кавалерійській гвардії ясновельможного цісаря.

Але яким чином оці Бранковичі перебрались із виноградної Далмації до вітряної Сарматії, чому вони стали Шольцами — справа темна. Говорили про якісь скандальні справи в Рагузі (Дубровнику) та в Аграмі (Загребі), але то злі язики, не інакше. Так чи інакше, але доктор Шольц народився в Харкові, батьки його назвали при народженні Арнольдом, але потім, коли він в юнацтві отримував пашпорт підданого двоголової хворої на сухоти імперії, то змінив ім’я і записався Куртом. Чому, теж невідомо. Може просто так захотів. Може начитався творів Йогана Крістофа Фрідріха фон Шиллера.

Батько його — Ганс Шольц жив уже в Харкові, торгував шоколадом, мармелядою, цинамоновим печивом, жовтуватим карибським цукром, кавою та мандаринами. По документам він був лютеранином. Коли і чому він перейшов з католицтва в протестантизм невідомо. Казали, що то під впливом дружини. Він одружився з Мартою Бешмірт (Martha Beschmiert), батьки якої були з герцогства Гольштейн, з Ольденбургу (Стариграду, що був колись столицею Ваґрії). Говорили, що Марту красунею було назвати важко, крім того вона сильно кульгала на ліву ногу (в дитинстві випала з вікна), але посаг був в неї просто казковий.

Тому Арнольд (майбутній Курт) Шольц був охрещений в лютеранській церкві, що звалась Кірха Святого Вознесіння, що в Харкові стояла тоді на вулиці Кокошкіна (тоді ще на Мало-Сумській), 2. Пастором у тому притулку благочестя в ті часи був Еміль Карлович Берг.

Освіту Арнольд (він же Курт) Шольц отримав у Відні, дисертацію на тему: «Вплив ртуті на нервову систему людини в нормі і при патології» («L'effet du mercure sur le système nerveux humain dans des conditions normales et pathologiques») захистив у Сорбонні. Перед захистом він піднявся на пагорб святої Женев’єви і декламував на пам’ять Овідія «Метаморфози» на латині. Йому пророчили блискучу кар’єру і пропонували посаду в Единбурзі, але він відмовився і повернувся до Харкова.

У Харкові він мав непогану практику, з часом купив собі будинок в неоготичному стилі. Вважався престижним і дорогим доктором. Якщо був важкий випадок, то казали: «До Шольца, не інакше!» Прославився як блискучий діагност: жодного разу з діагнозом не помилявся (певно, інтуїція). Але крім практики він щоп’ятниці працював безкоштовно в лікарнях для бідних на «Сабуровій дачі» та в Лікарні Харківського Медичного Товариства, почесним спікером якого він був. Крім того він читав лекції в університеті майбутнім лікарям та юристам — курс судово-медичної експертизи. Ректору університету його особисто рекомендував професор Микола Бокаріус. Доктор Шольц завжди носив виключно чорний одяг — навіть чорну краватку на чорній сорочці, вдома тримав чорного кота і чорного пуделя. За це його студенти жартома називали «Доктор Фауст» і говорили, що він професор окультизму та чорної магії.

Доктор Шольц жив відлюдником, спілкувався з людьми мало, більше по роботі, біля дому любив вирощувати троянди різних сортів і кольорів, з прислугою розмовляв німецькою. Коли бував по справах в «прісудствіях» - в Казенній палаті чи Губернському правлінні, чи в Палатах Суду, завжди спочатку давав свою візитку (друковану готичним шрифтом), а потім казав металевим голосом кивнувши головою: «Доктор Шольц!» (хоча його і так всі в Харкові знали). З колегами він розмовляв підкреслено офіційно, навіть інколи від нього можна було почути фрази: «Я Вам не Арнольд і не Курт. Для Вас я доктор Шольц!»

Каву він любив безтямно і готував її вдома сам — кухарці та слугам не довіряв. Ще полюбляв заходити в кав’ярню Жоржа Бормана, що стояла на площі Святого Миколи (нині Конституції), 11. Там в ті часи щосуботи збирались місцеві поети, письменники та графомани. Доктор Шольц більше слухав, а не виступав, навіть коли його просили прочитати щось своє, ухилявся. Хоча на дозвіллі він писав — утішався літературою, як колись Боецій в тюрмі «утішався філософією». Писав у стіл, ніколи навіть не спробував то опублікувати і нікому своїх творів не читав — близьких друзів у нього не було. Студенти говорили, що бачили у нього вдома на столі рукописи творів — збірку віршів «Осінь мимоволі» та повість «Клаустрофобія одного аристократа». Літературні твори він писав українською та німецькою, наукові статті — французькою, з колегами листувався і спілкувався латиною, любив цитувати класиків (Платона, Геродота, Арістотеля) давньогрецькою. Бібліотеку він зібрав непогану для свого часу, у букіністичній крамниці Степанова, що на вулиці Сумській, 1, його знали як постійного клієнта. Гомера він читав уривками. У нього була «Іліада» давньогрецькою (друкована у Флоренції книга укладена Деметріусом Халкоконділусом (Δημήτριος Χαλκοκονδύλος) у 1488 році) і окремо перекладена німецькою майстерзінгером Йоганнесом Шпренгом (Johannes Spreng) 1610 року видання. Гомера він читав уривками: розгортав книгу, читав, наприклад:

«Повним ясних сподівань, яким не судилося збутись.
Думав, що в той же день завоює Пріамове місто,
Муж нерозумний, не знав він подій, що Зевс їх намислив...»

