Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось жінка чоловіку взялася казати:
- А чому б самим у себе нам не гостювати?
- А як саме? – не допетрав чоловік ідеї.
- Ну, і що мені робити з тупістю твоєю?
Усе ж просто. Ти до церкви вирушаєш зраня.
А я візьмусь готуватись до гостей старанно.
Борщу з куркою зготую, вареників з сиром.
Сулію дістану з льоху, що зігнав допіру.
Наготую та і буду «в гості» тебе ждати…
- А я, начебто, приїду в тебе гостювати?..
Отож, чоловік уранці до церкви подався,
А жінка бігом гостини готувать взялася.
Напекла і наварила, сіла та й чекає.
Аж і чоловік, нарешті у двір завертає.
- А здорова була, жінко! – Здоров, чоловіче!
- А я ось до тебе в гості. – Зустріну, як личить.
Милості прошу до столу! – давай гостювати.
Наїлися, напилися, вляглись спочивати.
Виспалися, походили, трохи погуляли.
А ідея чоловіку до душі припала.
Каже: - Жінко, ти до церкви тепер відправляйся
Та до мене на гостину потім повертайся.
А я всього наготую й буду тебе ждати.
Отож, жінка зранку в церкву, а він – готувати.
Вчинив тісто, пирогами жінку щоб зустріти.
Та зарізав гуску, щоби борщу наварити.
Поклав гуску ту на лавку, до льоху подався.
Взяв сметани – вареників наварить збирався.
Поставив її біля гуски. Треба ж піч топити.
Відтулив в печі заслонку, щоб дрів наложити.
А дрів нема біля печі. Пішов до дровітні.
Поспішав та двері в хату забув зачинити.
Коли,де і взявся в чорта – ускочив собака,
Ухопив у зуби гуску. Зайшов неборака
З оберемком дрів. Аж бачить отаку картину:
Вже собака отій гусці вигриза грудину.
- Ах, ти ж клятий! Сто чортяків тобі в хвіст, псяюко!
Дрова кинув на припічок. Оберемок грюкнув.
А там якраз стояв посуд – черепки зостались.
Чоловікові від того іще зліше сталось.
Вискочив мерщій із хати, ухопив ломаку
І кинувся відбивати ту гуску в собаки.
Поки він ганяв собаку, кіт стрибнув із печі
Та й одразу у сметану, холодну доречі.
Верта чоловік у хату з огризком від гуски.
Весь червоний і від злості заледве не луска.
А тут якраз кіт в сметані. Узявся кричати:
- А, ну брись! Брись від сметани, котяра проклятий.
З переляку кіт метнувся та скинув макітру
З лавки з тістом на підлогу та й метнувся вітром
У вікно. І скло у ньому лиш забрязкотіло.
- От, анахтемська скотина, чого наробила?!
Вб‘ю, злодюго! – та із хати за котом подався.
Кіт на город у коноплі – спробуй упіймати.
А тим часом свиня з двору впхалася у хату.
Узялась лигати тісто. Помиї відчула
Й на долівку з помийниці все перевернула.
А тут саме й жінка в хату. Як таке уздріла.
- Щоб тебе лиха година, - горлає, - побила!
А що ж таке тут робиться? – аж піниться з злості…
Не їздили після того самі собі в гості.