Потім закривав книгу і цілий день обдумував рядки. Але діалоги Платона він читав затято, годинами, фрази смакував, особливо діалоги «Бенкет» та «Федон». Але читав художні та філософські твори виключно в неділю, у будні дні він дозволяв собі читати тільки наукові праці з медицини чи хімії.

Звістку про атентат в Сараєво він довідався з газет. Йшов собі по вулиці, думав про Рене Декарта, а тут хлопчик-газетяр: «Купуйте «Південний край»! Вбивство ерцгерцога Фердинанда!» Доктор Шольц сунув хлопчику гривеник зі словами: «Решти не треба!» (газета коштувала три копійки) і заглибився в читання прямо на ходу. Але через хвилину склав газету, кинув її в сміттєву урну і сказав у простір: «Я так і думав. Я цього очікував. Я передбачав, що так воно і станеться...» Подальші буремні роки і бурхливі події якось не зачепили його: оминули доктора Шольца всі мобілізації, погроми, конфіскації, не скосив його тиф (хоча тифозним хворим він надавав допомогу), не пограбували мародери, йому не підселяли дванадцять вічно п’яних матросів, не торкнувся його ні червоний, ні білий терор, ні бандитизм, голод 1921 року він теж якось пережив. Після років колотнечі, коли на вулицях стріляли, а хворих з вогнепальними пораненнями було більше, аніж із застудою, доктор Шольц далі лікував людей (хоч гонорари стали скромнішими), його запрошували читати лекції в Інститут народної освіти (університет закрили). Його кликали на роботу в Женеву та Копенгаген, але він на те махнув рукою, уявивши скільки то буде турбот з клопотанням про дозвіл поїздки за кордон.

Все своє свідоме життя доктор Шольц жінок уникав, майже не спілкував з прекрасною статтю (крім кухарки та покоївки), навіть викладати на жіночих курсах (у Приватних вищих жіночих медичних курсах Н. І. Невіанд ) він відмовився. У глибині душі він просто боявся жінок. Знайомі про це говорили різне: одні, що в молодості він начитався декадентських романів, де головною героїнею була femme fatale, інші, що він був надто добре знайомий з деякими модними в добу ренесансу хворобами, щоб дозволяти собі необачне спілкування. Але не дивлячись на це femme fatale в його житті таки трапилась — сусідка (доволі молода) написала на нього брехливий донос. Справа в тому, що їй дуже не подобався його чорний пудель і дуже подобався його будинок, де, на її думку, «цей буржуй незаконно розкошував».

Отже, був осінній день, не по сезону зацвіли в місті каштани, доктор Шольц йшов по вулиці і думав, що це погана прикмета, в головні в нього звучав блюз — старий добрий меланхолійний блюз, що був у моді в 1925 році — мелодія «See See Rider Blues». Він зайшов до кав’ярні і випив міцної кави без цукру. Йому раптом згадалась демонстрація голих людей в Харкові у 1925 році під гаслами: «Геть сором!», «Геть одяг — пережиток буржуазного ладу!» Дивитися було і соромно і нудно. Потім згадалась лекція професора Петрова в Інституті народної освіти на тему: «Соціальне революція повинна супроводжуватись сексуальною революцією» - слухати було смішно. Потім доктор Шольц пішов додому і побачив коло своїх дверей чорний автомобіль марки «Форд-А». Він ще подумав: «Мій улюблений колір!»

Арешт та обшук він сприйняв спокійно (на відміну від нажаханої покоївки), був просто впевнений, що «це якась помилка, все зараз з’ясується» і його відпустять додому.

Допит почався банально:
- Ви здогадуєтесь для чого ми Вас затримали?
- Ні, не здогадуюсь.
- А якщо добре подумати?
- Тут і думати нічого. Це якась помилка. Сподіваюсь, зараз все проясниться і Ви мене відпустите додому. Зранку мене чекатимуть пацієнти. У тому числі секретар обкому. Подзвоніть до нього і переконайтесь.
- Нам стало відомо, що Ви активіст Промпартії.
- Абсурд. Я лікар, а не інженер. Я ніколи не належав ні до якої політичної організації. І ніколи ні з ким не вів розмов на політичні теми.
- Значить правду говорити не хочете.

І тут його почали жорстоко бити. На катування він не реагував. Йому здалося, що це все відбувається не з ним, що він покинув тіло і спостерігає за цим дійством зі сторони. Навіть болю перестав відчувати. Його продовжували бити і запитували знов і знов:
- Хто належав до вашої комірки Промпартії? Хто з Ваших колег займався антирадянською пропагандою? Які у Вас зв’язки з німецькою розвідкою? Хто з лікарів займається шкідництвом?
Коли доктор Шольц втрачав свідомість, його обливали водою і допит продовжували. Так тривало багато днів і ночей.

Доктор Шольц так нічого і не сказав, не підписав жодного протоколу. Він був людиною принциповою і підписувати якісь брехливі свідчення чи наговорювати дурниці на самого себе він не міг. Але не дивлячись на це його засудили «трійкою» на десять років таборів і відправили на Соловки в сумнозвісний СЛОН. Жахи табору він переживав стоїчно, ще й казав, що все це зразкове поле для дослідження деструкції людської психіки. Все сподівався, що його як доктора відправлять працювати в санітарну частину табору, але марно. Загинув він під час десяткування в’язнів — розстрілів кожного десятого. Знову була осінь, коли чекіст тицьнув в нього пальцем і сказав: «Десятий, крок вперед!» доктор Шольц подумав, що йому завжди не щастило в азартних іграх, так і цього разу. Коли кат націлився з «Нагана» йому в потилицю, доктор заплющив очі і встиг подумати: «Зігмунд Фройд був правий!». А потім настала пітьма і тиша.